Секрети Ужгородського “магнетизму”

Де у місті шукати найкращі сувеніри й чому вони повинні бути з Закарпаття, а не з Китаю, з’ясовував Укрінформ.

Закарпаття готується до напливу туристів, адже саме під час масового цвітіння сакур у регіоні чи не найбільше гостей у році! Активізуються усі гравці туристичного ринку і, зокрема, продавці сувенірів. Адже кожен гість хоче привезти зі собою додому часточку Закарпаття — хай вона буде у вигляді смаколика чи напою. А ще краще — ну, щоб на віки! – хай це буде місцевий хенд-мейд. Ми знайшли під Ужгородським замком столик із сувенірами, де торгує, зокрема, й зробленими власноруч речами ужгородка, волонтерка Руху підтримки закарпатських військових Любов Повідайчик, є у неї сувеніри на всяк смак, проте з важливим акцентом: тут нема нічого китайського. Тільки закарпатський та український продукт. Що ж найбільше подобається людям, які подорожують Закарпаттям, ми розпитали у продавчині сувенірів.

“О, А ЩО ТАКЕ “МАТРЬОШКИ”?

– Ми з колежанкою орієнтуємося насамперед на свої роботи, на роботи ужгородських і закарпатських майстрів, ну, й на українського виробника сувенірів, – розповідає пані Любов.

– Що, і матрьошок у вас нема? – жартую з продавчинею.

– О, а що таке матрьошки? – віджартовується вона. І додає: – Ми тут і китайців не толеруємо. Ніякої політики, тільки бізнес: ну що ми самі не можемо забезпечити асортимент сувенірів, обов’язково треба закуповувати китайські? Так, це дешевше, але це все люди можуть придбати в магазинах на кшталт “Усе по 2 гривні”. Я вважаю, що на розкладках в історичному центрі міста такої продукції не повинно бути узагалі, ми маємо поважати свого туриста. Власне, ми з колегою так і робимо, тому в нас тільки речі з душею, і тільки з нашою, місцевою, душею.

ТЕ, ЩО КИТАЙЦЮ — ЧАЙ, ЗАКАРПАТЦЮ — ІВАН-ЧАЙ!

Уважніше вивчаю розкладку сувенірів від одного кінця столу до іншого.

Магніти! Їх найбільше — різноманітних форм, кольорів, з усяких матеріалів та на будь-який гаманець. Керамічні тарілки. Сувенірні набори з погарчиками, є навіть наперстки. Мідні дзвоники. Щоденники.

Жіночі прикраси. Паракордові браслети. Карпатські трави та ягоди для чаю. Косметика ручної роботи.

Хенд-мейдові іграшки. Очі розбігаються, і насамперед спиняються таки на травах. Найбільше тут Іван-чаю.

– Він у нас ферментований і сертифікований, – каже Любов Повідайчик. – Це не я особисто заготовляю, бо тут або продавати сувеніри, або чаї збирати та сушити. Але за те, що продаю людям, я відповідаю, відтак, ми беремо ці чаї тільки в еко-виробників, це збирано на Великоберезнянщині та Воловеччині — я знаю ці села, це такі, про які кажуть, що там ведмідь пошту носить: тобто, п’ять хат у селі, а далі полонина. Там чисте повітря, вода і — відтак — чисті рослини. Там цей Іван-чай росте, його збирають і ферментують.

– Чому у вас така велика увага саме Іван-чаю, є ж багато інших цікавих рослин у Карпатах.

– Є, але ця рослина має велику кількість корисностей. Одна із тих небагатьох, котрі на всі випадки життя. Він навіть містить у листках білок, тобто, якщо його їсти, дає відчуття ситості. Його можна пити для імунізації, у рослині високий вміст аскорбінової кислоти, у 6 разів більше, ніж у цитрусових. Іван-чай можна застосовувати як спазмолітик і антикоагулянт, рослина має також протигрибковий і протизапальний ефекти. Алкалоїди та флавоноїди в складі рослини уповільнюють ділення ракових клітин. Поєднання міді, заліза і марганцю в зелених частинах іван-чаю покращує кровообіг. Є також вітаміни групи В, які необхідні для нормальної роботи мозку та нервової системи.

Словом, це унікальна рослина, саме тому в нас його багато. І тішить, що чимало людей знає про користь Іван-чаю, вживають його. Ну, а для того, аби Іван-чай вживала більша кількість людей, його ферментують. Тобто, зірвали листя, скрутили, виділився сік — і його закрили в герметичну посудину. Цей сік бродить, він взаємодіє з бактеріями, які є на листочкові, і тоді ви на будь-якому етапі ферментації можете цей процес зупиняти — просто відкривши цю посудину і вловивши аромат. Це той випадок, коли — о, супер, мені подобається, і ви ферментацію припиняєте, далі просто сушите рослину.

