Спорт – продаж здоров”я за гроші. В.Грозний

Головний тренер Говерли в інтерв’ю Football.ua підсумував сезон 2013/2014 для своєї команди.

– В’ячеславе Вікторовичу, хоч би в якій сфері працювала людина, повсякчас обговорюваною темою є отримання задоволення від роботи. Виходячи з обставин, в яких ви провели сезон, як тренер, ви отримували задоволення від роботи з точки зору інфраструктурних умов у клубі, порозуміння з гравцями, тактичних напрацювань, очкових надбань?

– Тренувальний процес мені більше подобається, ніж сама гра, тому саме на тренуваннях я і отримую задоволення. Чому? Тому що під час тренувань ти маєш можливість вносити корективи, зупиняти заняття, вчити, моделювати. Також важливим є те, що лише у тренувальному процесі можна використати всіх гравців, у тому числі молодих, для їхнього подальшого прогресу. Цей процес є для мене творчим. А під час офіційних матчів я можу використовувати лише одинадцять гравців і застосовувати щонайбільше три заміни. І більше жоден тренер у світі кадрово вплинути на гру не може.

– Це серйозна проблема?

– На мою думку, так. Я більше десяти років є прихильником того, аби, по-перше, у футболі використовувався "чистий час" (тоді не буде насамперед затяжок часу) – так відбувається у всіх ігрових видах спорту, крім ще хіба волейболу, де є фіксований результат. А, по-друге, завдяки цьому можна було би використовувати більшу кількість замін — всіх, хто є у заявці. Нам, тренерам, трьох замін просто не вистачає, аби щось змінювати настільки, як того хочеться. У баскетболі, гандболі, хокеї тренери можуть використовувати всіх, хто є у них в заявці на матч. А футбол живе ще за законами консерватизму. Тому мені на тренуваннях значно цікавіше. Та й на них я не залежу від суб’єктивності суддівства. Простіше кажучи, нам ніхто і ніщо не заважає. А від гри я отримую задоволення дуже рідко. Присутня максимальна напруга, бо все направлено на досягнення результату. Робота з командою, яка бореться за виживання, дається складніше, тому що психологія переможця в успішніших командах дає можливість швидше відновлювати гравців. У всіх клубах, де я працював, і які ставили перед собою найвищі завдання, футболісти відновлювалися швидше перш за все психологічно. У командах-аутсайдерах, на жаль, доводиться працювати не на якість гри, а на результат. Доводиться жертвувати красою гри задля здобуття очок. Лише в кінці, коли турнірне завдання було вирішене, гравці почувалися спокійніше, тому, мабуть, і виходили більш видовищні матчі у нашому виконанні.

– А ви можете виокремити матчі, від яких все ж отримали задоволення?

– Коли працював у московському Спартаку, то майже в кожному матчі отримував задоволення. А в Говерлі – рідко, проте однозначно – в матчі з Волинню. Також можу сказати, що були досить хороші, цікаві й напружені матчі, навіть з грандами, а особливо з Динамо вдома. Досить пристойно ми грали проти Шахтаря в Донецьку. Доволі організовано – в обох матчах проти Дніпра, вдома з донецьким Металургом, із Зорею. В принципі, організовано, але дуже вже на результат – удома з Карпатами. Звісно, задоволення від гри я не отримав, але була величезна напруга й нам дуже хотілося перемогти. Загалом же, специфіка наших виступів говорить про те, що краще ми грали у виїзних матчах. По-перше, це вдалося завдяки тому, що була група швидкісних гравців, які під час переходу в атаку могли втекти і створювали командну швидкість. Тому ми переграли на виїзді і Таврію, і Іллічівець, і Волинь, і запорізький Металург. Коли ж ми граємо в Ужгороді наші суперники серйозніше закриваються, аніж у себе вдома, а ми першим номером грати ще не зовсім готові.– Чим це пояснюється?

– Футболісти мало часу грають в одній команді. Вони ж не почали грати з червня 2013-го – дехто з гравців прийшов лише у лютому цього року. Тому в цьому аспекті нам було важко.

