Цієї суботи там кували вила – ніби звичайний сільськогосподарський реманент, але і він потребує вправності, власне, майстерності від коваля. Кожен виріб тут роблять із душею та за традиційною технологією.
З сучасних елементів у кузні – хіба електропіддувало для горна, бо старовинні шкіряні міхи потребують ремонту, але незабаром уже працюватимуть. У приміщенні із написом «1701» працюють професійні ковалі, ба навіть художники з металу Степан Руснак, Роман Мурник (на фото в червоній бандані) і Томаш Гордієнко, який ще є студентом мистецького вишу. Вони закохані у вогонь і залізо, а ще – в свою роботу: вона ж бо не тільки справді чоловіча, але й творча. А ще – це відродження традицій ковальства. Як говорить Роман, дуже тішить, що є змога повернути давні способи обробки металу. Він наголошує: саме «чорнову» обробку заліза, таку, як у дідів, почали забувати, а вона дуже цікава. Нині хлопці працюють по-справжньому: не імітують певні ефекти заради декоративності, а виконують все саме так, як робили старі ковалі.
Ба більше: Відкрита закарпатська кузня, яка працює на території корчми-музею «Деца у нотаря» – проект не лише ремісничий, але й туристичний, створений для знайомства з традиціями ковальства. 1701 – це рік, коли Ференц II Ракоці своїм указом відділив пивоварню від усіх інших ремісничих майстерень, які йому належали, і в тому числі ковальських, й таким чином, указ можна вважати першим офіційним документом про створення кузні. Про це каже туризмознавець Федір Шандор, акцентуючи: головним чином тут мова про давній вік благородного ремісництва високого ґатунку на Закарпатті – Відкрита кузня і показує історію ковальства живим і цікавим чином
У відкритій ковальській майстерні можна не лише бути свідком, як за традиційною технологією виробляють з метала ужиткові і декоративні речі, але й самому спробувати постояти біля ковадла, а також показати дітям цю роботу – як зі шматка металу виходить красива і корисна річ. Також тут можна побачити, як кують підкову та взяти її на згадку та удачу та навіть полагодити ковані речі – вправні ковалі готові до роботи будь-якої складності. А також розкажуть про історію ковальства та ковальських знарядь праці, познайомлять з різновидами ковальського ремесла.
Щотижня у кузні роблять щось інше. Так, уже виготовили палачинтовку (сковорідку) та одразу і посмажили на ній яєшню, скували мідний танір (тарілку), спис, тощо. За рік тут викують 52 предмети – за кількістю тижні у році. Ковальські екскурсійні сеанси відбуваються щосуботи (початок о 14-ій) і є відкритими для кожного, як тут кажуть – «кожного охочого побачити останніх справжніх ковалів Закарпаття». Приходьте подивитися і, можливо, й потримати в руках ковальський молот. Робота кузні – заворожує!
Залишити відгук
Щоб відправити коментар вам необхідно авторизуватись.