Шлях до вдосконалення

Знаєте, надивившись у соціальних мережах всіх цих мемів, фотографій із порадами як покращити життя або взагалі  як потрібно жити, виникає деяка розгубленість і невизначеність: що читати? Що робити? Як діяти?

Також начитавшись блогів різних людей, раніше у голові з’являлась думка про пафосність тих осіб, «накрученість» щодо їхньої оцінки. Багато хто думає, що вони поети-початківці,т літератор-філософи тощо..  Але як говорить одне популярне прислів’я: мудрість приходить з роками. Чим старшим стаєш, тим мудрішаєш. Розумію, що майже кожна людина хоче бути наставником, щоб з неї брали приклад 
(лише хороший)! А ті, хто і далі веде розгульний спосіб життя просто про це не думає або ж і не хоче залишити після собе ніякий слід у житті. Тому ведення свого блогу — це просто спроба донести до більшості людей свої погляди на ситуації та «вічні теми життя». Спробую і я.

Вертаюсь до теми, яку хочу висвітлити: «Шлях до вдосконалення».

Ще не отримавши диплом, але все-таки успішно закінчивши 4-й курс (студентське життя підходить до свого кінця), задаю собі питання: «Молодчинка, витримав, але що далі?». Звісно, мушу йти за стандартною схемою — вступити на 5-й курс. Але не через те, що так роблять всі,а тому, що так потрібно. Адже будь-яку справу потрібно довести до свого  логічного кінця. Пішов процес «ставання на ноги», допомогу можна чекати, хіба що, через свої зв’язки, які здобув під час навчання в універі, хто підскаже? Але, перш за все, потрібно починати з нуля, оскільки студентське життя у мене вдалося на славу. Зараз пішов процес формування, так би мовити, справжнього чоловіка. Кажуть, ідеалів не існує. Я не згоден. Кожна людина по-своєму ідеальна. І вчиняє так, як вважає за потрібне і як того вимагає ситуація.

Я спробую на свій лад пояснити, що для мене «ідеальність». Це процес, коли ти стаєш лише кращим. Щоб цей процес привести в дію, потрібно починати з мінімального. Для прикладу візьмемо таку, здавалося б, незначну річ, як викидування сміття у спеціалізовані урни. Це дає вам, можливо непомітний в моїх очах ярличок «крутий чел». Для мене ви – відповідальний, оскільки обгортку від так популярного влітку морозива ви викинули у смітник. Можливо, поносили трохи сміття у кишені/сумочці чи просто в руках. Але ви відповідальні, бо не забруднили місто пам’ятаємо: все починається з малого!).  Ви відповідальні за чистоту та охайність не тільки перед собою, але й перед іншими людьми, в цьому випадку, нашими земляками, тобто жителями та туристами нашого міста. Погодьтеся, приємно читати  рейтинг «Найчистіші міста України», де наше Мукачево буде фігурувати у першій десятці. І є розуміння, що у цьому є й наша заслуга.

Стежити за своєю мовою у місцях громадського призначення. Правда, нам не зовсім приємно, коли стоячи десь на зупинці зі своїми рідними, ми мусимо слухати бесіду (такі емоційні розмови зазвичай ведуться голосно) двох дівчат, що Іван — лох і хлопець нетрадиційної орієнтації, який був підданий насильству та збезчещений, бо він обіцяв подзвонити, а не подзвонив? Стає сумно. Сумно через те, що буквально декілька годин тому ти говорив зі своїм другом і схожими словами та інтонацією обзивав певних людей, вів бесіду про одне й теж (лише замість нетрадиційної орієнтації та Івана, наприклад, є Свєта – представниця найдревнішої професії на Землі). А на твоєму з рідними місці була інша сім’я, а з ними ще маленька дівчинка з повітряною кулькою… Діти ж «вбирають» у себе все, як губки… Батьки вдома намагаються виховати її інтелігентною та добропорядною людиною, а сьогодні вони почують від неї всі ті слова, які дівчинка вловила на зупинці.. У дітей схильність: легше, швидше і краще засвоювати все погане, аніж хороше. Тому ми повинні контролювати свої бесіди та слова,хоча б ще через те, що можливо Свєтина подружка стояла  поруч і «вбирала» в себе негатив, точно як і маленька дівчинка, а на правах кращої подружки, змушена буде «докласти» почуте.  Ось тоді можна попрощатися зі Свєтою, бо ж не всі дівчата люблять, коли їх позаочі називають… дівчатами легкої поведінки (аби не вживати лайливу лексику, простіше — матюки).

Перейдемо до основних правил (або кроків) на шляху до вдосконалення (на мою думку!).

