Нещодавно на сайті Ужгородської міської ради громадяни зареєстрували петицію щодо створення в Ужгороді нових умов для поховання, а саме – будівництва і облаштування крематорію.
Реагуючи на це, у соціальній мережі городяни висловлюють свою думку. Її, з наведенням низки аргументів, оприлюднив і журналіст Костянтин Черкай. І хоча це саме особиста позиція, він розглянув справу дійсно глибоко, тож – ділимося:
«В Ужгороді останні пару тижнів заговорили про необхідність побудови крематорію. Висловлю свою позицію. На мою думку, річ необхідна.
Так, для нас абсолютно незвична, в нашій традиції – щоб тіло небіжчика роками їли черваки. А за кожним довічно зберігалася пара квадратних метрів землі. У випадку Ужгорода – буквально на сміттєзвалищі. Ну, ми так звикли, еге ж?
Але час йде, багато чого змінюється. Схоже, настав час змінювати і ставлення до цього виду прощання з покійними. Особисто я не проти, щоб моє тіло після смерті перетворили на попіл. За великим рахунком, небіжчику абсолютно байдуже. А пам’ять про нього – категорія моральна, залежить від того, як він провів час на землі. І зберігається вона не в труні під землею, а в думках рідних, друзів, нащадків, оточуючих. Це важливо, а не величезний мармуровий надгробок. Який, як показує життя, ще й вандали можуть погромити.
З економічної точки зору це вкрай актуально. Цвинтарі розростаються – Барвінкош переповнений, Кальварія закрита, інші також рахують кожен зайвий метр. Виділити чималу ділянку зараз непросто, недешево. А от зробити стіну для урн з прахом, та ще й продумано, естетично – від цього одні плюси. Площі поховань можна зменшити мінімум у 12 раз. Це справді мінімум. Також вимикається фактор страшилки про трупну отруту, що стікає в підземні води. Я не знаю, наскільки ця небезпека реальна, але лякають нею часто – а у випадку кремації про це взагалі не може бути й мови.
Щодо економічного розрахунку: зазвичай крематорії будують біля міст-мільйонників. Бо там є попит. Для Закарпаття вистачило б одного, централізованого. Так, продумати логістику, скоріше за все зробити обласним комунальним підприємством. Так, проводити серед людей величезну і кропітку роз’яснювальну роботу. Але треба. Це – не на зараз, це робота на майбутнє. Але починати її треба вже. Хоча ні, треба було ще позавчора.
Читав відгуки прихильників кремації. Тішить: хтось хоче, щоб його прах розвіяли над гірською вершиною. Хтось – щоб ним удобрили дерево в місті. Романтика. Адже нічим не гірше, якщо нащадки задля спомину будуть ходити не до хреста за десять кілометрів, а до конкретного дерева. Живого. Даруючого в спеку тінь і затишок. А ще кисень, а відповідно – життя. Красиво.
Це – цивілізований, сучасний підхід. Відкидання зайвого, нелогічного.
ТУТ за лінком – петиція. На мою думку, її варто підписати. Це не обов’язалівка, не радикальність. Це лише один маленький крок».
До слова, в Україні крематорії є тільки у Києві, Харкові і Одесі.
А сайту Uzhgorod.in цікава думка читачів з цього питання. Висловлюйтеся тут!
Залишити відгук
Щоб відправити коментар вам необхідно авторизуватись.