– У другій частині чемпіонату ви зробили ставку на досвідчених гравців. Якби повернути час назад, чи вдалися б ви до таких змін, адже обставини, в яких опинилися Таврія і Севастополь, відсутність бодай якогось прогресу запорізького Металурга і криза Волині могла посприяти тому, аби Говерла й набагато молодшими футболістами та з меншими перестановками й вливаннями не опустилася нижче у турнірній таблиці?

– Опустилася б, і значно – однозначно можу сказати, що команда одразу ж боролася би за виживання. І, думаю, була б вона нижче і Металурга запорізького, і, може, нижче Таврії, тому що молодь сімферопольців пройшла хорошу школу Прем’єр-ліги в першій частині чемпіонату. А от якщо говорити про дублерів Говерли, то вони не перебувають на лідируючих позиціях навіть у турнірі молодіжних складів. На жаль, нині у нас немає таких талановитих гравців, які були колись на Закарпатті. Тому реально – якби ми грали тільки молодими футболістами, я впевнений, що ми понизилися б у класі. Я тому і взяв стількох досвідчених гравців, щоби молодь зростала поруч із ними. Інша річ, що тому ж Буяльському в Говерлі, Болбату в Металурзі, чи Ордецю з Чурком у Маріуполі ніхто не заважає грати і ніхто штучно їх не випускає на поле – вони самі довели, що готові до такого рівня. Але без досвідчених Бабенка та Надя складно було би Шевченку, без Лисицького у центрі складно було би Люльці. При Шарпарі вже може грати й Вечурко, якому значно легше, коли на полі є такий досвідчений виконавець. А коли є такі гравці, як Шацьких та Нікулае, то поруч легше і Кадимяну, і Степанюку, які на тренуваннях отримують необхідний досвід. Треба бути чесним – якби ми грали тільки цими молодими гравцями – то була би авантюра.

– Виходячи на зимову перерву, ви налаштовувалися суто на боротьбу за виживання, чи відчували в команди потенціал до більшого?

– Виокремлю важливий момент, що стався з нами взимку – ми стали одним із клубів, який постраждав через смерть Арсенала, адже з нас зняли три очки через абсолютно недоречний пункт у регламенті. До кінця сезону залишалося досить мало ігор, спрогнозувати, що такі негаразди спіткають ряд клубів на чолі з кримськими, ніхто не міг, а нам треба було думати, де ці втрачені очки здобувати. Тим паче, запорізький Металург у першій частині сезону показував доволі хороший футбол. Нагадаю, ми вдома зіграли з ними 1:1, і команда тоді ще Пучкова реально переважала нас у швидкості. А Таврія підписала Бурдужана, з клубу зняли заборону на трансферну діяльність, тому передумови дозволяли сімферопольцям розраховувати на вихід із крутого піке. Отож, реалії змушували нас якнайсерйозніше підійти до питання комплектації складу в умовах боротьби за виживання. Взимку не було жодної команди, яку всі одноголосно списували з рахунків.

– Якраз узимку почали надходити звістки про серйозні фінансові проблеми ваших конкурентів – вони були у всіх, окрім запоріжців.

– А хіба їх не було і немає у Говерли? У вівторок, четвертого червня, нам пообіцяли видати зарплату ще за минулий рік (Розмова відбулася 29 травня. – Ан. В.). Ми цього не приховуємо, і це нормально, коли все по-чесному. Я неодноразово говорив про те, що Нестор Шуфрич сказав нам: "Потерпите. За несколько траншей мы постараемся закрыть все долги до начала следующего сезона". І я вірю, ми терпимо. Але давайте будемо об’єктивними – зарплату винні не за один і не за два місяці. Тому коли ми всю другу частину чемпіонату грали практично без фінансів, то було досить складно управляти футболістами. На це чомусь дуже мало хто звертає увагу. А ще дехто розповідає всілякі нісенітниці про високий бюджет Говерли, про ту велику кількість гравців, які пройшли через команду, ображаючи тим самим клуб і футболістів. Останні, до речі, казали мені: "Нехай отой, хто розповідає та критикує, запитає, коли ми востаннє отримували зарплату". Але ми віримо, що з нами розрахуються наступного тижня (Ще раз наголошую, що розмова відбулася ще наприкінці травня –прим. Ан. В.).

