Сигнал бідності: українці розраховуються за кредити… навіть життям

Дорогі автомобілі екстракласу, елітні заміські вілли, білосніжні яхти, гучні  приватні вечірки з участю зірок  шоу-бізу – це розкішне життя з екранів телевізорів на противагу безбарвній буденності мільйонів українців підриває психологію суспільства. Чимало людей намагаються змоделювати життя бомонду і, щоб дозволити собі бодай якусь забаганку, вдаються до банківських позик. Але що робити, коли йдеться про речі повсякденного вжитку, котрі, як порівняти з доходами більшості населення, настільки дорогі, що на них пропонують оформити кредит?  
 Небезпечні   спокуси
Серед мотивацій, які штовхають на позики, фахівці виокремлюють три категорії: споживання сьогодні, екстрені ситуації й інвестування з метою заробити. 
Найбільш поширеною є так звана розстрочка. Як розповідає економіст Ігор Грабар, кредити беруть ті, кому не вистачає на якусь серйозну покупку. До таких позик люди вдаються 1–2 рази на рік. На авто беруть раз на 5–7 років, іпотеку ж частіше за все офор¬м¬ляють лише раз у житті. Каже, нині на такі придбання неплатоспроможним солідні банки не дають кредити, адже встановили вищі вимоги до клієнтів, ніж до кризи. 
Тому й стають популярними дрібні позики. Значна частина населення готова купувати в кредит усе підряд – від комп’ютерів до матраців, а дрібні банки, своєю чергою, пропонують будь-які умови позик – на картку або готівкою, з поручителем і заставою або взагалі без них. Тож, щоб дозволити собі, до прикладу, якусь дорогу річ, інколи навіть потрібно взяти гроші як споживчий кредит, а нерідко віднести цінності в ломбард, позичити в родичів, знайомих тощо. 
Серед переваг товарного кредиту – те, що, потроху повертаючи гроші, купленим можна користуватися одразу. Але тут постає інше питання: чи виправдано лізти в борги, наприклад, заради новенького телефона останньої моделі за 5 тисяч грн?
 Тут думки можуть розділитися, але більшість скаже: «Якщо не заробив, то нема чого купувати собі таку розкіш. Телефон для чого? Аби дзвонити! То й за 200 грн згодиться». З іншого боку, якщо людині справді потрібен такий недешевий предмет, який потім підвищить її продуктивність праці, дасть змогу заробити більше, то чому й ні? 
Приватний психолог Ольга  Чехова все ж радить задуматися, чи «влазити» у такі придбання. Також, перш ніж узяти на себе будь-які фінансові зобов’язання, фахівець радить подумати: чи немає інших варіантів вирішити проблему або ж чи конче мусимо задовольнити потребу? Чи дозволять наші доходи виплачувати кредит? 
Коли йдеться про екстрені ситуації (завалився дах будинку, хтось із рідних має великі проблеми зі здоров’ям), тут особливо вибирати не випадає: якщо власних коштів немає, кредит часто може бути єдиним виходом. 
Коли метою кредиту є інвестування, тоді її теж можна вважати цілком розумною. 
Але варто пам’ятати: кожен бізнес годиться добре обдумати й прорахувати. 
Інакше можна не тільки не заробити, а й прогоріти. Як-от нещодавно один із кандидатів у народні депутати, самовисуванець із Чернівеччини, 59-річний приватний підприємець Володимир Токарюк під час виборів, за попередніми даними, посів останнє місце у своєму окрузі й наклав на себе руки. За однією з версій, чоловік звів рахунки з життям через те, що на перегони набрав купу кредитів, повернути які, програвши, не бачив можливості.
 Розкіш  по-українськи
Ми звикли розуміти тих, хто бере кредит на придбання житла чи авто, але торговельні мережі вже пропонують, наприклад, купити черевики, розділивши їх вартість на кілька рівних щомісячних платежів. Здавалося б, гарне якісне взуття за 100–200 гривень у місяць, чому б і ні? Адже здебільшого за таку суму можна купити лише китайський ширужиток, який псується за два тижні. А пара більш-менш якісного осіннього взуття в магазині коштує щонайменше 500–800 гривень, верхній одяг – так само.
У кожній такій крамниці є стіл банку, працівник усе детально розповідає. Суму придбання ділить на п’ять частин. Перші 20 відсотків покупець платить  одразу, решту – впродовж чотирьох місяців. Непогана система, але, як зазначає психолог, ця модель може призвести до того, що люди не зможуть або не схочуть економити – так вони привчаються жити не за своїми фінансовими можливостями. 
У результаті ж, якщо вчасно не зупиняться, це може спровокувати ті страшні психічні стани, які були в людей у часи, коли всіх позичальників застала криза.
Та більшою мірою цей маркетинговий хід свідчить про купівельну спроможність усього населення країни, адже річ, на придбання якої середньостатистичний європеєць не те що не позичає грошей, а й навіть не відкладає, чомусь стає для українця розкішшю. 
 Біда від такого життя
Так, за даними Держкомстату, середня заробітна плата в Україні сьогодні становить 3063,52 грн. Та рівень цін настільки високий, що значну частину цих грошей людям доводиться витрачати на їжу й комунальні послуги, які постійно дорожчають. Також у державі декларуються безплатна медицина й освіта, хоч насправді коштують чимало. Тож залишається мізер коштів на одяг, а що вже казати про витрати на культурні заходи й дозвілля, коли більшість українців, зокрема молодь і пенсіонери, отримують на руки менше 1000 гривень. 
Не витримали життя, наприклад, в таких злиднях молодята з Херсонщини – у вересні цього року міліція знайшла повішених у лісі 22-річного чоловіка й 24-літню жінку. Слідчим удалося дізнатися, що в людей не було засобів до існування, тому подружжя взяло в банку споживчий кредит на тисячу гривень, купило продуктів на останню вечерю та мотузки. Залишивши в сараї прощальну записку, зайшли в ліс і розпрощалися з життям…