Ти прилетів не на той хутір!

Уф, театр починається не з вішалки. Особливо зимою. Вистава «Вуйцьо з крилами» не стала виключенням. Он, навіть ангелу холодно.

Картина Габріеля Гарсіа Маркеса інтерпретована в закарпатському селі, де ж ще. Не дивно, бо в Закарпатті — одні лиш тільки села. Уже міста – села, в душі — села, навіть ангели прилітають в село. Ба, навіть не так – на хутір! «Старигань з крилами» взагалі адаптований на нашій сцені тільки тому, що Маркес передбачливо написав історію в сільському антуражі. Якби це було не село, то ні, нізащо…

Типова, сферична в вакуумі, неторкана ніким, в тому числі й прогресом, глуха хуторова сімейка, що живе в напіврозваленому, стуленому з дошок, млині — як ознака одержимості сценариста архаїчним селом, в його темноті і бідності, спілкується літературною мовою Куліша і Франка, поважає священика за те, що він вміє читати, знає слово «Селфі» і, неочікувано, освоїла двигун внутрішнього згорання. Щось тут не так, йо?

Неочікувано, але спектакль поступово, з експоненційним наростанням частоти елементів сучасності, змушує змінити думку, що ми знаходимося десь в 19 сторіччі, що виникає на початку перегляду. Спочатку приходить балагур-жебрак-фронтовик, потім припираються двоє ідіотів класики гегу в костюмах радянської епохи і засвідчують, що збираються відправити ангела в дурку, з’являються туристи і цигани з мітлами – атрибути і гештальти закарпатського менталітету. Що це все означає? Це солянка, романтична солянка актуальних мемів для різноманітних поколінь, покликана демонструвати,  як персонажі, яким би мало бути "по боку" глухе село (як і самим селянам, які з нього втікають), одержимі тим, що на якомусь темному хуторі високо в горах впав до пари заблукалих в часі гамаків чоловік з крилами. Нич не робить! Нікого не зцілює. У всякому випадку – жодних надлюдських здібностей ангела не продемонстровано аж до самого фіналу. Тобто, немає причини, чому б сюди прибігала циганка-цілителька з кланом прибиральників нарікати на сімейку, що їхній ангел відбирає її хліб. Несостиковочка-с…

Ментальна чистота села явно сильно збуджує сценариста. «Кринку хліба і кухоль молока» запропонувати. Лобом об землю побитися. Бути невігласами – само собою. «Молодь не хоче працювати на землі» за словами чоловіка сімейства, коли він з ангелом розпиває паленку. Чуєте сатиру на урбанізацію й «відтік мізків»? Йо? Не чуєте?

Йо, ще мусай пити паленку – сісе наше, ментальне. А жінки — коньячок. Побалакати з сусідкою, що є кумою сімейства в третьому поколінні (цікаві натяки на кровозмішування) під коньячок – наше все… І всім щось сильно наплювати на ангела. Він, в принципі, нічого не привніс в життя сільських аборигенів, що проводять зиму в млині, з моменту свого приходу до моменту відчалювання на небо. Щоправда, одна фантастична здатність у ангела є. Попри те, що в нього немає зубів, він вимовляє губно-зубні фонеми. Це я як філолог кажу…

Як продемонструвати сучасну ментальність туристів й ідіотів з дурки? Прописати їм за сценарієм робити селфі, звичайно. Це ж так молодьожно й свіжо, як ніколи, особливо — зараз.

Підтанцьовка відьми, до речі, що уособлює демона сімейства, надто причесана й чиста. Щось тут не так.

І от на цю нетлінну закарпатську автохтонну глибинку ходить подивитись все, що може ходити. Сценарист явно фанатіє по руралізації. Ходити тут не може тільки, хіба, дівчинка в візку – дочка сімейства. Єдиний драмоформуючий персонаж, на якого, як й на ангела, теж можна забити.

Деякі натяки на наратив повісті Маркеса є. Наприклад, хвороба ангела, яка проходила для глядача легко й непомітно. Ну, покашляв він трохи, померз попід зиму, а потім злетів собі до небес, заодно лівим мізинцем правої ноги зціливши дівчинку. Усьо…

Мораль? У Маркеса викриваються гріхи невігласів, спраглих до видовища і всіх можливих способів збагатитися, що швидко забувають вдячні справи і зациклені самі на собі. У нашій ж інтерпритації мораль в тому, що село невиправдано страждає. Вертайтеся в село! Бистро! Деурбанізація! У нас тут ангели падають!

Вирок: Трепетне оберігання вимершего закарпатського села. Посідєлки з трупом невігластва і глухоти. Неконгруентність села на сцені з селом в реальності як і неконгруентність реальності на сцені з реальністю в дійсності.