Собачі перспективи (фото)

У мукачівських собак-волоцюг з’явилися нові перспективи. У першому в краї притулку, який донедавна був лише такою собі «в’язницею для собак» – вагомі зрушення. Схоже, нарешті там почнеться комплексна робота, яка може бодай трохи наблизити краян до вирішення цієї величезної проблеми – як співжити людям і собакам…

Закарпатський «притулок №1» розташований за десять кілометрів битою дорогою від Мукачева. У відкритому у серпні 2010 року закладі (мова, власне, про невелику огороджену територію із вольєрами) мешкає від півсотні до сімдесяти-вісімдесяти чотирилапих жебраків. Але їхня оселя більше схожа не на дім, а на в’язницю. І жодних дій, крім відлову та власне утримання у клітках, із тваринами не проводили.

Громадська активістка, засновник БФ «Лакі» та на той час майстер притулку Ярміла Кость, розповідала: «Так, притулок нарешті є, але є і дуже багато проблем. З такими методами, як це відбувається зараз – коли просто проводиться відлов і тварин привозять сюди та й усе – продовжуватись робота не повинна. Містом прийнята програма, де чітко вказано, що відловлені тварини стерилізуються, маркуються і знову повертаються на волю. А тепер що – привозять сюди, кидають у вольєр і більше ніякої процедури з ними не відбувається. Фактично, вони тут чекають своєї смерті».

Так вона говорила наприкінці жовтня минулого року, наголошуючи – дотепер притулок не виконував своєї функції. Адже затверджена міською владою Програма поводження з безпритульними тваринами, окрім діяльності притулку, передбачає стерилізацію. Тільки так можна відрегулювати чисельність собак-безхатченків. Утім, саме цього і не робили в притулку біля Мукачева. Ба більше – саме тут пси нерідко і плодяться. Та і в іншому життя тварин далеке від уявлень зоозахисників, – наголошує Ярміла: «Тварини у вольєрах мучаться. По-перше, розселені не по статях. Народжуються цуценята, для яких нема жодних умов, щенята гинуть. Гинуть і дорослі собаки. Слабшого у вольєрі нерідко загризають домінуючі тварини. Нема зони вигулу, а собаці ж треба вибігатись, за природою так потрібно, а вони цього не мають і через це стають агресивними».

Міська влада Мукачева обіцяла у 2013-му році передати притулок під відповідальність активістів. Адже зоозахисники не давали спокою, нарікаючи: гроші на харчування використовуються нераціонально, тварини утримуються як справжні в’язні, а без програми стерилізації не вдасться досягти результатів і зменшити кількість чотирилапих жебраків на вулицях.

І от нарешті справа зрушила – сьогодні, 13 березня, Ярміла Кость офіційно призначена директором комунального підприємства «Центр контролю за тваринами», і притулок повністю передали під управління зоозахисників. Підприємство займатиметься й відловом та утриманням тварин (на ці цілі закладені в міському бюджеті витрати у 50 і 200 тисяч гривень на рік відповідно). Але окрім цього, повідомила uzhgorod.in пані Ярміла, здійснюватимуть програму ВСП (відлов, стерилізація, повернення). Саме це і дасть змогу регулювати чисельність тварин гуманно – наголошує активістка, адже діяльність притулку як просто «готелю для собак» не є ефективною. Тварин відловлюватимуть, привозитимуть у притулок, там їх оглядатиме лікар, а після стерилізації та реабілітаційного періоду собак відпускатимуть. Ярміла Кость наголошує: волю повертатимуть лише тим псам, хто не є хворий і агресивний, і до того ж аж ніяк не в центрі міста та не на місцях, де багато людей і є, до прикладу, дитячі майданчики. Вона акцентує – саме за таким принципом діють в Європі. Ну а собак, яких ветеринар визначить як хворих та агресивних, а відтак небезпечних, присиплятимуть. Одночасно триватиме робота з пошуку господарів собакам, які пройшли через притулок. А для утримання та стерилізації тварин залучатимуться і додаткові кошти – як от через благодійний фонд «Лакі».

Новоспечена директорка «Центру контролю за тваринами» розповіла, що вже мають пристрій для чіпування собак і відповідні бірки та готові принципово змінювати роботу притулку. Наразі однією з найбільших проблем є відсутність транспорту, утім, пані Ярміла звертається до мукачівської влади та підприємців по допомогу і зараз саме чекає на відповідь.

Зауважмо: Мукачівський – перший притулок на території області. І зоозахисниця вже готова радити ужгородцям, як не повторити помилок. «Я б порадила, аби притулок був побудований недалеко, за правилами, він може діяти за 300 метрів від населеного пункту. Обов’язково має бути зона вигулу тварин, це важливо. І необхідно залучати чим більше волонтерів, бо це дуже велика допомога! Звісно, я б рекомендувала, аби в притулку виконувалася комплексна програма – щоби тварин стерилізували. Без програми стерилізації ми цю проблему ніколи не вирішимо» – каже жінка, яка не один рік свого життя поклала на те, аби не лише допомагати безпритульним собакам, але й взяти участь у розробці системи, яка б таки допомогла покращити ситуацію. Що ж – у мукачівських чотирилапих безхатченків (до слова, сьогодні у притулку поблизу міста живуть 52 собаки, не враховуючи цуценят), схоже, вимальовуються нові перспективи.

А в Ужгороді про цивілізоване вирішення проблеми безпритульних тварин лише говорять. Сесія міськради вже виділила землю під притулок, кажуть, вже навіть «розчищено під дорогу». Утім, до будівництва справа ще не дійшла. Водночас, натякають: про цю тему не забули. Так, 1-го березня, коментуючи uzhgorod.in після завершення позачергової сесії міської ради, перший заступник Ужгородського міського голови Віталій Семаль сказав: «Є розроблений проект, є експертиза цього проекту, і є уточнення, які вносять громадські організації з цього питання, бо їм дещо подобається, а в дечому у них є інші підходи. Думаю, найближчим часом розпочнемо роботи – по під’їзній дорозі, по огорожі і далі вже – будівництво притулку».  

Тим часом лікарі обласного центру чи не щотижня фіксують випадки, коли людей кусають бродячі собаки. У місті періодично трапляються акти розправи над чотирилапими безхатченками – є ті, хто власними методами прагне розв’язати конфлікт «люди-собаки». І на питання, де ж у цій ситуації місце гуманності, кожен відповідає сам для себе. Утім, схоже, вже всі розуміють – проблему таки треба вирішувати, й терміново. І, бажано, усе ж комплексно. Зараз же Ужгород має змогу поспостерігати за досвідом Мукачева і, маємо надію, чогось навчитися, аби принаймні не повторити помилок.