За часів блаженної пам’яті президента кучми, дорогі малята, був міністр транспорту Георгій Кирпа. Знаменитий, серед іншого, тим що перетворив історичну будівлю ужгородського вокзалу в мавзолей, як виявилося собі, бо сталося так що загинув він від вогнепальних поранень на другий день після другого туру голосування за нового президента Ющенка. І тепер у головній залі ужгородського вокзалу у куточку стоїть його бюст — ave, Cesar – порожня форма з погонами у шифоньєрі за склом і ще якісь дрібні предмети культу. Вуду піпл – лакі піпл, што там гаваріть.
Але справа не в окультних практиках на західному відтінку Львівської залізниці. Справа у Божому промислі. За цілком слушним задумом невідомого начальства закарбувати в народі пам’ять про міністра повинна була електричка Ужгород-Львів і назад. Вона їздить до цього часу з іменем покійного міністра на борту.
Хто їздив той знає: третій клас, 0,25 квадратного метра на пасажира, поза ембріона, ой смереко чом ти так…, фіранки на вікнах на VIP-місцях, комфорт, затишок, тридцять гривень білет.
The North Remembers!
Одна деталь інтер’єра вартує хрестоматії. Спосіб фіксації залізничниками віконних рам в еру інформаційних технологій.
Йоб…й дротик перекинутий петлею через прут багажної решітки і прив’язаний до болта, всверленого у металеву раму. Кожного, бл…ь, вікна. Аби верхня частина не падала і не розбивала на х…й нижню. В меморіальному потязі…
Це метафора. Це Божий знак. Це балада про суєтність адміністративного ресурсу, виконана колективом вагонної самодіяльності. Did you ever hear that church bells tone? Means another poor boy is dead and gone.
Запах цього музею на колесах залишився за кадром.
Залишити відгук
Для отправки комментария вам необходимо авторизоваться.