Роми пройшли вже те, до чого світ лише йде!

Нещодавно в мене відбулась цікава розмова з доктором філологічних наук професором Ужгородського національного університету Наталією Прокопівною Бедзір про тему ромів у творах класиків української та зарубіжної літератури.  Говорили про те, з чого починалось у східнослов’янській літературі відтворення ромів, що було в кінці 18 ст., а що на початку 19 ст.  Закінчила Наталія Прокопівна свою розповідь на нашому сьогоденні. Де представлений у сучасній літературі постмодерний образи циган. Чи суголосні вони сучасній культурі, думці в новому уявленні про світ. Така собі, історико літературна тема, проведена через два століття.

 Що стосується відтворення образів циган в літературі, то  палітра змінилась. У ХХ ст. з’являється «Папуша» і Ліна Костенко хоче бачити ромів уже, скажімо, не як на меншовартісний народ, а як на людей, які мають свої цінності, почалось дослідження цього народу.

 Виявилось, що і тут є люди яскраві, творчі, талановиті,  розумні,  добрі, насамперед, працьовиті, дуже розважливі, мудрі і такі, що вміють берегти традицію навіть без словесного її відтворення на папері.

 «Ми пишем лініями по руках, ми пишем колесами по дорогах о то наші слова»

«На що ти папір мамраєш не потрібно у нас є своя пам’ять свої традиції»

Ліна Костенко

І саме це привертає увагу до цього народу. Роми зберегли традиції і пам’ять про себе без літератури, без письма, без рукописів, без артефактів, скульптури, монастирів… Зберегли її так, як багатьом не вдалося цього зробити. Як? Це дійсно феноменально!

У світовій літературі поема Олександра Сергійовича Пушкіна «Цигани» — Альфа і Омега. Сьогодні про це кажуть науковці, а вони заявляють: нині не можна  відтворювати образи ромів без знання знаменних рядків Пушкіна.

Це початок дуже яскравого, цікавого та оригінального ставлення до циган. Створений цілісний образ не однієї людини, а завершеного відображення всієї ромскої нації.  Причому в розвитку — конфлікті в драмі, яка тут розгортається.

Хочеться сказати, що Олександр Пушкін не був єдиним, хто в зарубіжній літературі  звертався до образу циган:  Сумароков, Тредіаковьский, Державін, але в попередників О. Пушкіна образи ромів були спорадичні, випадкові.

Олександр Сергійович Пушкін ставився до ромів набагато глибше. З прагненням їх зрозуміти.

ЦЫГАНЫ

Прошло два лета. Так же бродят

Цыганы мирною толпой;

 Везде по-прежнему находят
 Гостеприимство и покой.
 Презрев оковы просвещенья,
 Алеко волен, как они;
 Он без забот в сожаленья
 Ведет кочующие дни.
 Всё тот же он; семья всё та же;
 Он, прежних лет не помня даже,
 К бытью цыганскому привык. 
 Он любит их ночлегов сени,
 И упоенье вечной лени,
 И бедный, звучный их язык.
 Медведь, беглец родной берлоги,
 Косматый гость его шатра,
 В селеньях, вдоль степной дороги,
 Близ молдаванского двора
 Перед толпою осторожной
 И тяжко пляшет, и ревет,
 И цепь докучную грызет;
 На посох опершись дорожный,

Старик лениво в бубны бьет,
 Алеко с пеньем зверя водит,
 Земфира поселян обходит
 И дань их вольную берет.
 Настанет ночь; они все трое
 Варят нежатое пшено;
 Старик уснул — и всё в покое…
 В шатре и тихо и темно.

 Є такі моменти в історії Олександра Пушкіна, яких можливо, декотрі і не знають.  Приміром, у 14 років він сам написав роман, який на жаль, не зберігся, назвав він його «Циган». Уявімо собі: сидить хлопчик 14 років далеко від батьків, у Царському селі, де тоді був його ліцей, сидить і пише  ночами. Припустимо, про дівчину чи ровесника… Ні! Він написав роман про цигана! Унікально!

