Таємниця закинутого тунелю в Карпатах (ФОТО, ВІДЕО)

Її спробували розкрити закарпатські прихильники пішого туризму.

Цей репортаж можна розглядати як продовження матеріалу «Невеличка подорож штрекою Швейка», адже минулого року, коли я відвідав Волосянку і «підпільно» фотографував величний 60-метровий віадук, то вже знав про існування в цьому районі закинутого  залізничного тунелю, що будувався за часів Австро-Угорщини. Звісно, виникло бажання неодмінно відвідати його і розповісти широкому загалу. Але на той час бракувало часу, та й компетентного гіда не знайшлося.

Тому нещодавно, коли випадково в соцмережах дізнався, що любителі пішого туризму збирають групу для відвідування саме цього об’єкту, сумнівів не виникло – я відразу зв’язався з організаторами і записався. Ще й не сам, а з родиною.

Варто зізнатися: востаннє в хоч трохи довгі походи горами я ходив в давні студентські роки. Цілком розуміючи і поділяючи задоволення від такого роду проведення дозвілля, але… Останні десятиріччя все якось не знаходилося часу, бажання, натхнення, не було відповідного поштовху. І ось він! Адже, по-перше, що не кажіть, грандіозні, але закинуті споруди – це надзвичайна енергетика, вони викликають дещо нераціональну цікавість. По-друге, особисто для мене будь-що, пов’язане з залізницею, має також особливу харизму. По-третє, в даному випадку маємо можливість в буквальному розумінні руками доторкнутися до історії, до технічного генію. Завжди, проїжджаючи тунелями, замислююся – яку ж величезну працю виконали свого часу люди, щоб прокласти оці проходи в кам’яних надрах  гір. А тут ще й закинутий! Це збуджує уяву, загострює цікавість, надає якогось містицизму. Ну не може бути, щоб такий об’єкт так далеко від цивілізації не зберігав в темряві якусь таємницю! Плюс таємна надія зробити на місці пару таких містичних фотографій, щоб просто УХ!

І по-четверте, при всій моїй щирій любові до Ужгорода – як же ж надоїли ці міста. Отже – в гори! На природу! До повітря! До тунелю! Шукати і розгадувати його таємниці.

Як виявилося, однодумців є чимало. Група, яка спочатку складалася з 15 прихильників прогулянок, на момент виїзду виросла ож до 38 людей! А це вже чималенький колектив, погодьтеся. Недільного ранку ми зібралися на ужгородському вокзалі і дещо гамірно завантажилися в електричку Мукачево-Сянки. Дві з половиною години мальовничих пейзажів за вікном, вокзалів та невеличких зупинок – і вся строката юрба викотилася на перон у Волосянці.

u01

Електричка покотилася далі, і…  Спокій! Розміреність! Гори! Тиша!

u02

Ну, тишу така велика група порушить в будь-якому разі. Довгою колоною йдемо за тим, хто знає шлях. Трохи по центральній вулиці села…

u03
u04
u06

А потім – ще по бічній, повз нові і старі, унікальні хати…

u08
u06

І от нарешті ми на стежці, що веде просто в гору повз невеличкий цвинтар.

u10

Це перший серйозний підйом, але ми сповнені сил і бадьорі.

u11

Навіть незважаючи на несподівані перешкоди. Що нам повалене дерево і яскраве сонце в очі? У нас же є вода в наплічнику і цікава мета попереду.

u12

І ось ми вийшли на старий насип. Саме по ньому свого часу ходили потяги. І на паровій тязі, і пізніше – на електричній. Рейок вже, звісно, нема, а насип став чудовою зручною дорогою.

u13
u14

Робимо перший невеличкий привал, дочікуємося тих, хто затримався. В рюкзаку є яблуко? Настав його час!

u15

Про всяк випадок дехто обробляє шкіру засобом від кліщів.

u16

Рушаємо далі, вгору колишньою колією.  Відзначаємо, що ще збереглися металеві опори електролінії. Ще не всі порізали на металолом.

u17

І ще згадується, як ДСНС часто попереджає про небезпеку і шкідливість спалення сухої трави. Схоже, до гірських районів ці попередження не доходять. Траву тут палять масово, буквально всюди, жодним чином не зважаючи на небезпеку. Така байдужість і нехтування шкодою жахає.

u18
u18-1

Але зараз ми налаштовані на позитив. Навколо ж така краса!

u19

Тим паче ось, вже за рогом наша мета – з-за кущів виглядає кам’яна кладка входу в закинутий тунель. Ми дійшли!

u21
u22

В наш час нікого не здивуєш тим, що в першу чергу  вся група дістала фотоапарати, відеокамери і смартфони, і кількість фіксуючої цікаві миті техніки перевищила кількість туристів.