– Чи всі гравці, які змінили взимку своїх попередників у Говерлі, змогли підняти якість і ефективність гри команди?

– У другій частині чемпіонату ми грали солідніше, — я сказав би саме так. Передусім, принаймні мені здалося, що мікроклімат у колективі став кращий.

– І це попри те, що футболісти не отримували зарплатню?

– Так. Але річ у тім, що перед футболістами, котрі прийшли взимку, у клуба не було заборгованостей, на відміну від гравців, які розпочинали чемпіонат. Тому в цих хлопців, звичайно, не було такої напруги. По-друге, ряд гравців, яких не влаштовувало їхнє становище в команді через брак ігрового часу чи статус у команді (нас також не влаштовувало, що певні гравці не витримують конкуренцію), залишили Говерлу, а на їхні місця ми взяли футболістів, які конкретно прийшли саме грати. Шацьких єдине, чого хотів, — це грати. Шарпар прийшов грати, тому що не мав би такої можливості в Металісті. Акакпо відразу ж додав команді швидкості в центрі оборони – це те, чого нам не вистачало, мабуть, передусім. Для нас було великою проблемою, що нападники після передач за спини тікали від наших центральних захисників. На щастя, підписали Акакпо, але ж ми мали підписати ще кількох центральних захисників, однак кілька гравців-іноземців не захотіли підписувати з нами контракти через Революцію Гідності та решту подій, що відбулися в Україні. Загалом, їхні сім’ї побоялися, і, вважаю, мали на це право.

– Про кого з підопічних у цьому сезоні ви можете сказати, що саме цей виконавець (або їх кілька) досягли найбільшого прогресу за останній рік? Відразу ж напрошується прізвище Буяльського.

– Віталій – молодий і перспективний хлопець. Упевнений, що в нього є можливості для росту. Ми розмовляли з Сергієм Ребровим, і він сказав, що хоче в тому числі і його з Люлькою перевірити на зборах Динамо, дати їм шанс. Але щодо прогресу, то для мене є важливими загальнокомандні показники, ніж особисті. Вважаю, що команда стала соліднішою, а гравці почали слухати і чути. Ми багато займалися, скажімо, не чистою теорією у класичному розумінні цього слова, а аналізом своєї гри та гри суперників, сучасного футболу, багато переглядали матчів, і свою думку висловлювали не лише тренери, а й самі футболісти. Мені важливо, щоби вони робили прогрес у командній грі. Наразі я бачу, за рахунок чого вперед можуть рухатися і окремо футболісти, і колектив у цілому.

– До речі, як оціните шанси Буяльського і Люльки закріпитися в Динамо?

– Буяльському, звичайно, буде набагато складніше, ніж Люльці, через значно серйознішу конкуренцію на своїй позиції. Якщо ж Віталію не вдасться зарекомендувати себе й залишитися в Динамо, то ми із задоволенням запропонуємо подальшу співпрацю і Динамо, і самому гравцеві.

– У вашій команді немає жодного гравця, який би за підсумками сезону потрапив у топ-20 бомбардирів чемпіонату. Чи бачите ви наразі у своїй команді справжнього забивного форварда, який здатен забивати принаймні 10 м’ячів за чемпіонат і на якого ви робитимете ставку в наступному сезоні?

– Звичайно, добре, коли у донецького Металурга є Мораєш, у Шахтаря – Адріано, у Дніпра – Селезньов з компанією, а у Динамо – Мбокані. Нам же очки даються значно складніше, як і голи. Розумієте, по іменам, у нас є Шацьких та Нікулае – форварди високого рівня. Але треба бути об’єктивним – Нікулае прийшов до нас лише восени, провівши у першій частині сезону лише кілька матчів. У нього пішло багато часу на адаптацію після вояжу в Китай. Але можу з упевненістю сказати, що він нам допоміг: віддав голеву передачу Савичу в Луцьку, коли той забив вирішальний м’яч, двічі забив вирішальні голи Таврії вдома, загалом, приніс очки, які були для нас дуже важливі. Те ж саме стосується Шацьких – він, скажімо, забив переможний м’яч у Запоріжжі. Тобто веду до того, що кожен із гравців групи атаки зробив свою справу і приніс чимало користі команді. Ви правильно зазначили, що яскравого, забивного форварда у нас таки немає, але це тому, що наша гра не заточена під одного конкретного бомбардира. У нас можуть забивати всі, в тому числі захисники. А якщо говорити про форварда топ-рівня, то, звісно, хотілося б мати нападника, який міг би забивати з напівмомента. Але ж такому гравцю треба створити відповідні умови, аби він захотів до нас прийти. Ми шукатимемо резерви всередині команди, використовуючи шалений досвід згаданих Шацьких та Нікулае, а також не слід забувати про забивного Фещука. Він, щоправда, хоч і забивний, але я його використовую не на вістрі, а на фланзі. Ми ж грали в три нападника, проте "експерти" цього не помічають, і мене, зрештою, це влаштовує.

