Весняна залежність

Якби хтось знав, наскільки сильно я люблю споглядати перші весняні квіти поруч на робочому столі, то мав би видати якийсь браслет з відміткою «9 років». Знаєте, такий, як в американських фільмах про анонімних наркоманів чи алкоголиків. У фільмах вони дуже пишаються навіть жетоном – його отримують з відміткою днів чи місяців. Так ось, приблизно 9 років я свідомо стримую себе від підтримки браконьєрів в образах зворушливих стареньких бабусь чи сільських дітей.

Не скажу, що я за цей час жодного разу не купувала проліски чи шафрани. Але це точно були садові екземпляри, їх можливо відрізнити від лісових. І навіть садові мене цікавлять лише ті, що без цибульок.

У жодному разі не хочу цим досягненням хвалитись, але і не писати про це не можу. Бо щодня бачу гігантомантські об’єми букетів на продаж. Отже, на них є покупці. Хоча, було б бажання, кожен може знайти собі замінник. Як пластир від куріння. Наприклад, купити один раз гіацинт чи ще якусь квітку з цибулькою (буде квітнути тиждень-два, а за рік можна посадити ще раз) замість маленького букету лісових квітів кожні 3-4 дні. 

Знаю-знаю, бабусь шкода, ситуація в країні складна, виживати якось треба. Проте є інші способи заробити на тому, що не вирощував, не доглядав і не поливав. На тому, що практично впало з неба. Листя черемші, гілки верби навесні – теж не безмежні, але плоди шипшини, гриби, лікарські трави, ягоди ніхто ж не відміняв. Як, власне, і вирощування чогось на продаж у себе на ділянці.

Боротьба з тими, хто продає, поки що не приносить результатів. Але культуру тих, хто купує, сподіваюсь, можна ще змінити. І замкнене коло споживання квітів: занесених до Червоної Книги, потрібно на якомусь етапі розривати. Хоча б об’ємами, якщо не повною ігнорацією.

Візьмемо для прикладу Францію. У Парижі 1-го травня продають на кожному кроці конвалії, всі місцеві та туристи їх купують. У маленьких пробірках з водою та в вазонах з землею. Конвалія у пробірці коштує, здається, 1 євро. Так, це не опечатка. Буквально одна гілочка конвалії, а не букет. Десь за 20 євро можна купити вазон з кущиком. І є варіанти в пробірках по 3-5 штук. Чому ж ми, українці, настільки жадібні? Навіщо нам величезні букети? В цій масі навіть складно буває розгледіти форму квітки, видно лише кольорову масу.

Якщо вже нереально собі відмовити в такому задоволенні як шафран, то навіщо підтримувати настільки великі букети або купувати по 3-4 для однієї людини? Ми завтра всі помремо? Не буде наступної весни? Можливо, й так. Але відповідь менш апокаліптична – просто шафрани та проліски дешеві і їх можна собі дозволити багато і часто. Поки що можна, хоча екологи вже роками пишуть про зменшення популяції цих видів.

Кардинально змінити автоматичну звичку купівлі першоцвітів можна хоч завтра. Наприклад, піти в ботсад чи сісти на маршрутку і вийти десь в Перечинському районі. Спробувати стримати дитину в собі і не зірвати квіти, а лише споглядати. А можна далеко і не їхати. Фотографувати, роздивлятись першоцвіти в Ужгороді простіше, ніж у великих містах. Вони ростуть у багатьох двориках по всьому центру. Давайте будемо трохи японцями і навчимося спогляданню, а не споживанню (читай: винищенню).