«Закарпатський наркотик». Лечо по-перечинськи

Свій рецепт чудової закарпатської страви пропонує ресторатор з Перечина Михайло Барник.

Це — класичне лечо, наїдок, що точно входить у перелік "закарпатських наркотиків" поруч із бограчем і бринзою.

Готуймо на природі — пропонує автор! І їжа виходить добра, і написано – смачно! От допис у рубриці «Перечинські кулінарні цікавості од Діда Мішка»:

«На дворі, людкове, літо. А вліті дідо любить їсти Лечо. А коли ще його їсти, як не тепер? — повно свіжих, смачнезних парадичок і перця й у керті й на базарі.

Шиліякі шашлики діда вже надоїли, даже в лісі коло потука, а тому тільки Лечо. На фотках всьо видко, але мало й розкажеме — дахто любить читати.

Зачинаємо із підготовки: п’єме півдеци, далі ріжемо цибулю півкільцями; паридички — обдерти від шкіри (можна в кип’яток, а можна й ножем, як у кого є час і натхнення), перець беремо соковитий і грубий і країмо середніми платками.

Далі — казанок на вгинь, туди верхновату ложку смальця-масті й цибулю. 

Як помнякне, кидаємо крижалка пікниці. Можна, звичайно, й без ковбаски, але дідо вже не в тих роках, щоб так чудити)

Як від вогню потягне смачним димком, даємо перець, трошки тушкуємо, а далі — надрібно порізані парадички, бо вони мають стати на п’юре.

Тушкуємо, п’ємо півдеци, вдихаємо смачні аромати…

Спеції: сіль, перець, солодка паприґа, секретна закарпатська приправа Веґета й малинько цукру.

Коли вже майже-майже, заливаєме сметанков. Найліпше — густов, аж солодков, домашньов.

Хай ще мало кипне й на стіл.

Лечо доброй тим, що готується дуже швидко, кількість і співвідношення інгридієнтів можна змінювати — все одно вийде смачно.

А якщо на природі, то взагалі умммммммм)».

Смачного!