Синевирське озеро – одне з «див України», одна з візитівок «Закарпаття туристичного». Але ні, ми не оповідатимемо легенду про Синь і Вира, не оспівуватимемо красу природи тощо. Бо настрій після чергових відвідин знакового для краю місця – зовсім інший.
По-перше, на знаменитий Синевир веде чи не найгірша із закарпатських доріг. Подекуди її просто нема – ям більше. Ніж полотна асфальту, і вона без перебільшень небезпечна. Мова і про ділянку неподалік від Синевирського перевалу, яку ніяк не можуть відновити після зсуву, що трапився кілька років тому (там досі купи щебеню і сигнальна стрічка), але не лише: подолати путь непросто навіть на позашляховику.
По-друге, чим зустрічає нас сам Синевир? Містком зі шлагбаумом, біля якого збирають кошти за проїзд/прохід до природної перлини. Наприклад, по 25 гривень за легковика і по 60 – за міктроавтобус. За метр від шлагбауму – глибоченна яма у розбитому асфальті. Невже коштів, які щодня готівкою приходять у Національний природний парк, бракує, аби полагодити дорогу? Навіть не чекаючи державного фінансування і тендерів. Що для цього потрібно: а чи не просто бути господарем і поважати і закарпатців, і туристів здалеку?
Відтак, долаючи путь наверх (ми принципово робимо це не на авто, а пішки, щоби насолодитися природою), ти не дихаєш кришталевим гірським повітрям, а «смакуєш» вихлопи бусиків, які везуть відпочивальників під саме озеро. Точно із них більшість – люди, котрі самі б могли здолати кілометрову путь. Ну а в Європі ж заїзд на подібні пам’ятки просто заборонений, тих, кому складно (літні особи, люди з особливими потребами тощо) – возять електрокари, які не псують повітря. Насправді у часи, коли люди у космос літають, організувати таке не є чимось неймовірним. А особливо як порахувати реальні прибутки місця, куди цілорічно не припиняється туристичний потік.
До слова, час на приблизні підрахунки саме й маємо, піднімаючись. За півгодини, що займає наш шлях до озера від «КПП», уверх проїхало із півсотні автомобілів – автобусів і легковиків. Нескладна арифметика говорить про те, що ресурс полагодити дорогу і поставити смітники при підйомі до озера – все ж є. Як є й питання до розподілу землі поблизу. Біля дороги на Синевир виріс суцільний паркан, для бази відпочинку. А мова про територію Нацпарку…
Відтак нагорі, біля самого озера «інфраструктура» вражає. Передовсім – ятки під парасольками: сувенірний крам, сушені і мариновані гриби та інші дари лісу, бринза. Усе це, віримо, приносить копійку місцевим мешканцям, і це чудово. Інше питання – на яких умовах вони тут торгують, й чи отримує від цього бодай якусь копійку сам парк. Добре, коли з людей не беруть «ринковий збір», але…. І, знову ж таки – чому не облаштувати пристойний сувенірний міні-ринок? Питання наразі риторичне. Таким само лишається і наступне: куди скидають стоки готель і колиба, котрі впритул біля озера? За інформацією Uzhgorod.in каналізаційних систем тут не облаштовано, відтак усе зливається в річку, котра йде від озера, ходом якої біля дороги вже давно є … джерельця для пиття… Сама ж колиба не дивує комфортом і чистотою, натомість – цінами у меню. А ще – «візуальним сміттям»: свою рекламу повісили навіть на дерев’яний парканчик, яких іде навколо озера, позначаючи стежку для туристів… Люди приїхали дивитися на це, чи все ж на спокійну красу природи? Чергове питання з ознаками риторичного.
…Прискіпливість? Можливо, але радше здорова вимогливість, яка б і мала бути властива туристам. Людям, які подолали чимало кілометрів, аби стикнутися з таким «ненав’язливим сервісом» та захаращеною територією поблизу озера. До речі, парковка там – переповнена.
Сам же ж Синевир в обрамленні лісу, що вже почав вбиратися в осінні кольори – звісно, прекрасний. На острівці у центрі «Морського ока» встановили національний прапор, а гості мають можливість прокататися плесом на плоту. Це – приємно і гарно. Цікаво й відвідати Центр реабілітації бурих ведмедів неподалік. Тішать і смачні страви верховинської кухні, які можна знайти в численних кафе-ресторанах-колибах поблизу і дорогою. От тільки післясмак залишають не лише вони. А й облисілі від рубок схили. І також кучугури сміття поблизу річки і обабіч дороги. Дороги на Синевир. Важкої дороги до краси. Більше – у фото.
Залишити відгук
Щоб відправити коментар вам необхідно авторизуватись.