Мабуть, також цікаво буде, що Пушкін, коли був на засланні, поїхав до Кишинева, де жив у циганському таборі, Пушкін перевдягався в традиційний на той час циганський чоловічий одяг. Навіть сережку чіпляв на вухо. Одягав на голову хустку, капелюх і його всі приймали за цигана, він не був темним, але його кучеряве волосся під шапкою надавало йому схожості до рома. Таким чином слухав, що говорять люди про ромів і усе записував.

            Ще цікаво, коли він закінчив поему «Євгеній Онєгін», то дуже хотів у кінці вставити образ циганки, яка буде пророчити, віщувати містичні передбачення. Хотів, але не склалося…

Олександр Пушкін був хресним батьком один раз в житті. І його похресницею  була циганочка, дочка його улюбленої циганської співачки Стеши ( Степаніда Сидорівна Солдатова), вона  деякий час була його музою, захопленням.

 У 1930 він просить Гончарову укотре стати його жінкою, одержує позитивну відповідь.  У передбаченні  подружнього життя, новий рік, Різдво  у 1931  році він зустрічає не з майбутньою дружиною, а їде до циган. І в колі ромів перед весіллям зустрічає Новий рік. Співає, танцює. І саме тоді стався такий містичний випадок. Пушкін просить, аби циганка йому поворожила. І теж один з незвичайних випадків життя Пушкіна, коли він починає плакати. Він обхопив голову руками і заридав! Вченні навіть сказали тричі в житті плакав, один раз від передбачення циганки! Коли спитали його, чому плаче, Пушкін відповів: «не к добру».

Отже, як ви впевнились в тому, «Цигани» у Пушкіна це не просто поема. Це взагалі низка життя, його велике зацікавлення.

Прекрасна поезія Аполлона Григор’єва XІХ ст. — теж феномен. Його коханою дружиною була звичайна табірна циганка. Треба сказати — Аполлон Григор’єв, який виріс у дворянській родині, жив кілька років в таборі, дуже  кохав свою дружину, ніколи з нею не розлучався, він навіть вивчив ромську мову.

 Неможливо не звернути увагу на циганський цикл Аполлона Григор’єва  «Циганская венгерка»  — бездоганні вірші, які  співаються і сьогодні. Давно вже вважається, що це народні слова, з яких уклалися цілі романси.

Шумно скачут сверху вниз

   Звуки врассыпную,

Зазвенели, заплелись

   В пляску круговую.

Словно табор целый здесь,

   С визгом, свистом, криком

Заходил с восторгом весь

   В упоеньи диком.

Звуки шепотом журчат

   Сладострастной речи…

Обнаженные дрожат

   Груди, руки, плечи.

Звуки все напоены

   Негою лобзаний.

Звуки воплями полны

   Страстных содроганий…

Басан, басан, басана,

Басаната, басаната,

Ты другому отдана

Без возврата, без возврата…

Что за дело? ты моя!

Разве любит он, как я?

   Нет — уж это дудки!

Доля злая ты моя,

   Глупы эти шутки!

Нам с тобой, моя душа,

   Жизнью жить одною,

Жизнь вдвоем так хороша,

   Порознь — горе злое!

Эх ты, жизнь, моя жизнь…

К сердцу сердцем прижмись!

На тебе греха не будет,

А меня пусть люди судят,

   Меня бог простит…

 Что же ноешь ты, мое

   Ретиво сердечко?

Я увидел у нее

   На руке колечко!..

Басан, басан, басана,

Басаната, басаната!

Ты другому отдана

Без возврата, без возврата!

Эх-ма, ты завей

   Веревочкой горе…

Загуляй да запей,

   Топи тоску в море!

Вновь унылый перебор,

   Звуки плачут снова…

Для чего немой укор?

   Вымолви хоть слово!

Я у ног твоих — смотри —

   С смертною тоскою,

Говори же, говори,

   Сжалься надо мною!

