У багатьох, мабуть, вдома є у коморі стара-стара коробка, в якій протягом десятиріч зберігаються дивні речі з минулого, користуватися якими вже точно ніхто ніколи не буде, але винести їх на смітник заважає чи то ностальгія, чи просто приємні (або не дуже) спогади.
З часом такі артефакти минулого можуть навіть стати раритетами. А деякі – дуже повчальними дрібничками, які нагадують про звички, прихильності та спосіб життя, які значно змінилися з минулого сторіччя, особливо після розпаду радянської імперії.
Днями саме такий артефакт я виявив у себе вдома. На фото – не просто значок… Це – почесний знак, що видавався після церемонії… перебачте, «звіздин». Саме так!
Гадаю, зараз мало хто пам’ятає, що це таке. Нагадаю. Радянська влада часто мавпувала дореволюційні традиції та обряди, намагаючись наповнити їх новим, витриманим в дусі комуністичної пропаганди, сенсом. Так, борючись із святкуванням Різдва, ідеологи змістили акцент зимових свят на Новий рік. Туди ж перенесли різдвяну ялинку. А Святого Миколая замінили на ідейно благонадійного Діда Мороза.
Багато хто пам’ятає, що на період Різдва школярів у примусовому порядку залучали до перегляду кінофільмів, якихось спортивних та культурних заходів. Особисто мене щороку в Святвечір возили на малу батьківщину мами, у Сільце Іршавського району, де я ходив колядувати з місцевими ровесниками-родичами та їхніми друзями. І добре пам’ятаю, як обходили десятою дорогою хати партійних функціонерів і ховалися від директора школи. Теоретично у школярів за участь в святкуванні Різдва могли виникнути проблеми. Хоча, якщо чесно, в цьому випадку на рівні села партійні закони і розпорядження ігнорувалися та саботувалися, і, попри заборони, колядників чекали і радо вітали в хатах вчителів та чиновників.
Так от, згадані вище «звіздини» – це комуністичне калькування хрестин. Обряд з’явився десь у 20-х роках, відразу після Жовтневого перевороту, потім про нього дещо забули, а у 70-х знову намагалися відродити та вкоренити. Кажуть, церемонію проводив який-небудь третій секретар парткому. Він «звіздив» – оголошував ім’я новонародженого будівника комунізму, давав батькам і дитині поцілувати зірку, яку потім прикріплював до пелюшок. Була змавпована і участь у церемонії «других батьків», інколи в коробочку з зіркою докладали зрізані локони малюка.
Інколи обряд проводили відразу для декількох немовлят на сцені клубів, дехто стверджує, що за участь брали якусь оплату.
Так от, на фото вище – саме оця зірка, яку видавали після звіздин.
Повчально, чи не так? Згадалося, що зовсім нещодавно в одній з закарпатських груп у Фейсбуці взяв коротку участь у дискусії з приводу ностальгії декого за радянськими часами. І раптом у розмову вступив священик, який почав досить різко та безапеляційно переконувати, що не можна нічого поганого казати про часи СРСР, що це були чудові, найкращі часи для країни, що дуже погано, що вони минулися, що ми маємо прагнути повернутися, відродити і таке інше. Не буду згадувати, яку конфесію представляв цей священнослужитель, адже здогадатися насправді не важко, але шкодую, що саме тоді не згадав про оцю зірочку і загальні тенденції того режиму, при якому її вигадали. Можливо, опоненту були б цікаві такі типові спогади.
Залишити відгук
Щоб відправити коментар вам необхідно авторизуватись.