– Щодо Фещука: Максим за підсумками першої частини сезону з п’ятьма м’ячами був найкращим бомбардиром аутсайдера Таврії. Принаймні цей факт не змушував вас використовувати його в центрі нападу?

– Річ у тім, що я не можу три чоловіки поставити у центр нападу. Нікулае, Шацьких і Фещук мають навики гри у центрі атаки. Краще за всіх головою грає Нікулае. Шацьких і Фещук мають навики гри також і на фланзі. Шацьких там я ще використовував у Арсеналі, так само він грав у мене і другим нападником, із глибини. А щодо Фещука, то він може бути дуже корисним у будь-якій ситуації. Тим паче, він грає не суто по флангу, а постійно зміщується в середину, може віддати якісну передачу. Для мене важливо, аби вигравала команда, а Фещук, як високопрофесіональний виконавець та порядна людина, сам сказав мені: "Неважливо, скільки я заб’ю. Головне – щоб виграла команда". Ось це я називаю справді професіональним ставленням до роботи і до колективу. Я дуже задоволений його грою.

– Одна з характерних рис Говерли під вашим керівництвом – командна швидкість. Максим Шацьких – це не занадто повільно, як для Говерли?

– Звичайно, він біжить не так швидко, як Ле Таллек чи Трухін – це правда. Але Максим швидко обирає рішення, завдяки досвіду може пришвидшити атаку, а деколи й навпаки – уповільнити, зберігши м’яч, адже бігти вперед треба не завжди. Він є гравцем, який має клас, який може створити мікроклімат у колективі, якісно виконати стандарт, забити з півмоменту, як він зробив це у Запоріжжі. Та, власне, він мені для цього і потрібен – як класний гравець, він може у вирішальний момент поставити заключну крапку в моменті чи навіть у грі. Крім цього, я впевнений, що він заб’є найбільшу кількість м’ячів в історії чемпіонатів України. Нам вистачить терпіння надати йому таку можливість. Якщо, наприклад, у нас будуть пенальті, то пробиватиме обов’язково саме він (Щоби обігнати Сергія Реброва, який нині зі 123 голами очолює список бомбардирів в історії чемпіонатів України, Шацьких залишилося відзначитися тричі – прим. Ан. В.). Для нас важливо, аби саме Максим став найрезультативнішим гравцем в історії українського футболу.

 – Повернімося до обговорення гри Віталія Буяльського: він зробив шість результативних передач, попри те, що певний період часу був травмований, не завжди потрапляв до стартового складу і часто грав не всі 90 хвилин. Якщо Віталій залишить Говерлу й залишиться після зборів у Динамо – ви тут-таки шукатимете когось на ринку вільних агентів, чи є внутрішні резерви, аби замінити настільки ефективного виконавця (+ три гола у Буяльського)?

– Я все-таки сподіваюся, скажімо так, що в разі, якщо всі основні гравці Динамо залишаться і якщо на перших ролях будуть усе ж вони, то це може не влаштувати ні Динамо, ні самого Віталія, якщо говорити про його подальшу кар’єру. Тому я сподіваюся, що він нам допоможе щонайменше ще до зими. Якщо ні, то нам залишається лише побажати, щоб він грав в основному складі Динамо, адже сидіти на лаві немає жодного сенсу. Власне, мені хотілося б, аби Буяльський повторив шлях Макаренка, який нині закріпився у складі киян і запрошується до лав збірної України – саме на це і розраховані оренди футболістів. Але в Говерлу приходили й інші футболісти в оренду – які ображалися, що їх віддали свої клуби в Ужгород, або які ображалися на мене, бо я не ставлю їх в основний склад – бачте, вони думали, що якщо вони прийшли з інших команд, то я обов’язково маю забезпечити їх ігровим часом. Прізвищ я не називатиму, адже це вже немає значення, але такі були.