– А які аромати має ваш Іван-чай?

– Різні, ось, наприклад, оцей гранульований чай, – показує пані Любов на упаковку в ряду посередині, – був пропущений через металевий гранулятор — тому він має кислинку від взаємодії з металом. Інший, ось цей, був зеленим скручений на рослині, цей кислинки не даватиме. Десь аромат буде трав’яний, десь — солодкий, такий фруктовий навіть.

Крім Іван-чаю є у нас ще ферментована м’ята – це одна із тих трав, що також піддаються ферментації. А інші всі збори просто висушені: не усі трави можна ферментувати.

Любов Повідайчик каже, що виробників, які постачають карпатські трави для сувенірних крамничок, нині є багато — і на Закарпатті, й на Львівщині та Івано-Франківщині. Але продавчиня каже, що на свою розкладку беруть тільки у тих, про кого знають, де ці трави зібрано.

– А якщо не мати таких відомостей, то як, наприклад, зорієнтуватися простим людям, які не знають, де зібрано те, що вони купують. На що порадите звертати увагу, купуючи собі карпатський чай? Бо це нині таки популярний сувенір.

– На упаковку. Вона має бути прозора, аби ви бачили, як розфасований збір (тоді зможете одразу оцінити, чи правильно вони висушені, має бути насичений зелений колір, не жовтий, без сміття та плісені), ну і ще — якщо пакет можна відкрити і понюхати.

ДАРМА, ЩО САКУРА ВІДЦВІТЕ, ЛИШАЮТЬСЯ МАКИ ТА ВОЛОШКИ

Окрема тема для розмови із Любов’ю Повідайчик — хенд-мейдові прикраси. Тут і намисто з природного каменю, популярний бісер, прикраси з епоксидної смоли (це коли засушену квітку чи листок заливають спеціально сумішшю, а тоді обрамлюють у вигляді брошки, підвіски, сережок чи перснів), ну, й мікровишивка. Я зупиняються саме на ній — увагу привертають кулони з сакурою та лавандою, це квіткові символи Ужгорода.

– Сакури дуже популярні весною, під час “сакурових” тижнів, коли цвіте це дерево в Ужгороді, туристи розмітають усе, що заготуємо, – каже продавчиня.

Працює з мікровишивкою її колега — пані Ліля. Це направду ювелірна робота, взори рожевих квіточок вишиваються в різних техніках — наприклад, хрестикування (але хрестик там — міліметровий, таких чотири вміститься в одному звичайному, який звикли шити усі), або вузлики. Сакури та лаванда, до речі, на кулонах та брошках вишиті саме вузликами.

– Лаванда — це ще один квітковий символ Ужгорода, – каже Любов Повідайчик. – Кілька років тому в Ужгородському замку висадили кілька клумб з морозостійким сортом лаванди, щороку їх досаджують, тому лаванди у замку більшає. Вона квітне в кінці травня – на початку червня, дуже гарно. В цей час в Ужгороді також багато туристів, тому ми пристосовуємося до туристичного ринку та до цвітіння.

А поза сезонами цвітіння, каже продавчиня сувенірів, серед туристів завжди популярні маки, ромашки та волошки. Вони вважаються українськими символами.

МАГНІТНІ СЕКРЕТИ ДЛЯ ВЕРЕДУНІВ

Але не кожен український турист ладен спустошити гаманець на хоч і милий, але дорогий хенд-мейд. Масовий український турист у сувенірній крамничці хоче чого? Правильно: магнітів!

Мабуть, саме тому їх у пані Любові найбільше, на будь-який гаманець — від 5 до 60 гривень, хоч є й такі, що тягнуть на ексклюзив і коштують кілька сотень.

– Я люблю торгувати магнітами, це така, знаєте, особлива каста туристів їх купує, – розповідає пані Люба. – От приходить людина до столика, дивиться довго на магніти, наче вибирає, а тоді починає розказувати, що, мовляв, і купив би, так у нього вже весь холодильник забитий. У таких випадках треба проявити зацікавленість, розпитати, що ж там у нього на холодильнику за колекція і запропонувати-таки щось, чого там нема. Як правило, таке “щось” знаходиться, і людина радо його купує. Або ж стане жіночка і почне розказувати, що купила би магніт, але вони ж холодильник дряпають! Тоді показую сувенір, де сам магніт вбудований всередину — такий, кажу, точно вам нічого не подряпає. Ще буває треба запропонувати такий, аби не зісковзував — і такий у нас є, – сміється пані Любов.

