Свічка з голови і мухи-гіганти

Христина Слава – молода ужгородська малярка й дизайнерка. Вже не за горами в неї випуск із Закарпатського художнього інституту. Опановує спеціальність «графічний дизайн», малює, займається онлайн-проектом «Xrister.ki ART», розробляє логотипи, афіші, шрифти, майструє всілякі листівки, полімерні прикраси, розписує тканини, а незабаром планує потішити все місто унікальними подарунковими блокнотами.

Квіточка вкусила

Напрям, у якому працює, Христина називає коміксною графікою. «Це ніби невеличкий відхід від дійсності, фантазія вимагає. Так сталося, що упродовж занять доводилося малювати все реалістичне – людей, гіпсові постановки, натюрморти, квіти… Тут особливо свого не додаси і себе не розкриєш. «Своє» збиралося-збиралося, і от що вийшло – у песика величезні заокруглені зуби, у дівчинки свічка з голови росте, а в хлопчика – муха завбільшки з ту ж таки голову. Це все перебільшення реальності, непрофесійно точно виміряні в пропорціях композиції, а ще – це дуже весело! Мої герої – кумедні вигадані персонажі, яких, бува, змальовую чи то з живих реальних людей, чи то уява «грає».

Христя полюбляє гелевою ручкою чи фломастером виводити на папері всілякі квіточки, візеруночки і «мультяшки». Потім засканує – і вже розфарбовує в комп’ютерній програмі. Каже, як розмалювалася, її вже не зупиниш. Захоплюється і дизайном, й ілюстрацією, і типографією, і фотографією, і людьми та взаєминами між ними, і книжками, і велосипедом, природою, горами, морем… Цікаво Христі, чи довго люди будуть засмічувати дов­кілля, коли нарешті в Ужгороді встановлять усюди смітники, припинять руйнувати пам’ятки архітектури і чи не байка той «фрасовий кониць світу».

Муза Христі може ховатися в старих дитячих комп’ютерних іграх, фільмах, книжках… Позабавлялася в гру, де гігантська квіточка живилася кров’ю, – і захотілося відтворити власне бачення кусючої рослини. Прочитала «Маленького принца» Екзюпері – і розробила ілюстрації до книжки для курсового проекту. Свіжа ідея приходить до Христини несподівано – як малює листівку другу на день народження чи «фіркає» щось на заняттях.

«Натхнення – це як гості без запрошення! – зауважує. – Часто навідується у найбільш непідхожий момент. От сидиш, навчання по вуха, ще й робота чекає… А тоді враз – і якась неймовірно крута ідея. Тоді просто кидаєш усе і малюєш. Для таких випадків у мене на столі завжди є блокнот і маленькі папірці для записів. Як ідея прийде, швиденько її замальовую».

Спочатку були зайці

Першу серйозну свою роботу Христина добре запам’ятала. «Два парадні зайці, такі «кислотні» й різнокольорові. То якраз був перший день у школі мистецтв. На підлозі лежали великі шматки паперу та акварельні фарби, і всі діточки малювали. Перед тим, як ми закінчили школу, нам їх подарували. Зберігаю його вдома зі всіма дитячими малюнками, які ще не встигла повикидати – пам’ять все ж таки!»

Усіх проектів, у яких узяла участь, і не перелічити. У школі мистецтв то були всілякі місцеві, всеукраїнські й закордонні виставки-конкурси. Грамот у її домашніх шухлядках чимало. Двічі Христя змагалася в «Срібному дзвоні», де посідала призове місце. Малювала й продавала картини в Польщі та Словаччині, у літньому таборі в Угорщині. Розробляла календар про Ужгород – «Uzhgorod Forever Young 2009», фірмовий стиль останнього мистецького фестивалю «ПораБуло». Роботи дівчини бачили на студентській виставці «Травневі блукання», львівському конкурсі шрифтів «Рутенія», на закарпатських мистецьких фестивалях, «лайкали» на різноманітних онлайн-конкурсах, милувалися ними на стінах кімнат. Цьогоріч у дипломному проекті планує розробити авторські блокноти – вже підбирає матеріали, робить ескізи. Як усе вдасться, будуть в ужгородців власні унікальні подарункові записнички.

Довго наважувалася Христя створити онлайн-проект «Xrister.ki ART». «Це сторінка в соцмережі з моїми роботами, не конвеєр і не масове виробництво. Спершу думала, буде для вузького кола друзів. Потім подруга підкинула ідею, що в такий спосіб можна й продавати роботи, які раніше дарувала. Ось так усе й почалося – картини, розробки логотипів, афіші, фірмові стилі, календарі, листівки, розпис тканин, вироби з полімерної глини…».

Про сучасні «малєвашкі»

У сучасному мистецтві Христину найбільше приваблює вільний простір. «Той, де не обмежуєш себе ні в чому. Мистецтво XXI ст. не має рамок, люди зі шкіри лізуть, аби придумати щось нове, не таке, як в інших. Добре, що не живемо в СРСР, нема вже тих радянських обмежень таланту художника – або пиши портрет дяді Леніна, або гуляй, Вася, на полонину етюди малювати, та все хатки, ґрунки, ґомбічки… Іноді дратує, що люди не знають межі, коли придумають щось «геніальне»: відрізають голову корові, кладуть у скляний контейнер із хмарою мух. А всі дивляться і захоплюються «видовищем». Як на мене, це вже занадто. Має бути чітка межа між мистецтвом і чимось незрозумілим.

Авжеж, є люди, творчістю яких я захоплююся, стиль яких мені до вподоби. Це можуть бути роботи моїх однокурсників – їх одразу хочеться забрати з перегляду й повісти в себе вдома. Подобаються ілюстрації Нормана Роквела, розписи стін Бенксі, шалені картинки Поскот, незвичні дизайнерські ідеї Стефана Заг­майстера, конструктивізм Олександра Родченка, Мілтон Глесер та його логотипи й ілюстрації, шрифти Невіла Броуді, всілякі друковані журнали та книги з дизайну, які у нас так важко придбати – «улюбленців» безліч».

Аби створювати якісну ілюстрацію, каже Христина, треба сумлінно вивчати її не один рік, інакше все завершиться на стадії «малєвашкі просто так». «На Закарпатті нема окремого відділення ілюстрації, навіть дипломних робіт цьогоріч з цієї теми не було. Ілюстрація, на жаль, розвивається поза межами Ужгорода – наприклад, в київській академії є ціле відділення».