– А можете детальніше розповісти про ігрові властивості саме Буяльського, якому пророкують світле футбольне майбутнє?

– Він постійно прогресує. Може зіграти не на одній позиції, будучи універсальним, як і решта гравців групи атаки Говерли. Під час атак наші футболісти мають можливість змінюватися місцями, виходячи з тактичних тонкощів нашої гри. Я творчо ставлюся до атакувальних гравців, тому по епізоду вони мають право перебувати в будь-якій позиції, зважаючи на їхнє бачення моменту в інтересах командної гри. До речі, щодо травми Буяльського: після того, як він відновився, я не міг використовувати його повноцінно, тому що медичний штаб не дозволяв цього робити й просив, аби Буяльський грав не більше шістдесяти хвилин. Але цікаво те, чому він отримав травму, і не одну – тому що він не береже себе. Він – дуже характерний хлопець, іде в кожному епізоді в стик. Він хоч і молода, але мужня людина, яка не забере ногу в боротьбі за м’яч. У нього є всі задатки для того, аби стати хорошим футболістом: швидкість, хороша робота з м’ячем обома ногами, агресивність, бачення поля, завдяки чому він може віддати гостру передачу, забити, у нього є дриблінг.

– І все ж: що робити Говерлі, якщо Буяльський піде? Чи я перебільшую його значення для Говерли?

– Шукати нового Буяльського або, скажімо, у нас є Степанюк. Нехай займає місце Буяльського і грає – хто йому заважає? Він швидкий, технічний, розумний, має ті ж ігрові риси, що їх має і Віталій. Він був лідером Сталі, його двічі запрошували в Металіст, і я бачу, що він зростає, як гравець, у нашому колективі, почав менше перетримувати м’яч і розумніше дивитися на футбол. Тож він гратиме, плюс, у нас ще є резерв з багатьох гравців, і ще один плюс – обов’язково ще когось візьмемо в оренду. Але тепер шукатимемо гравців 1993 року народження, які могли б проходити в заявці по списку "Б", до 21 року включно. А тим футболістам, які грали у нас по списку "Б" у минулому сезоні, тобто гравці 1992 року народження, потрібно буде доводити, що вони варті того, аби потрапити в обойму першої команди. Як і раніше, ми готові орендувати гравців у топ-клубів України.

– Коли ви тільки-но прийшли до Говерли, заявляли, що одна з ваших цілей – аби гравці мали довгострокові угоди з клубом. Судячи з моєї недавньої розмови з Іваном Шіцем, вам вдалося принаймні покращити ситуацію, адже майже у всіх, окрім орендованих, гравців є контракти з Говерлою на наступний сезон. Тепер ви можете бути впевнені у завтрашньому дні, щодо складу команди?

– Попри позитивні зрушення – ні, не можу. Перш за все тому, що в країні нестабільна політична ситуація. Хіба може хтось назвати дату початку наступного чемпіонату, якщо п’ять команд із Донбасу: три донецьких, Зоря та Іллічівець не можуть грати на своїй території? Ми не знаємо, що буде далі. Поки не завершиться антитерористична операція, поки з нашої країни не будуть виведені терористи, ми просто не зможемо навіть говорити про стабільність життя і про решту аспектів, у тому числі футбольні. Тому я не берусь нічого прогнозувати. Більше того, я не приховую, що легіонери не дуже хочуть залишатися в команді у такій ситуації. У мене, і в керівників клубу була розмова, і хоч футболісти й перебувають на контрактах, та ніхто не в змозі змусити футболіста грати в ситуації, коли є небезпека його здоров’ю і життю. Тож ситуація доволі непроста. Я, звичайно, не боюся, якщо, наприклад, у всіх командах залишаться лише українські гравці. Мені нестрашно, яка різниця? Навпаки – буде просто видно, хто краще працює з тренерів, та й усе.