Перш за все потрібно оточити себе «правильними людьми». Правильні люди, як на мене, — це ті, хто допомагають тобі вдосконалюватися, вказують на твої помилки через неспроможність/неможливість твого об’єктивного погляду на речі. 3наєте, мій дуже хороший друг любить відому і часто вживану цитату: «Главное в этой жизни – человеком быть». Так говорить йому батько і вони обидва успішно використовують цей крилатий вислів, бо для них це більше, ніж цитата. Це — програма, яка закладена у голові, і змінити курс на якусь іншу програму (наприклад, із нових, так популярних сьогодні: «Маєш великі гроші – ти у списку моїх друзів», «Ти мені треба лише тоді, коли маю проблеми» чи «Мене ніхто не любить і життя – лайно»). Вони не можуть, просто не мають права зрадити собі. Так і я цю «прогу» копірнув собі у голову.  Маючи в оточенні людей зі спільними з тобою інтересами (це по-перше), по–друге бажання самим вдосконалюватися і бачачи перед собою ціль, ви робите перший крок на шляху до вдосконалення.

Як же знайти таке оточення? Думаю, це просто: люди повинні бути більш доброзичливі, більше усміхатися і бути позитивно настроєними. Хочеш чи не хочеш, але більше викликає симпатію саме радісна й усміхнена людина, виникає бажання зустріти таку людину і весело з нею привітатися, навіть якщо ви не дуже й то знайомі виникає. Усміхненій людині ти радий більше, ніж похмурому чуваку, який сильно стисне руку, йдучи паралельно назустріч тобі, і піде далі.

Як відомо, у людини має бутри якась цікавинка, родзинка. Хочемо ми цього чи ні, але мусимо визнати: майже всі люди – корисливі, всім від кожного щось треба. Когось приваблює вміння говорити, слухати незвичайні історії, хтось прагне відчуття спокою,  а комусь важливо, коли людина вміє поділитись знанням з тієї чи іншої сфери. Завдання (і головне запитання) полягає в тому, що можеш запропонувати своїм друзям і подружкам ти сам? Ти не вмієш слухати, вічно роздатований(а), завжди в поганому настрої і звик говорити на високих нотках свого голосу? Тоді, на жаль, дуже часто якщо не маєш грошей, найближчим часом ти можеш бути покинутим. Якщо така перспектива не приваблює, аналізуй своє ставлення до людей і намагайся виробити в собі певні «вимоги» до людини — це вміння слухати і прислухатися, а також розуміння, що у певних ситуаціях тобі хочуть підказати з метою твого ж покращення як особистості. Того ж, хто вбив собі в голову фразу: «Я такая, какая я есть и меняться не стану», — очікуватиме невдача. Оскільки тлумачити цей вислів можна по-різному. Наприклад, на прохання вашої мами, жінки, сестри, дівчини викинути сміття до урни ви відреагуєте так: «Я люблю викидати сміття у смітники,  и я такой есть,  и  с этим ничего не поделаешь, меняться не стану». Моя оцінка вам буде незадовільною, ви дуже  впадете в очах навколишніх, бо у подібних ситуаціях ця зміна є необхідною. Мусите виконувати покладені на вас обов’язки, бо сміття — важке, неприємно пахне або ж просто ніхто, крім вас, його не винесе… Інакше проблема буде лише збільшуватися, зростати як сніжний ком, є можливість переконати-таки всіх у вашій безвідповідальності. Потреби у таких людях у нашому суспільстві немає. А оскільки ми говоримо про справжніх мужчин, то отакі безвідповідальні чоловіки – «не катируются».

З дитинства нас вчать, що саме чоловіки мають бути стіною! Хлопцям потрібно про це не забувати і пам’ятати, що на отаких елементарних, побутових речах і випадках вибудовується фундамент майбутнього чоловіка. Потрібно вміти прислухатися і головне – робити правильні висновки.

Другим кроком, на мою думку,  є перемога над одним із найзапекліших ворогів людства  — над власними лінощами. Лінь є рушійною силою всього поганого на планеті. Поборовши її, ви зможете зробити значний крок до вашого вдосконалення. Методи боротьби з лінню — це накази, які мають бути чітко сформульовані у вашій свідомості, питання із лише однією відповіддю: «Зараз, у цей момент, не відкладаючи у довгий ящик, Я все ТЕПЕР зроблю! А ще запитайте себе: «Якщо не тепер, то коли?», «Якщо не я, то хто?»  і викарбуйте у пам’яті: «Будь кращим, а головне розсудливим та справедливим». Необхідно чітко окреслити собі образ себе у майбутньому, яким ви хочете бути, —  і йти до нього (охайним чи ні; спортивним і «підкачаним» чи худим; багатим чи бідним; хорошим чи поганим). Якщо це вам не допомагає,а освіту психолога я не здобував, тоді вже і не знаю, що допоможе у таких надважких випадках. Вміння не дослухатися до самого себе — це погана ознака, найжахливіша характеристика. Одне діло  замилювати очі суспільству, інша справа – собі…

Третя сходинка мого хіт-параду вимальовується із попередньої тези. Третій крок — пізнання самого себе. Ви маєте вивчити свою особистість досконало (чим цікавитесь, що любите, що вмієте і намагатися робити на визначеному акцент), оскільки вас ніхто краще й не знає, не розуміє чого ви потребуєте. Для цього ви маєте оволодіти однією рисою — цікавістю до всього. Тобто, якщо говорити точніше, — мати знання в усіх сферах, нехай поверхневі, ви повинні бути ознайомленим і готовим до всього.

