Трагедія столітньої давнини

         Рівно сто років тому по крижаних засніжених полях Антарктиди через тороси і тріщини у льодах п’ятеро сміливців, долаючи втому і хвороби, вперто торували шлях просто на південь,  окрилені думкою бути першими на  недосяжному доти Південному полюсі. 9-го січня до цілі лишалося трохи більше двадцяти кілометрів, але для виснажених людей і ця відстань була поза межами їхніх сил. Виникає думка, чи не повернутися назад на базу, поки сили ще є. Але керівник експедиції Роберт Скотт, британський морський офіцер і дослідник, рішучо відкинув пропозицію і переконав супутників рухатись далі. Тиждень пройшов у тяжкій праці виснажених людей, але на восьмий день виявилося,  що на полюсі вже хтось побував. Хто це був, для них не було таємницею. Капітан Скотт у свому щоденнику записав: «Норвежці випередили нас і досягли полюса перші. Жахливе розчарування… Завтра ми маємо дійти до полюса, а по тому якнайшвидше повертатися назад».
         Повернення для морально і фізично вичерпаних людей обернулося ще більш пекельними муками – цинга забирала останні сили, пекучий крижаний вітер в лице часом ставав непереборним бар’єром для ослаблених голодом людей. За двадцять кілометрів до заповітної бази із запасом харчів один з учасників експедиції з обмороженою ногою добровільно відстав від товаришів, не бажаючи бути зайвим тягарем. Але і решта вже не мала сил навіть вибратись з намету, щоб рухатись далі. Через шість місяців їхні замерзлі тіла були знайдені учасниками іншої, більш щасливої експедиції.
         Так печально закінчилася справа, в успіху якої ніхто не сумнівався. Ця трагедія сталася за місяць до ще більш жахливої катастрофи того нещасливого року — загибелі «Титаніка» на протилежній частині земної кулі. І в обох випадках причиною нещастя була та сама причина: повна самовпевненість і недбальство у підготовці.
         А хто ж були ті норвежці, яким посміхнулося щастя? Це було п’ятеро полярників, яких вів відомий вже на той час арктичний дослідник Руал Амудсен. На відміну від Скотта, який частину шляху рухався до полюса на поні і недосконалих тракторах, Амудсен використав перевірені у полярних умовах собачі упряжки. Він взяв із собою 52 собаки, які мали виконати дві функції – тягти сани і одночасно бути запасом харчів. Половина з них під час авантюри, що тривала три місяці, були з’їдені, і це було причиною для пізніших звинувачень Амудсена у жорстокому ставленні до тварин.
         І Роберт Скотт і Руал Амудсен справедливо стали національними героями у своїх країнах, адже в європейській традиції сама боротьба не менш важлива за перемогу. Віддаючи заслужену шану героям, все-таки треба нагадати і ще про один гріх заслуженого норвежця. З самого початку Амудсен мав на меті підкорити Північний полюс і хотів використати для цієї мети корабель «Фрам» Фрітьофа Нансена, теж відомого полярного дослідника. Незважаючи на те, що Нансен сам хотів відправитися на тому кораблі в Антарктиду, він щедрою душею відгукнувся на прохання Амудсена і позичив йому корабель, вважаючи підкорення Південного полюса більш важливим завданням.
         Однак, поки Амудсен готувався до плавання, прийшла вістка, що американець Роберт Пірі вже Північний полюс відкрив. Честолюбний норвежець не хотів бути другим і негайно міняє свої плани. Замість Північного полюсу він обирає своєю метою полюс Південний. Це було повною несподіванкою і для Нансена, і усіх причетних до підготовки експедиції, і навіть для команди корабля. Амудсен посвятив у свої плани лишень брата і кількох офіцерів «Фраму». Тільки під час плавання вже на острові Мадейра він розкрив свої карти. Нансен був приголомшений, але шляхетно, хоч і через силу, захистив  зухвальця від обвинувачень преси і колег. Але саме ця раптова зміна планів стала фатальною для Скотта і його товаришів, які довго не підозрювали про існування конкурентів.
         Звичайно, після повернення додому Амудсен відчував докори сумління і вибачався перед Нансеном, але, тим не менше, доля змусила його заплатити за свій гріх дорогою ціною – непередбачуваний авантурник загинув під час пошуків учасників іншої невдалої експедиції в Арктиці, якою керував його давній конкурент і критик італієць Умберто Нобіле.