Закарпатське послання Європі

Багато співвітчизників сплять і бачать Україну в складі Європи. Ми дуже хочемо інтегруватися, влитися або хоча б «асоціюватися» зі Старим світом, щоб безперешкодно мандрувати країнами ЄС і користуватися всіма благами цивілізації. Але самі в той же час мало скидаємося на освічених, вихованих і притомних людей. Обурюємося, що світ здебільшого сприймає нас через призму стереотипних уявлень: Чорнобиль, бійки в Раді, політв’язні, фемен, гастарбайтери тощо, однак самі ж, як нині модно казати, посилаємо один месидж – бідні, зголоднілі прохачі, які хочуть прав, та аж ніяк не обов’язків.
Саме таке послання ми щовесни чи щопаводка відправляємо сусідам. Тисою і Ужем сунуть тисячі пластикових фляшок, з яких можна було б збудувати цілий плавучий острів на Чорному морі.
Зовсім нещодавно берег Ужа в обласному центрі між двома мостами, автомобільним та пішохідним, заліпило пет-пляшками однією суцільною смугою. Наступного дня водники й комунальники поприбирали цей пластиковий мотлох. Але, хто скаже, яка кількість цих «гостинців» таки поплила у напрямку Словаччини? Погодьтеся, ніхто не буде гратися в таку «пляшечку», та ще й «цілуватися» з нехарним сусідом-нехарем.
Парадокс ситуації ще й у тому, що бабці й жіночки із сусідніх до Ужгорода сіл і закарпатські крамарі загалом не лінуються приберігати та відмивати одноразові, зовсім непридатні для цього пляшки, по кілька разів, аби потім продавати в цих ємностях молоко чи вино містянам.
Ґаздовиті закарпатці швидко скумекали, що використані пет-пляшки – ідеальний: дешевий і відновлюваний варіант тари. До цього ми, бачте, додумалися, а що жбурляти «підберег» пластик, який до того ж потече прямісінько до Європи, – це чистої води жлобство і хамство, – ніяк не дійдемо. Та ще й деякі розумаки враз почали обурюватися, що відповідні служби вчасно не прибирають сміття з берегів карпатських річок.
Вибачте, але з таким «аристократичним» настро́єм: я тут загидив, а ви приберіть, – нам краще сидіти вдома й тихенько сопіти у пластикову пляшечку. Бо ж як буде сприймати нормальний господар сусіда, який постійно зливає йому якусь гидоту прямісінько в чистий, впорядкований і охайний двір, – напевно, пояснювати не варто.
Чомусь зовсім не хочеться давати менторську довідку про пет-пляшки і їх вплив на довколишній світ – себто нас із вами. Але, на хвилиночку: для повного розпаду цієї диво-тари мусить минути понад 300 (!) років. Хоча, кому воно цікаво… Адже три століття – це   глобальне і нешкурне поняття. Тож для чого вже нині собі псувати настрій і перейматися таким дріб’язком, як віддалена перспектива? А краяни добре пам’ятають нашу улюблену мантру: пак то ще дожити треба…
Адже ми, закарпатці, в буденному житті керуємося справжнім аристократичним принципом, який дістався нам у спадок від вельможної маркізи Помпадур: після нас хоч потоп, або по-нашому – вода забере… От саме таких «розумних» партнерів Європі якраз і «не вистачає»…