Співочі експедиції Міклоша Бота

Угорський музикант зібрав, систематизував і записав 450 автентичних українських пісень

Древню істину, що велике бачиться здалека, підтвердив талановитий угорський музикант Міклош Бот, відкривши своїми фольклорними експедиціями в українські села цілий пласт поступово зникаючої автентичної музичної культури.

Під час зустрічі з паном Міклошом у Палаці мистецтв Будапешта він розповів, що збиранням пісенного скарбу народів світу займається давно. Здійснив декілька експедицій до Китаю, Ірану, Індії. До України його шлях вперше проліг 2014 року — на фестиваль в Полтавську область, де він вперше в житті почув ту українську автентичну народну музику, яку не знають не лише в Європі, а й у самій Україні.

Прийнявши рішення шукати пісенну автентику на берегах Дніпра, М.Бот спочатку приїхав до Києва проконсультуватися з фахівцями, куди саме йому слід організувати експедицію, щоб записати взірці саме автентичного фольклору. Йому відповіли, що конкретні населені пункти назвати не можуть, але порадили уважно розгледіти мапи. Якщо село має рівні прямі вулиці, то воно не є давнім, і там шукати автентику — даремна справа. Якщо вулички покручені, забудова виглядає хаотичною — то це точно старе село, й там, можливо, якраз і живуть ті люди, котрі є носіями такого фольклору.

Спочатку Бот думав, що обмежиться однією двомісячною експедицією. Коли ж проаналізував перші зібрані матеріали — зрозумів, що є підстави для розгортання цілого проекту. У результаті експедиції М.Бота впродовж двох років зібрали у 26 населених пунктах України величезний масив інформації. Вони записували аудіо— і відеоряд високої технічної якості на найновішому обладнанні, з тим, щоб мати оригінальний вихідний матеріал, адже колись в Україні, може, зацікавляться скарбами народного мистецтва.  Такий процес сьогодні має місце в Угорщині, коли міські жителі, практично з чистого листа, освоюють взірці фольклору, щоб остаточно не загубити його. В Угорщині такий проект називається «Дім танців» і перебуває під охороною ЮНЕСКО. Отож досвід сусідів, може, колись знадобиться і в Україні.

Пан Міклош наголошує, що в Угорщині справжніх носіїв автентичного фольклору вже практично не існує. В Україні, через 20—30 річне відставання, вони ще залишилися і є справжньою скарбницею національної культури. Здебільшого це передглобалізаційне покоління, однак і талановиті молоді люди залюбки займаються автентичним співом. У них це закладено генетично. І почути це з перших вуст — неабияка вдача.

Головна відмінність угорської народної пісні від української полягає в тім, що в одній угорській пісні — одна мелодія, а в українській — може бути два-три музичні ряди. Українська музика звучить поліфонічно.

Співочі експедиції М.Бота сфокусувалися здебільшого на Центральну Україну — Полтавська, Київська, Запорізька, Чернігівська, а також Рівненська і, звісно ж, Закарпатська області, регіон поселення гуцулів у Карпатах, а також місця проживання етнічних угорців. Та все ж найбільше Міклоша вразила Полтавщина. Свою першу експедицію угорський музикант-віртуоз організував сам, залучивши лише перекладачів. Нині вже має колег в Україні, які допомагають йому, — це Ілля Фетісов та Сюзанна Карпенко.

Перед концертом у Палаці мистецтв Будапешта, що відбувся нещодавно, нам вдалося поспілкуватися з безпосередніми носіями українських національних музичних скарбів і друзями М.Бота з Полтавщини,  учасниками музичного гурту «Піснеграй» із села Попівка Миргородського району — Ніною Бебик та Миколою Кулішем — і солістками ансамблю «Древо» із села Бичківка Пирятинського району — Ніною Ревою та Надією Роздобарою.

«Міклош із кількох пропозицій обрав Попівку і приїздив до нас тричі, — розповідає Ніна Бебик. — Наш керівник Куліш зібрав нас, і ми заспівали нашу старовинну пісню «Понад нашим яром». Міклоша вона просто вразила. У нашому колективі залишилося всього семеро учасників. У молодості я працювала дояркою, в полі. Все життя на роботі співала. Життя було невеселе, тож пісня скрашувала його. Ми навчили й Міклоша співати наших пісень.

Вдома ми виступаємо в селах, на ярмарках, їздили до наших вояків у АТО. Але наші люди великого інтересу до цих виступів не мають. Таке враження, що тут, в Угорщині, більше цікавляться співочим мистецтвом — і малі, й старі приходять на концерти, хоча й нашої мови не розуміють».

Микола Куліш, художній керівник «Піснеграя»: «Наш колектив сформувався на базі хору, організованого мною 1968 року.  Ми отримали звання «народний», об’їздили з концертами чи не всю Україну. А потім  почали старіти, а достойних замін не знайшлося… У жінок, які досі співають у нашому гурті, рідкісні голоси, які вони успадкували від своїх предків. Я вдячний долі, що звела мене з ними. А Міклош Бот для нас — як подарунок долі. Він відчув нас душею. Як почув пісню «Понад нашим яром» — кинув апаратуру й почав лише слухати, а потім підспівував. Він — справжній подвижник, з великої літери Людина…»

Концерт українських колективів виконавців автентичного фольклору в найпрестижнішій концертній залі Будапешта справді видався на славу. Впродовж години носії автентики з Полтавщини, Чернігівщини, Рівненщини та інших областей, яких привіз до Будапешта збирач світової музичної народної спадщини Міклош Бот, дарували публіці шедеври народного мистецтва. А переповнена жителями Будапешта зала стоячи, з вигуками «Браво!» довго аплодувала самодіяльним митцям з України.

На весну в Міклоша заплановано ще одну тривалу експедицію. Він просить зацікавлених осіб в Україні долучитися до справи збереження культурного надбання нації. Долучитися можуть усі — від фахівців до меценатів. Можливо, є сенс створити загальнонаціональний рух зі збереження національних надбань музичної культури. Українська народна пісня — світова культурна спадщина, але в її збереженні мають бути зацікавлені передусім самі українці.+

Автор висловлює подяку заступникові Генерального консула Угорщини в Ужгороді пану Ласло Віда за всебічну допомогу в підготовці матеріалу.

Василь ІЛЬНИЦЬКИЙ, для «Дня» з Будапешта