Воєнний стан? Ой, лишенько! Рятуймося! Що у нас там в старих бабчиних порадах? Ага, в першу чергу закупитися сіллю, сірниками, гречкою. Олію не забути, на чому ж потім шваблики солені смажити!
Приблизно так дехто сприймає новини. Паніка, ажіотаж і квартальна виручка супермаркетів протягом одного тижня.
В соцмережах повідомляється, що щось подібне, хоча і в невеликих масштабах, спостерігається в центральній частині України.
А як у нас, в Ужгороді? Треба перевірити. Затаритися стратегічними продуктами. Обираємо три торгівельні категорії: звичайний гастроном, ринок і супермаркет. В першу чергу навідуємося до старого продуктового магазина на вул. Корятовича.
– Доброго дня! – вітаюся з продавчинею і тихенько, заколотницьким шепітом цікавлюся: «Бодай пачечка солі залишилася? Ну, з-під прилавку, нехай би й дорожче трохи… І макаронів. Будь-яких, які лишилися. І ще гречка! Гречку обов’язково! Ми ж домовимося, я в боргу не лишуся… Виживати всім треба…»
Жіночка подивилася на мене чи то з подивом, чи то з жалем. Саме таким поглядом проводять божевільних або аж дуже, до безпорадності п’яних.
– Та он макарони, вибирайте які хочете.
Оглядаюся. Дійсно, дефіциту не спостерігаю. І гречка є, і цукор. І навіть перловка. Ну це вже на крайній випадок. Але ж є!
– Ага! А солі-то й не бачу!
– Та є вона. Отут, в куточку. І кам’яна, і йодована. Може «Екстру» принести?
Та ні, дякую… Я краще піду. Мені ще ринок моніторити. Центральний, «Зелений», він поруч зовсім.
Захожу до одного з павільйонів ринку. І одразу погляд падає на сіль. Тут вона, на місці. І ніхто її, як це не дивно, «кравчучками» не вивозить. І олія – десять сортів на різні гаманці.
Ну і найголовніше! Сірники! В попередньому магазині вони були, але виключно «на барі», де вживають по деці налякані воєнним станом ужгородці дещо підозрілого, добряче виснаженого вигляду.
А тут вони є, на видному, я б сказав почесному місці.
– Невже найбільш ходовий товар? – цікавлюся у продавчині.
– Та ні, ото нещодавно хтось одну коробку попросив, то я інші тут і лишила.
– А хіба нема шаленого попиту? А на макарони? На сіль? Інші крупи?
Знову зустрічаю знайомий погляд…
– Та ну… Все як завжди, ніякого ажіотажу.
Ну, якщо так – прямую до супермаркету. Найближчий – «Вопак». І буквально біля входу бачу велику коробку з сіллю. Нарозвіс. Скільки душа забажає. Без жодних черг. По 4,60 грн.
Далі побачив і фасованої чимало. Якої закортить. Десь там навіть морська була, але ж моїй гречці байдуже.
Гречки, до речі, тут також доста. І пшона, і перловки і навіть колотого гороху.
Без ажіотажу. Без черг, бійок і матюків «Де лізеш, гута би тя забила, ти туй не стояв, йди вон, бо дораз ташков по писку получиш»… Анічогісінько. Береш, кладеш в кошик і йдеш на касу. Дорогою макаронів захопи. Хоч спагетті з твердих сортів пшониці, хоч «Мівіну» з сортів м’яких.
Робимо висновок: ужгородці – люди переважно спокійні і розумні. І влаштовувати паніку через воєнний стан явно не збираються.
Що тут сказати? МО-ЛОД-ЦІ.
Залишити відгук
Щоб відправити коментар вам необхідно авторизуватись.