– А хтось із легіонерів висловив пряме побажання залишити клуб через ситуацію в Україні?

– Не називатиму прізвища, але такі футболісти є. Я особисто розмовляв з ними, і ціла група футболістів заявила, що їхнє майбутнє в команді залежить від ситуації в країні. І я до цього ставлюся з розумінням.

– Зважаючи на невизначеність з нинішнім складом, я так розумію, вам складно буде відповісти на питання про найближчі плани щодо комплектації складу й необхідні зміни, які ви хотіли б внести?

– Ви праві. Я навіть не знаю, коли ми зберемося. Я цього навіть не говорив гравцям. Ми всі чекаємо першого траншу по виплатам заборгованості. Це найперше, що потрібно зробити, а після цього вже визначатимемося. Друге – досі невідомий формат нового чемпіонату. Днями я прочитав, що він узагалі може розпочатися у вересні, а в такому разі який сенс мені збирати футболістів найближчим часом? Хіба ми не встигнемо підготуватися? Та й на трансферному ринку гравців навіть забагато, щоб укомплектувати всі команди. А, власне, як тренер, я не боюся, який у мене буде склад. Головне, аби в ньому були виконавці, які просто дуже хочуть грати у футбол і прогресувати, або досвідчені футболісти, які професіонально ставляться до своєї роботи.

– Зважаючи не те, що у другій частині сезону Говерла більше довіряла досвідченим гравцям, чи простіше вам у тактичному плані доносити свої думки саме таким виконавцям, а не молоді? Чи комфортніше вам у таких умовах?

– Я належу до категорії тренерів, які не заглядають у паспорти футболістам. Я лише дивлюся, як хто тренується, виконує тактичні завдання, як хто прогресує. А до кожного матчу в нас іде окрема підготовка, коли ми враховуємо специфіку гри суперника, моделюємо його сильні сторони, вивчаємо слабкості.

– У школах, університетах та інших навчальних закладах завжди є малоосвічені люди, двієшники, яким не дається навчання. Не повірю, що у футбольних командах немає футболістів з низьким рівнем IQ, яким треба просто-таки втовкмачувати необхідну інформацію щодо тактики, і не завжди, мабуть, це вдається.

– Є. На жаль, є. І я з такими зустрічався неодноразово. І якщо я повторюю те ж саме двічі, а гравець не дослухається до моїх вимог, то це межа. Після третього разу я з таким гравцем припиняю співпрацю, і ми прощаємося.

– Говерла часто тактично видозмінюється по ходу матчу, зважаючи на рахунок та інші обставини. Переходячи, наприклад, по ходу матчу на гру у два нападника замість одного, або на гру в п’ять захисників, як ви це сприймаєте – як ходьбу по лезу ножа, чи як необхідну складову у вашій професії?

– Я ставлюся до цього дуже творчо, тому що мені насамперед цікаво вносити корективи, щось змінювати, перевіряти свої знання й уміння гравців в інтересах команди. Я не уявляю свою роботу інакше. В залежності від того, який тактичний малюнок ви хочете створити, ви обираєте для цього необхідних футболістів зі свого складу. А кінцева мета – створити ситуацію, за якої супернику буде максимально некомфортно вам протидіяти.

– Чи є якась одна конкретна ігрова схема, в якій ви впевнені, що саме вона – найефективніша для сучасної Говерли? Адже ви тільки з часом почали зі стартового свистка використовувати 4-2-3-1, а в першому колі Говерла діяла зі стартових хвилин по-різному, бувало, і у п’ять оборонців.

– Ні, такої конкретної схеми немає. У мене є бачення гри: як переходити від оборони до атаки і назад, коли застосовувати пресинг, як розкривати фланги суперника, створювати чисельну перевагу. А схема при цьому немає жодного значення у сучасному футболі. Значення має лише те, якою кількістю гравців ви проводите ту чи іншу ігрову дію. Якщо у вас в команді є кілька гравців, які випадають із колективних дій, то ця команда немає надій на результат. Жодних шансів. А якщо хоча би один гравець не бере участі в колективній роботі без м’яча – те ж саме – вона нічого не досягатиме. Не обов’язково всі повинні вміти котитися у підкатах, ні. Просто треба дотримувати належної відстані між гравцями всіх ліній і зон. У такому разі буде правильна командна гра, яка приноситиме результат. А схема… У нашому випадку вона витікає лише з того, хто з футболістів краще готовий до конкретного матчу, і того, що ми задумуємо, аби супернику було якомога незручніше проти нас грати.

