«Срібний Татош»: щити й мечі, сукні і музика та бугурти під дощем (ФОТО)

«Срібний Татош» – єдиний на Закарпатті фестиваль середньовічної культури та одне з найяскравіших дійств року.

Власне, він і відкриває фестивальний сезон. До того ж  – не лише на Закарпатті, а й дає старт святам історичної реконструкції в Україні. Цього разу зібрав учасників із різних регіонів держави –  від Львова до Луганська, були гості й з Криму, а міжнародний статус святу надавала команда зі Словаччини – клуб «Via Cassa».

Два дні на території замку Сент-Міклош, що у Чинадієві, мешкали люди у вбранні Середньовіччя, лицарі і прекрасні дами, звучала музика, тривали майстер-класи з танців, проходив ярмарок і – бряжчала зброя. Адже чи не головне, і точно найбільш видовищне у таких фестивалях – це бої реконструкторів. Як двобої, так і бугурти: масові бої за особливими правилами. Сьогодні такі запеклі сутички тривали під зливою, власне, негода  за два дні добряче підмочила фестивальну територію. Утім, запалу бійців вона не охолодила. Тут діє правило: краще один раз побачити… 

Для цього – наша фотодобірка. Але спершу ми розповімо трохи про учасників свята.  

Марія – майстриня, яка працює із шкірою. На фестиваль приїхала для участі у ярмарку. Щоби пасувати до атмосфери, власноруч пошила сукню: із льону, оксамиту та зі справжніми перлами. Усміхається: поєднання блакитного із жовтим – неумисне, просто саме таку тканину знайшла у Сімферополі. Що ж до того, в якому настрої приїхала із Криму, каже: «Таке враження, що вирвалася із пастки».

А от Любомир Кушлик на святі – як музикант і колекціонер музичних старожитностей. Показує туровий ріг, ребро, зозулицю і музичний глечик. Загалом має у колекції із 800 старовинних народних музичних інструментів. А відкривав свято – трембітою. Загалом же залюбки як сам грає на своїх інструментах, так і запрошує повчитися.

Бірош Тоно з Кошіце розповідає: намагалися максимально відтворити XV сторіччя навіть у побуті, тож і табір обладнали наближено до автентичності. Сам він – сурмач, оголошує початок маршу, бою, атаку, відступ тощо. Історичною реконструкцією займається вже більше 15 років і усміхається: битися нехай молоді ідуть, а я сурмою дам сигнал!

Олексій – боєць з клубу «Альянс ДЗХ» (Дніпропетровськ, Запоріжжя, Харків), відпочиваючи після бою, розповідає: приїхав з Луганська, але нинішня ситуація ніяк не впливає на настрій, єдине, що відмічає справжню привітність «колег» з інших міст. Загалом лицарствує через те, що історична реконструкція передбачає цікаве життя – подорожі різними містами, пам’ятні зустрічі. Ну, і, втираючи лоба, ще пару хвилин тому прикритого важким шоломом, каже – маєш тримати себе у формі.

Бої між лицарями – таки справжні, не «іграшкові». Звісно, зброя – турнірна: затуплені мечі і алебарди, але «рубляться» хлопці люто, і часто – таки до крові. Тому дуже важливий захист, включно з дрібними елементами, як от наручами, аби не травмувати суглоби – каже боєць Олександр, який саме відхекується після бою. Каже: травми – річ звична на кожному турнірі. Обладунки ж має на собі типові для європейського лицаря XVI століття, власне, найближчий цей комплект для Швейцарії.

Хто ж переміг у бугуртах та двобоях – насправді не так важливо. Адже, хоча лицарські бої на фестивалях історичної реконструкції – найважливіша складова, ідеться загалом про атмосферу свята. А вона була таки казковою. І гарячою. Незважаючи на зливу.

Про моменти і обличчя дійства – скажуть світлини – у фоторепортажі.