Досхочу пофотографувавшись, лізу на верх тунелю, десь тут мають бути залишки зовнішніх конструкцій комунікацій – вентиляційні та водовідводні шахти тощо. Так, вони є!

u23

Зверху друзі по походу виглядали отак:

u24

Промайнула думка, що опинитися на цьому місці в роки, коли тунель діяв, пересічному  громадянину було неможливо – тунелі і мости охоронялися пильно, особливо цікавих і нахабних могли й заарештувати.

ОК, перші фото зроблені, і нас чекає темрява! Потрохи, невеличкими групами заходимо туди, де ніколи не було сонячного світла.

u26
u27

Найбільше радує прохолода. Після спеки – саме те, що треба. Колись тут гуркотіли потяги. Для того, щоб колійники могли сховатися від них, в стінах передбачені ніші.  Кладка тунелю знизу кам’яна, а згори – бетонна. Кажуть, спочатку весь тунель був кам’яним, а бетонні зводи зробили під час реконструкції в 1963 році. Як і зірки над вхідними порталами.

u25

Ось нарешті і вихід. За ним – простора галявина, де ми й зупиняємося на невеликий пікнік.

Саме тут знайомимося з усіма учасниками походу. І ще – відзначаємо дні народження трьох з них!  

u28
u28-1

Варто коротко розповісти, завдяки кому ми потрапили в похід – це група ентузіастів, що об’єдналися під брендом "Клуб піших туристів". Це не офіційна організація, а просто компанія друзів, яких у вільний час приваблює можливість зібратися і майнути куди-небудь на цікаву і веселу прогулянку. Нам розповіли і історію мему "Гимбануті", який помітили на наплічниках і футболках.

u29-1

"Це ми ходили взимку в похід на гору Гимбу. У зимових  походів своя специфіка. Було трохи важко, але ми залізли на самий верх, і вже там нас отак "гимбануло". Дуріли там в снігу мов діти. Куча мала…", – розповіли нові друзі.

Хай там як, але наш "тунельний" похід триває. Адже після відпочинку ми попрямували не назад, у Волосянку, а вперед,  спочатку далі по старому насипу, а згодом – на досить круту гору.

u30

Зізнаюся, для початківців це був нелегкий підйом. Саме тоді ми зрозуміли, навіщо більш досвідчені туристи взяли з собою легкі лижні  палки. Вони справді полегшують підйоми і спуски по крутих схилах. На щастя, навколо можна було легко знайти імпровізовану, натуральну заміну.

u31

Ось нарешті видерлися на самий верх. Взагалі з самого початку пейзажі, що розкинулися навколо, тішать і захоплюють. На окремих далеких вершинах видно навіть снігові шапки. Але саме на гребні гори панорамне видовище в усі боки особливо вражає.

А он там бачимо й той самий віадук, у підніжжя якого побував минулого літа. Ба більше – їх там таких аж два, а між ними поїзд ще й проїжджає тунелем!

u33
u34

На полянці – розсип гірських квітів. Фотографуємо, милуємося, робимо ковток води – і йдемо далі.

u36

Нас чекає ще один крутий підйом і висока скеля, на яку просто неодмінно треба залізти. Бо ж гарно!

u37

Далі наш шлях – залишками колись відомого гірськолижного курорту Щербин. Зараз траса заросла деревами, підйомників давно нема. Але в групі були люди, що пам’ятали кращі часи цієї траси, коли ялиночки були ще зовсім маленькими.

u38
u39

Так потрохи дісталися і до діючої залізниці. Оце фото з верхівки над робочим тунелем.

u40

Доходимо й до станції Щербин. Час ще є, то чому б не відвідати невеличкий водоспад на тому потічку, що струменить під мостом? Є, щоправда, одне зауваження – згідно з попереджуючими табличками, йти далі заборонено. Це ж прикордонна зона. Але ж якщо аж дуже кортить…

u41

Все, похід майже закінчено. Трохи чекаємо на самій станції, відпочиваємо.

u42

Осі і наша електричка. В горах її чути здалеку.

u43

Ще дві з половиною години в уже знайомому вагоні – і ми знову в Ужгороді.

u44
u46

Агой, любиме місто! Ми вже скучили за тобою, чесно-чесно!

Отакий рецепт справді гарного вихідного дня. Це неодмінно треба повторити. В інших місцях, за іншими таємницями.

Будьте першим, додайте коментар!

Залишити відгук