– І не дратує вас оце заговорювання зубів дорослим вередунам?

– Ні, що ви, я людей дуже люблю, люблю спілкуватися з ними, тому хочу, аби вони купили у мене сувенір, дивлячись на який згадуватимуть теплом Ужгород — і мене, – каже пані Люба.

ЛЮБЛЮ, КОЛИ ДО СТОЛУ ПІДХОДЯТЬ ВІЙСЬКОВІ, — МАЮ НАГОДУ ЇМ ПОДЯКУВАТИ

Втім, каже Любов Повідайчик, неправда, що наші люди шкодують платити за добрий хенд-мейд, бо дорого.

– Насправді, наші люди таки доросли до хенд-мейду і вміють цінувати такі речі. Відтак, ми маємо роботи кількох ужгородських майстринь. Наприклад, в’язані іграшки колишньої держслужбовиці — вона зараз на пенсії, ото й плете коників, зайців і котиків. Ще одна майстриня шиє чудові лялечки — янголи та єдинороги, вони дуже подобаються дітям, бо мають рухомі частини, приємні на дотик і смачно пахнуть.

– Важко знайти виробника, аби це були саме місцеві сувеніри?

– Зараз простіше, бо є купа ярмарок хендмейдерів, і дівчата підтягуються. Оскільки у нас іде сплата податків, плюс маємо платити за місце, то ми не можемо брати речі, які коштують дорого, бо їх ніхто не купить. Тому ми з колегою стараємося робити їх самі. Вона почала з полімерної глини, потім опанувала епоксидну смолу, зараз — мікровишивку. Я працюю зі шкірою, роблю бісерні прикраси, бавлюся із паракордом (плетиво зі шнурків — авт.).

– Певно, важко тримати таку позицію, набагато легше ж працювати з Китаєм!

– Безумовно. Але ми зосереджуємося на своєму і я вважаю, що до мене завжди прийде мій покупець.

– А хто ваш покупець?

– По-різному. Хтось підтягується суто на мою українську мову, – каже Любов Повідайчик. – Інші — на знання: люди хочуть, аби їм щось цікаве розказати, дуже добре йдуть на локальні знання — з історії, етнографії, культури, географії… І не тільки, я можу говорити про що завгодно! Починаючи від приходу угро-фінських племен на територію Закарпаття – і до подій Карпатської України. У мене буває таке, що ми починаємо розмовляти з туристами, а потім вони дають карту і я позначаю місця, де їм варто побувати на Закарпатті. Бувало таке, що одні поляки повернулися, кажуть, ми автобус знайшли, поїдете із нами екскурсоводом? Тоді знаходжу екскурсовода людям. Мій улюблений маршрут — з Ужгорода до Міжгір’я, а звідти — до водосховища (Тереблеріцької ГЕС — авт.).

Також, каже пані Любов, туристи часто питають, куди піти по місту, де смачно і дешево поїсти, де найкраща кава в Ужгороді, де найкраща кондитерська…

– Якось було, що люди повернулися із “Деци у нотаря” (культовий ресторан в Ужгороді відомого мовознавця, гумориста Павла Чучки — авт.) з такими щасливими обличчями до мого столу. Питаюся, мовляв, а чого ж ви знову прийшли сюди? Кажуть, та давайте ми у вас щось купимо — ви нам таку екскурсію влаштували! Спасибі вам!

– Ой, а скільки ми людей до скансену заштовхали! – каже продавчиня сувенірів. – Більшість туристів у замок заходять, а йдучи звідти, в музей не додумуються зайти.

– Так розумію, що весь ваш кайф від вуличної роботи — це знайомства з людьми, чи не так?

– Так, і це стосується не тільки нових знайомств. Я тут на вулиці зустрілася з багатьма знайомими ужгородцями, з якими раніше спілкувалися, а потім після університету не перетиналися більше ніколи. Вразили люди, які в 2014-му вийшли з Криму, з Донбасу. Коли вони отут от, почувши мою українську мову, дякували мені за те, що Закарпаття – українське, за те, що вони тут зрозуміли, що Закарпаття ніхто не забере, як свого часу Крим… – У пані Любові виступають сльози на очах. – У такі хвилини, знаєте, видається, що моя вулична робота важливіша за якусь представницьку чи чиновницьку. А ще найбільше люблю, коли до мого сувенірного столу підходять військові — демобілізовані, чи ті, хто на реабілітації. Я маю нагоду щось їм подарувати чи віддати за закупівельною ціною. Це така собі моя скромна подяка за їхню роботу.