Неужель я виноват

 Тем, что из-за взгляда

Твоего я был бы рад

   Вынесть муки ада?

Что тебя сгубил бы я,

   И себя с тобою…

Лишь бы ты была моя,

   Навсегда со мною.

Лишь не знать бы только нам

Никогда, ни здесь, ни там

   Расставанья муки…

Слышишь… вновь бесовский гам,

   Вновь стремятся звуки…

В безобразнейший хаос

   Вопля и стенанья

Все мучительно слилось.

   Это — миг прощанья.

Уходи же, уходи,

   Светлое виденье!..

У меня огонь в груди

   И в крови волненье.

Милый друг, прости-прощай,

   Прощай — будь здорова!

Занывай же, занывай,

   Злая квинта, снова!

Как от муки завизжи,

   Как дитя от боли,

Всею скорбью дребезжи

   Распроклятой доли!

Пусть больнее и больней

   Занывают звуки,

Чтобы сердце поскорей

   Лопнуло от муки!

 Як свідчать його друзі тієї епохи, Аполлон Григор’єв допомагав Антону Робінштейну створити лібрето до опери «Діти степів» або «Українські цигани» — так називалась опера.

Яков Полонський, також XІХ ст., створив дуже багато творів про циган, циганок  та циганскі табори.

Яков Полонский
 «Цыганы»

Закінчується вірш тим, що ми — як дощик,  ми — як пшениця, колос, нас і дощ обіллє, і сніг обсипле,  а ми висохнемо і знову в дорогу. Ці вірші і Аполлона Григор’єва і Якова Полонського змінили ставлення літераторів і культури до циган.

Якщо раніше роми вважалися протестом проти цивілізації — діти природи, які живуть своїм законом, вільні.   Ставлення  Аполлона Григор’єва і Якова Полонського у віршах вже зовсім інше: це не просто діти природи, це — сама природа. Вони, як колос, пшениця, сонце… Це ви там живете неправильно, а вони живуть правильно, гармонійно з природою. Саме роми — образ природи та втілення життя.

Звичайно у XІХ ст. Олександр Блок, який теж захоплювався ромами. Вірші «По берегу плелся больной человек», «Девушка розовой калитки и муравьиный цар», «Цыганское племя» ціла збірка «Земля в снегу»,  «Песня судьбы», та весь цикл «Кармен» присвячений циганці.

Завдяки цим письменникам XІХ ст. світова література отримала такі потужні образи циган!

У XX ст.  прослідковується вже інше ставлення до циган. Їх пов’язують вже з соціальними проблемами. А творча вільна натура ромів не береться до уваги. Наприклад, Михайло Коцюбинський у своєму «Пе-коптьор» виявляє співчутливе ставлення до ромів. Головний мотив: ромів принижують, юридично не підтримують, вони шукають правди, але з них знущаються. 

Загалом у XX ст. своєрідність, особливість стали терпіти все менше. Поява націоналізму призвела до расизму. Проблеми з економікою, політикою, напружені відносини с країнами. Люди починають шукати образи, не схожих на них,  соціально не забезпечених .  Знаходяться ті верстви населення, на яких можна вилити свою злість і найчастіше це -роми, оскільки  завдяки їх "строкатості" у такі переломні періоди вони стають більш помітними. 

У наш час до ромів вже ставляться з застереженням, інтернет переповнений текстами мови ворожнечі. Самі роми закриваються від зовнішнього світу, аби уникнути конфлікту, що зводить ще більший бар’єр між ромами і не циганами

Образ ромів співпадає дуже з сьогоднішнім світом.

Цигани пройшли вже те, до чого світ лише йде стверджує моя співрозмовниця. Глобалізація, міграція, зміна території  проживання, уміння пристосовуватись  до будь-кого, будь-чого, до будь яких умов: соціальних,  культурних, етнічних, мовних. Досвідченіших у вмінні виживати, зберігаючи власну культуру людей немає. І цим роми унікальні!

Фото — з мережі.