Її звати Міна і вона чи не найкрутіший мисливець на святі. 8-річна «руська» гонча вполювала навіть вовка, а загалом є чемпіонкою виставок та мамою майбутніх чемпіонів.
Взірець породи – і вишколена, і з характером.
А от Аланові тільки 3,5 роки. Таких спрінгер-спаніелів в Україні лише семеро – розповідає власник благородного англійця Людвіг Потіш, який щойно командою дозволив своєму собаці пити з миски, що її приніс колега – пес без схвалення господаря не торкається ані їжі, ані води та загалом показує не тільки красу породи, а й неабияку кмітливість.
Керівник закарпатського осередку Українського товариства мисливців і рибалок, фаховий біолог, каже: нема «собак-універсалів» для полювання, мовляв, то як універсальний клей, що однаково погано клеїть усе. От його красень Алан спеціаліст за птахами, й саме він, певно, і приніс панові Людвигу почесний значок із вальдшнепом.
Поруч у вольєрі жорсткошерстий фокс-тер’єр – фахівець із роботи в норах, зокрема на лис, як і його товариш ягд-тер’єр, котрий, втім, вправний і на зайців та навіть водоплавних, та білогруда лайка Фрида – такі собаки здатні багато на що, і з ними полюють а хоч і на ведмедів.
Особливість Закарпаття у тому, що окрім полювання на рівнині, в полі та на воді (як от на качок), регіон передбачає полювання в горах, зокрема, і на великого звіра, і тому мисливські собаки в області представлені в розмаїтті порід, – розповідає пан Людвіг, невтомно і детально знайомлячи з найкращими сторонами кожного з хвостатих учасників свята.
От, скажімо, дартхаари, походженням з Німеччини, найближчі до «спеціалістів широкого профілю» – полюють і на птахів, і навіть на крупних копитних.
Пан Імре Кергей, приїхав сюди з Угорщини без собак. Один з керівників спілки угорських мисливців і мандрівників каже, такі свята популярні в його країні, і робити таке – добре, адже розвиваються традиції полювання, правильного, за канонами професії. Серед його трофеїв – тварини і Америки, і Африки, хизується тим, що там вполював «велику п’ятірку», куди входять леопард, буйвіл, носоріг, лев і навіть слон.
Чим завинили дикі красені угорцю – незрозуміло, а от щодо мисливства на Закарпатті каже, що тут найкраще полювання … на дівчат.
Якщо ж серйозно, то стверджує: вітає полювання саме етичне, і акцентує, що в його рідній Угорщині мисливство дуже серйозно регулюється законами. Вадас (з угорської – мисливець) вважає, що полювання на диких тварин стимулює збільшення їхнього поголів’я, втім, так і не відповів, чи це стосується і бідолашного слона… Полювати …
фотоапаратом воліє 71-річний єгер з Кам’яниці Василь Мандула. Він вбраний у костюм, де кожен елемент пов’язаний з мисливством. Он і сорочку подарували колеги з-за кордону, а на краватці зображені олені.
Особливої уваги вартує капелюх: на калапі колекція мисливських значків, яку почав збирати ще дідо, відтак деяким більше ста років.
Тут і карпатський едельвейс, і з оленем, в якого світяться роги, і знаки, які говорять по успіхи полювання на сокола та кабана, а загалом більше десяти цінних прикрас.
Але воліє все ж до безкровного мисливства – надто любить милуватися природою та прекрасними тваринами. Чудовий стрілець і вправний слідопит, який полює з 10 років, коли встрелив зайця, а в 12 уже добув кабана, освідчується в любові до живого та рішуче засуджує браконьєрів.
«Який мій головний трофей? Фото про карпатські ліси і його мешканців!».
Подібне хобі і в інших учасників, котрі володіють направду рідкісним вмінням. Мовляв, теж люблять ліс і спостерігати за природою. Ярослав Дячук і Андрій Цуперяк імітують ревіння оленя і навіть беруть участь у конкурсах. До речі, дуже підтримують ідею відновлення такого на Рахівщині, в час гону оленя, що триває десь із 10 вересня і до Покрови.
Першого лісника вчив дідо, а другого – перший. Таким чином, ревучи особливим чином в мушлю або в ріг, приваблюють у лісі оленів. «Ні, не обов’язково, аби вполювати – відповідають на гостре запитання.
– А щоби розгледіти, помилуватися! Який він великий, гарний, які має роги!». Утім, так і не скажуть, скільки благородних лісових красенів убили таким чином. Але ревуть – справді майстерно… Як, власне, і їхній колега – з Кобилецької Поляни Іван Вішован, так само досвідчений лісівник. Гуцул говорить: 50 років полював у горах, а тепер полює з фотоапаратом і відеокамерою.
Загалом на першому в новій ері Дні мисливця на Закарпатті, що відбувся на території Виноградівського лісового господарства (поблизу села Шаланки, в урочищі Великий ліс) демонстрували як мисливських собак, так і численні трофеї (оленячих і лосячих рогів на території – як дерев у лісі), у тому числі рештки екзотичних тварин (зокрема з Африки, наприклад, антилопи і бородавочника).
Ще показували атрибутику полювання (від годівниць до спостережних веж), демонстрували вправність у приготуванні страв із м’яса, приділяли увагу дотичним до лісу темам, як от пасічництву, різьбярству, кушнірству, та, звісно, таксидермії.
Якщо свято стане традиційним, до нього варто б додати і покази в динаміці, як от роботу собак, стрільби, тощо. Загалом же організатори Дня мисливця (власне, лісівники області) неабияк постаралися для того, аби зробити свій «корпоратив» вдалим. А кульмінацією дійства мало стати ритуальне «спалення браконьєра», адже, як декларували ті, хто влаштував свято, його мета – пропагувати правильне мисливство, яке, попри все, лишається традиційною справою – і промислом, і хобі – для Закарпаття.
Решта моментів першого Дня мисливця – на фото.
Залишити відгук
Щоб відправити коментар вам необхідно авторизуватись.