– Зважаючи на те, що Говерла – не найбагатший клуб із мізерними трансферними можливостями, чи всі футболісти, з якими ви працювали в сезоні, відповідали вашим вимогам? Чи були люди, які реально недотягували до відповідного рівня навіть у скромних умовах комплектації?

– Звичайно, були. І впродовж сезону були, але це нормальна ситуація. Звичайно, хотілося б працювати у комфортніших умовах, маючи у складі таких футболістів, як у Динамо, Шахтарі, чи навіть донецькому Металурзі. Проте клас тренера у тому й проявляється, коли він працює з гравцями, які не можуть виконати ті чи інші речі на полі. У такій ситуації наставнику потрібно зробити з виконавцями значно нижчого рівня, ніж у топ-клубів, так, аби командна гра на тлі класних суперників мала солідний вигляд. Але у нас були проблеми. Особливо, як я вже говорив, у центрі захисту, в першу чергу, у стартових вісімнадцяти турах. Також довелося Ле Таллека перевести у центр півзахисту. Чому? Тому що йому легше йти в таку обличчям до чужих воріт, аніж увесь час боротися у верховій боротьбі з захисниками суперника. Він надає команді швидкість, а в парі зі спокійним, урівноваженим Шарпаром, який володіє високою культурою пасу, вони гармонійно доповнюють один одного. Але перекваліфіковували того ж Ле Таллека не від хорошого життя, адже були футболісти, від яких ми чекали більшого.

– Чи готова Говерла з нинішнім складом за умов мінімальних кадрових змін бути твердим середняком чемпіонату й не піклуватися особливо про виліт у наступному сезоні? Які ви ставитимете перед собою і командою?

– Завдання ставити складно. По-перше, потрібне стабільне та своєчасне фінансування. Якщо по три місяці і більше команді не платити гроші, то про якісь завдання говорити складно. Фінансування має бути під конкретне завдання, і все має виконуватися своєчасно – якщо команда виграла, то команда має отримати премію наступного дня, а не через півроку, або не отримати взагалі. Ось про що йдеться. І коли хтось звинувачує спортсменів у тому, що вони працюють лише за гроші, то я відповім: абсолютно всі люди працюють за гроші. І якби ці критики побачили й пережили всі ті травми, які спіткають футболістів упродовж кар’єри, то вони б таких речей не говорили. Треба чесно говорити: фізкультура – для здоров’я, а спорт – продаж здоров’я за гроші. Цинічно? Так. Але так у всьому світі. Тож усе залежить від того, як ми фінансуватимемося в наступному сезоні. Якщо чітко, своєчасно та системно, а при цьому буде збережений кістяк команди, плюс, візьмемо в команду ще групу футболістів, то в такому разі постараємося бути твердим середняком, про що ви сказали. Хто платить гроші, той замовляє музику. Є гроші на те, аби боротися за зону єврокубків – треба підсилитися й можна спробувати вирішити й це завдання, чому ні? Якщо є гроші тільки на те, аби боротися за виживання – немає проблем – братимемо відповідних футболістів і виконуватимемо це завдання.

П.С. Нагадаємо, що після цієї розмови з В’ячеславом Грозним стали відомі певні фінансові проблеми та плани Говерли на наступний сезон. Зокрема, Комітет з атестації клубів ФФУ дав Говерлі, а також Волині та Карпатам час до 10 червня, аби розрахувати з боргами та претендувати на отримання атестату для участі в наступному чемпіонаті. Після цього генеральний директор клубу Іван Шіц пообіцяв, що у Говерли проблем з атестацією не буде й клуб погасить борги у вказаний термін, а сам В’ячеслав Грозний повідомив, що у Говерли буде врізаний бюджет.