sms волонтеру

Дівчинці 23 роки. У неї є сиві пасма і стоптані чобітки. І трохи трусяться руки. Вона зле спить. Крайній тиждень – геть зовсім. Так, саме "крайній" – дівчинка навчилася від "своїх" не вживати слово "останній"…

Дівчинка володіє навичками, дещо дивними для її статі і віку. Вона знає, яку тканину краще різати, а яку ліпше рвати на пасма для плетіння маскувальних сіток. З її вмінням пакування коробок скотчем можна виступати в шоу талантів. Вона і медику розповість, чим головним вміст тактичної аптечки відрізняється від наборів для шпиталів, а які ліки точно не варто передавати на передову. Їй відомо, що стельки-самогрійки – стратегічно важлива штука, а краще шоколаду можуть бути хіба що цигарки. Ну або набої чи пальне…

Для неї абревіатури РПГ, СВД, ДШК – не дивні літери, а важливі і страшні штуки, як, врешті, і БК. Як і ПТСР. І вона, звісно, ненавидить абревіатуру "АТО", котрою чомусь дехто досі називає війну.

Дівчинка ніколи не вимикає телефон і носить його й до ванної, а на ніч лишає біля ліжка. У її списку контактів є слова "бат" і "старшина", "склад" та кілька "місто-база" і три, позначені "шпиталь". І дівчинка, яка вже тиждень спить зовсім погано, телефонувала за одним з тих трьох – у "мєчку", дівчаткам. Там не було схожих. Смс-ки про те, що абонент з’явився на зв’язку – "перетелефонуйте мені, будь ласка" – вона чекає понад усе, чи не більш, як Перемогу. Врешті через отой контакт "старшина", вона виходить на ту частину. І стає легше. 

"Дівчино, він тиждень як удома. Вчора дзвонив, казав, що був на цвинтарі в наших, і що зустрівся з хлопцями. Випили і за Них, і за наше здоров’я – я тут ввімкнув своїм голосний… …Так, змінив. Сказав, що важко видаляти з контактів імена… Ну, тих, кому вже не подзвониш. І змінив телефон. …Дівчино, Ви плачете?.. Та так, тримаємося, куди ми дінемося! Хлопці кажуть: нам би наказ… Ну не плачте, жіночі сльози – гірше сєпарів … Добре. …Героям слава!".

…Ні, хлопці, ви нікому нічого не зобов’язані. Ми всі зобов’язані Україні й своїй совісті. І вам – хто під пострілами і в окопах. І не йдеться, що вона за ці роки, плавним переходом із Майдану, "відвоювала" мабуть, не менше за багатьох чергових на блокпостах. Їй точно не треба УБД. А потрібно, як і решті, аби ви повернулися з Перемогою, але передовсім живі й здорові, а доти були теплі й ситі – ну, словом, вся ця волонтерська "ваніль"…

Та, все ж, за наявною інформацією, у жодного вояки ще не відвалився шеврон від зусиль з надсилання "своєму" волонтерові повідомлення: "Я вдома. Слава Україні!".

І про те, що вона могла б бути "Слава Україні! Я вдома, мала! Дякую за все! Ти як?" теж не йдеться… Могла б бути і просто "+".

P.S. Засновано на реальних подіях. Але всі збіги щодо віку дівчинки, контактів у телефоні та деталей розмови зі старшиною вважати випадковими.

P.P.S. Дівчинка, звісно, робитиме те, що робила. Але відтепер, можливо, не ставитиметься до кожного з них як до Брата. А – як чергової контактної особи, отримувача вантажу у точці N. Їй пощастило – в інших інші дівчаток таке після 200-го. А цієї ночі вона виспиться. І незабаром, певно, все ж купить собі нові чобітки.

P.P.P.S. З прийдешнім святом! З Днем Захисника України! Не всі Вони – зі зброєю в руках та в однострої…