Сто років назад у Європі

Упродовж 1912 року в Європі сталися події, які на наступні сто років визначили подальший хід не тільки європейської історії, але й історії України. Тоді наші південні брати-слов’яни болгари, серби, чорногорці вкупі з греками об’єдналися у Балканську лігу з метою спільної боротьбі проти зовнішніх ворогів  — Османської та Австро-Угорської імперій.

Треба сказати, що до цього їх під’юджувала третя імперія – Російська. Росія хотіла захопити у турків протоки Босфор і Дарданели, щоб забезпечити собі безперешкодний вихід до Середземного моря, і взяти під свій контроль балканські країни. Маскою таких устремлінь була демонстрована світові турбота про одновірців – православних болгар, сербів, чорногорців і греків. У Австро-Угорщини Росія би хотіла відібрати Галичину і Закарпаття з населенням дещо інакшого віросповідання, але руського роду, тобто наміри теж мали "благородне" забарвлення. Однак і у членів Ліги також були свої загарбницькі плани, але вони суперечили один одному, і це стало причинного того, що на Балканах упродовж короткого часу відбулося аж дві війни – одна переможна проти турок, і друга між переможцями за перерозподіл воєнної здобичі.

Отож, спочатку Ліга виношувала наміри війни проти Туреччини. Війні, як завжди, для виду передували дипломатичні заходи – меморандуми, заяви, нарешті, обмін ультиматумами і нотами, які закінчилися об’явою мобілізації з обох сторін. Після таких заходів, з урахуванням тогочасних уявлень про міжнародні стосунки, війна ставала неминучою. Першою війну Туреччині оголосила маленька Чорногорія, напевно тому, що чорногорці відрізнялися особливою войовничістю, яка забезпечувала їм збереження незалежності навіть на піку турецьких завоювань у Європі. Це сталося 9-го жовтня 1812 року. Після того полум’я війни розгорілося дуже швидко і охопило весь Балканській півострів. Турки, змушені воювати на кількох фронтах, потерпіли кілька поразок і союзники захопили майже всі європейські володіння Туреччини, за винятком Стамбула. Однак подальший хід війни був проблематичним і воюючі сторони погодилися на ведення мирних переговорів, внаслідок чого 2 грудня було підписане перемир’я.

Війна на Балканах показала, що можливість війни всеєвропейського масштабу стала реальністю. І що цікаво, ця можливість серед людей багатьох країн Європи викликала хвилю ентузіазму. Так було і в Галичині, де активізували свою діяльність парамілітарні організації "Січ", "Сокіл", "Пласт", додаючи до спортивної підготовки молоді також елементи військової. Взагалі ідея військового вишколу молоді зародилася серед національно налаштованих галичан значно раніше, але для її реалізації в Австро-Угорщині не було жодних умов. Коли ж загострилися стосунки між Росією і Австро-Угорщиною під час балканських воєн, ця ідея знайшла відгук у політичних колах різного спрямування. В передчутті воєнного конфлікту перед ними крім завдання закласти основу власних збройних сил, постало також питання, на кого робити ставку – на Росію чи на Австро-Угорщину.

І от рівно сто років тому, 7-го грудня, у день Святої великомучениці Катерини, у Львові відбувся об’єднаний з’їзд провідних українських політичних сил. – Української національно демократичної партії, Русько-Української Радикальної партії та Української соціал-демократичної партії. На з’їзді було відкрито заявлено, що "на випадок оружного конфлікту між Австро-Угорщиною і Росією ціла українська суспільність однозгідно і рішуче стане на стороні Австро-Угорщини проти Російської імперії як найбільшого ворога України".

 Зрозуміло, що ця заява владою була сприйнята прихильно, тому слідом за нею були зроблені подальші кроки. 15-го грудня Студентський союз вирішив активізувати військове навчання серед молоді, а на другий день міжпартійний комітет передав на затвердження у Відень статут Українського стрілецького товариства. Після звичайної бюрократичної тяганини у березні наступного року у Львові повстало товариство Січових Стрільців.

Скоро під тою самою, або подібною назвою були засновані інші товариства, які всі мали на меті створення українських збройних сил і проводили велику роботу для її втілення впродовж 1913 і половини 1914-го року. Коли після трагічного пострілу Гаврила Принципа в наступника престолу Австро-Угорської монархії ерц-герцога Фердинанда почалася Перша світова війна, ядро майбутніх збройних сил було вже готове. Перша військова українська одиниця, легіон  Українських Січових Стрільців, взяв участь в Першій світовій війні на боці Австро-Угорщини.

З огляду на ініціативу, проявлену  політичними силами України 7-го грудня 1912 року, можна вважати, що наші збройні  сили  в ці дні відзначають свій столітній ювілей, тим більше, що чи за збігом обставин, чи з волі Провидіння. 6-го грудня 1993 року, у переддень Святої великомучениці Катерини, Верховна Ради України ухвалила закон "Про Збройні Сили України" і цей день став святом, з яким я і вітаю читачів.