Закінчивши університет, я вирішив зробити сам собі комплексний  іспит з вивчених за 4 роки дисциплін. Знаєте, я його «провалив» (а держіспит – склав)! Залишився незадоволеним своїм рівнем знань, вони не такі, які мають бути в людини, яка закінчила університет. І «зрізав» собі тим самим «стипендію»: тоді пройшов повз магазин і не побалував себе нічим (морозиво, здається, хотів,оскільки було дуже спекотно). Одні з головних причин тодішнього фіаско на іспиті в моїй голові — це програні битви моїй ліні. Багато не відвіданих пар, не читання книжок та конспектів із тих дисциплін, а також повністю халатне та цинічне ставлення до процесу навчання, сподівання на свій досвід (якого було не дуже багато) та вміння заговорити і розговорити людину під час складання сесій, адже я забував: не на всіх це діє. Пригадую, одну із найвдаліших битв з лінню я назвав «вступною» — роки війни: кінець 11-го класу, перед ЗНО. Повна зневіра людей у моїй скромній особі спочатку дуже сильно пригнічувала мене, але потім я вирішив взагалі нікого не слухати і довести самому собі, що все зможу і добре напишу тести. На величезний подив шкільної бібліотекарки, я просив не якийсь художній чи пригодницький роман, а книги авторів наукової літератури: навчальних посібників  із 7 до 11 класу з тих дисциплін, які я вибрав собі для ЗНО. Результат перевершив очікування: я набрав високі бали! Завдяки хорошій пам’яті, а головне – будучи вдумливим та схильним аналізувати все прочитане,  я зміг перемогти власну лінь і отримати високі бали ЗНО. Очікування людей, які у мене не вірили, перевершив, а от себе розчарував — хотів більшого. Реакція оточення мене порадувала: класна керівничка, яка дуже мене «любила», вчинила як справжній педагог… Говорила мені при кожній зручній нагоді (тобто при кожній зустрічі), всім викладачам, батькам та навіть, не  повірите, своїм учням, які ходили до неї на додаткові, що я списав. Можливо, скажете ви, вона права.. Не знаючи мого шкільного життя, покладаючись на її великий стаж роботи (майже 40 років вчителювання), ви довіритесь їй. Проте, якими б чудовими здібностями розпізнавати людей (хто списав,а хто ні, тим більше на тестах!), все ж на жодному ЗНО, яке я складав, її не було! Вона не була ні в одному кабінеті!  Її  ставлення до мене було занадто поверхневим, ну і цьому теж є причина — мій соціальний статус та матеріальне становище (яке вабило очі людей-користолюбців). Я ж  не хотів «плясати під її дудку»… От так став Деніщук ворогом №1, а культ особи — першого розбійника в школі, вона поширювала зі швидкість звуку. Все ж таки, минув час і «страсти поутихли». Місто невелике і через інших людей я почув не те, щоб прохання про пробачення, а її запитання «Чи Деніщук ще сердиться на мене?». Може, зрозуміла  свою помилку, а може познайомилася з моїми тодішніми спостерігачами на тестах і дізналась правду: я не списував. Цього вже не знаю. У моєму серці немає місцю злу, а особливо до жінки. Все пробачив. Думаю, це був її спосіб самоствердитися, а можливо вона так розважалась, бо було сумно. Тоді саме вона дала мені важливий життєвий: ще в школі зіткнувся з несправедливістю та інколи безпідставними наказами, поведінкою та покараннями, які «виливалися» у часті дзвінки додому, зауваження у щоденники і двійки у журнали. Причина проста: я не народився у  багатій сім’ї, не міг принести якусь вигоду, а може вона і не бачила її в мені.

От знову я збився із теми. Хотів написати декілька речень, певних тез, які б стали першим блоговим матеріалом. А вийшло от що – величезна стаття, яку й не знаю як правильно закінчити. Напевно, треба частіше робити такий вилив думок, «потік свідомості», на розсуд людей.

Четвертий крок – книги,фільми. Тут про музику говорити не варто, оскільки, на мою думку, основне завдання музики — варіювати нашим настроєм. А книги та фільми мають  повчати. Ми повинні отримувати хороший урок. І досвід. Як-то кажуть, на «граблях» інших…

Залишилося не так вже багато й кроків. Але свій ліміт тексту, який має бути для дебютної блогової статті, я перевиконав. Тому не ставлю крапку, а кладу кому.
Завершити хочеться словами одного відомого філософа: «У кожній людині є сонце, просто потрібно не дати йому загаснути» (головне, аби твої слова не розходились із ділом: сказане відповідало вчинкам).