Очевидною стала тенденція, коли із настанням осені в Ужгороді різко збільшується кількість населення. І справа тут не в демографії — місто шаленими темпами заповнює армія студентів. Оскільки бажання посилено і завзято гризти граніт науки бере гору над втомою і змушує забути про всі недоліки життя в найвіддаленіших точках міста, то варто запастись заспокійливим, і з першою зорею вирушати на зупинку маршруток.
На годиннику — лише сьома ранку, а в автобусі під гучний рев мотора і невпинні скарги бабусь на сучасне життя мирно намагаються доспати веселі нічні години студенти. Я, студентка-першокурсниця кафедри журналістики, маю можливість безпосередньо на собі відчути всі радощі півгодинної “захопливої” подорожі до одного з корпусів УжНУ на БАМі. Уже після другої зупинки починаю згадувати жарти викладачів, на кшталт: “Гаразд, на сьогодні інформації вам досить, адже ваша голова не безрозмірна. Таке правило тільки з резиновими ужгородськими маршрутками діє”. Справді, здається, що водій намагається встановити світовий рекорд по кількості пасажирів у своєму транспортному засобі. Та людям необхідно вільно дихати!
Щоранку доводиться їхати однією і тією ж, під зав’язку набитою маршруткою, тому думала, що це тільки я — такий особливий “щасливчик”. Вирішила поцікавитись, як дістаються пункту призначення мої друзі по нещастю.“ Як я не намагаюсь раніше прокидатись, але на зупинку насилу добігаю, а потім хвилююсь, щоб не випасти через двері, які ледь-ледь зачиняються”, — обурюються мої одногрупники.Напевно, це через нашу недосвідченість виникають такі ситуації. А як справи у студентів старших курсів?
“Якщо ви проживаєте в Ужгороді, то вам значно простіше, бо по місту ще хоч якось зручно пересуватись можна. Я ж, до прикладу, дістаюсь із прилеглого села, а тому кожен ранок у мене атракціони під назвою “Американські гірки по-закарпатськи”. Ну а що? Хіба з нашими дорогами можливо інакше?” — ділиться своїми, не надто хорошими враженнями другокурсниця Оля.
Я відмовляюсь вірити, що така проблема з громадським транспортом властива тільки обласному центру Закарпаття, тож почала пошукову роботу в інтернеті. Можливо, більшим за кількістю містам пощастило вирішити це болюче питання і задовільнити потреби пасажирів? Зібравши потрібну інформацію та прочитавши обурені відгуки мешканців інших областей, я була просто шокована — виявляється, більше півроку тому у Львові зареєстрували петицію “Вимагаємо відмовитись від маршруток та перейти на електротранспорт та зручні автобуси”, яка вже за два місяці зібрала потрібну кількість голосів, але термін на виконання цієї вимоги суттєвий — 5 років. Виходить, що люди і далі змушені будуть ставати ближчими один до одного в ранковій та вечірній тисняві маршруток? Перспектива не змушує надто радіти. У Тернополі ситуація позитивніша, адже на відмову від такого незручного виду транспорту та його заміну відвели лише 2 роки. Це вже краще, та ніхто не обіцяв, що все буде легко. Найбільше засмутила столиця України. Незважаючи на рекомендації британських партнерів (представник відвідував Київ ще 2016 року!), ситуація залишається незмінною — штовханина і недостатня кількість транспорту, як існували, так і продовжують існувати А чиновники навіть не намагаються, хоча б, змінити незручний маршрут. Мимоволі, і цілком обгрунтовано виникає питання: чому ціна за проїзд постійно зростає, але належних умов досі нема? Сподіватимемось, що найближчим часом усе зміниться.
Поки українців годують жданиками, у світі невпинно прогресує вдосконалення громадського транспорт. Наприклад, у Берліні, Каліфорнії, Таллінні, деяких містах Англії та Швейцарії почали курсувати безкоштовні автобуси-безпілотники. Пасажири не лише заощаджують власні гроші та унеможливлюють сварку з водієм, а й економлять час, адже місця призначення такі маршрутки дістаються в 4 рази швидше! Та це ще не всі дива, на які здатні креативні інженери. У німецькому Гамбурзі користується популярністю незвичний вид громадського транспорту — автобус-амфібія. Звичайно, така маршрутка не зупиниться посеред річки, але туристів вона неабияк приваблює.
Проблема громадського транспорту — слабке місце будь-якого куточка світу і Ужгород не є виключенням, тому поки не почнуть діяти люди, які уповноважені більше у цих питаннях, то звичайний народ, зокрема студенти, змушений задовольнятись ранковими поїздками в ролі шпротів у консервній бляшанці. Головне — не запізнитись на пари!
Залишити відгук
Для отправки комментария вам необходимо авторизоваться.