ЖИТТЯ ПІСЛЯ СМЕРТІ



30-те квітня для моєї родини найтрагічніший день. 5-ть років тому пішов від нас батько, так і не зустрівши своє 65-ти ліття. Цього року татів ювілей будуть святкувати на державному рівні, а отже маю надію, його поезію ще раз перечитають а хтось, можливо, і  відкриє для себе Скунця. Силами багатьох людей, та в першу чергу моєї сестри Наталки і мами  вийшов друком у видавництві «Ліра» 4-й том творів. У сьогоденні за цю прозу тата би назвали блогером! Судіть самі…

Не всім Христос воскрес

Був Великдень, а доки паски з церкви не принесуть, їсти не  можна: починати треба із свяченого. Жив я в присілку Волового (Міжгір»я), та вилізли ми з православним однолітком на Чертіж (так називався схил гори) подивитися, котрі перші прийдуть із церкви: уніати чи православні. З торжеством переваги я побачив, що першими зі святковими кошиками йдуть уніати. Православні ще, видно, славили московського патріарха.

Я вийшов на «горсаг» (державна дорога), щоб зустріти паску. Але трапився мені на очі визволитель. Тоді я не розумівся на званнях, тож не знаю, був то офіцер чи солдат, але привітався, як мене вчили:

—         Христос Воскрес!

Він у відповідь дав пару ляпасів, рявкаючи:

—         Де Христос? Я його не бачу!

Отже, був українець. Бо росіянин не рявкав би: «Не бачу!»

То, мабуть, був травень, бо після обіду мені довелося гнати корівчину та ягнят на пашу. А до пасовиська потрібно було десь із півкілометра прогнати худобу тим же «горсагом». На зустріч іде пан у чорному костюмі. А ми тоді ходили в домотканому одязі. Збагачений ранішнім досвідом, я вітаюся:

Здрастютє!

Він хапає мене за барки:

— А ти чий, дітваку?

— Пак Николи Дячикового!

— Нигда-м ни знав, що у такого порядного чоловіка такий дурний дітвак.

Я засоромлено опустив очі. І побачив під чорними фабричними штанами постоли. Погнав худобу на пашу  і тихо заплакав. Як порозумітися в цьому світі? …минуло багато літ. А досі не знаю, як порозумітися.

21.11.2002р.