Свинство

Я люблю Закарпаття. Люблю? Радше обожнюю.

Вважаю, зокрема, прекрасним його туристичний потенціал. Власне, щось таки й зробила для його втілення.

І, так, переконана, що туризм, разом з ай-ті-сферою і логістикою – наша перспектива.

Але, люди, так не можна.

Попередження: зараз буду сваритися. На фестиваль у Гечі.

Свого часу досить довго терпіли. І з посередніх фестів робили «цукерочку» у висвітленні, в тому числі – на загальнонаціональних каналах. Вірили і сподівалися. Довго. Надалі була змушена вчинити демарш. Так і виникла доволі резонансна тема про «фестиваль полуниці». Накипіло.

Надалі «фільтрували» фестивалі. З радістю спостерігали, що прагнуть до кращого. Нуділи щодо смугастих наметів і незмінних бограчо-шашликів. Тішилися зрушенням на кращого. І носилися, носилися із мантрою «Закарпаття туристичне».

Але. Ну не можна так, як нині в Гечі.

Я не про себе. «Алла розумна, Алла взула гумаки, будь як Алла» — реагую на всім відому пошесть із картинками в соцмережах.

Так,  не боюся я бруду в принципі, як такого. Бо не липне. Ба більше – і крові не боюся. І до теми м’ясоїдства/веганства ставлюся здорово, тим паче, маючи тривалий досвід вегетаріанства.

Я про сам фестиваль. Як подію.

Це – треш. Треш і сюр.

Так, люди стараються. Так, смачна кров’янка та сілво-паленко багато що рятують (остання – особливо, як здебільшого показує розвиток фесту, угу). Так, уже всі забули про торішній апофеоз вечірки (а хто не забув – подбав про зо 20 дружинників на фесті)…

Звісно, цей фест завжди вирізнявся трешовістю і «готичністю». Ота кров на снігу… Навіть бруд. Фотографи знаходили особливу, негламурну картинку. Це – реалії. Так є.

І – підкреслю – особисто я готова з цим миритися і знаходити цікаве й навіть гарне, бо за хобі маю пізнання життя.

АЄОА (але є одне але). І це – гіпотетична киянка з туристичного автобусу (вони саме їхали нам назустріч, коли ми евакуювалися з фесту). Киянка, котра в замшевих чобітках прагнутиме вийти і побачити «кулінарне свято»… Словом, хочу чути її текст. Але і досить добре його уявляю…

Нє, фестиваль  у Гечі класний. Щирий. І багатий на пізнання та емоції. На людей, яких навряд зустрінеш у власній зоні комфорту, й на таку ж картинку. 

Все, як я люблю, словом.

Ба більше – там навіть подекуди смачно.

Відтак… Звісно, можна закидати упередженість. Бо дійсно – кожну подію можна зняти і висвітлити по-різному. Тут залежить від кута зору й вміння-настрою-бажання його, той зір, фокусувати…

І саме тому є і цей допис із цими фото, і … Буде й інше.

…Так, ми знову зробимо смачний матеріал.

У трудяг, які гарували на фесті, ми порозпитували рецепти. Вони люблять свою справу. Ми теж.

(між рядками: угорці з  Локітелека — взагалі красунчики, ждіть на кулінарні звіряння).

І – не сумнівайтеся – фото будуть чудові.

Але.

Так не можна…

Звісно, якщо комусь взагалі ідеться про притомний туризм на Закарпатті.

Мені – йдеться. Й я надалі на всіх кутах казатиму людям: приїздіть на Закарпаття!

І мріятиму, що мені не буде соромно перед тими, хто почує…

P.S. Фото покажуть ще краще. Їх чимало. Вони — у мене на facebook, як цікаво — клікайте ТУТ.