Роль жінки у світовій історії

Франція готується, чи вже почала (?) святкувати 600-ліття з дня народження Жанни д’Арк. Напевно, французів досі мучить совість через те, що так несправедливо обійшлися з Орлеанською дівицею, не пізнавши в ній одразу майбутню національну героїню. Не дай Боже, щоб так сталося з українцями, але, здається, така біда нам не загрожує, хоча претенденток на почесне звання вистачає. Але, пригадавши обставини трагічного життя Жанни і з уваги на наше сьогодення, замислився над роллю жінки у світовій історії.

Те, що жінки і дівчата займають більш активну життєву позицію доказів не потребує – варто лишень зайти в будь-яку бібліотеку, музей чи соціальну мережу, всюди вони будуть в більшості. Навіть дивно, що чоловіки, які упадають за жінками, не шукають там, де їх найбільше. Жінки боляче сприймають цю неуважність і часом пускаються до неадекватних дій. Вперше це сталося з Євою, яка від нудьги спокусила змія, але Адамові сказала, що все було навпаки. Відтоді чоловіки, навчені цим випадком, стали приділяти прекрасній статі значно більше уваги, що дало привід Гейне (чи Гете?) назвати жінку яблуком і змією одночасно.

     Більше достовірних даних з доісторичних часів не залишилося, але в історії перший приклад жіночого патріотизму і геройства показала вдовиця Юдіф з Єрусалиму. Вона, щоб врятувати рідне місто від ассирійського погрому, відрубала голову їхньому генералові, сп’янілому від її жіночих принад і, можливо, також від вина. Єрусалим був врятований з тим, щоб історія з відсіченням голови там повторилася знову. І знову це пов’язано з жіночими принадами, зокрема звабливими жіночими танцями, до яких чоловіки мають велику слабість. І як раз цією слабістю скористалася мстива Іродіада, намовивши Соломію, доньку-танцюристку, просити царя Іудеї Ірода (свого другого чоловіка) відрубати голову Івану Хрестителю за його справедливі дорікання за її неправедне життя. Ірод мусив це зробити, бо, будучи під хмельком, пообіцяв Соломії виконати будь-яке її бажання, зачарований її танцями на банкеті. Безумовно, ці події дуже вплинули на  подальший розвиток подій як на Сході, так і на Заході.

     Правда, на Заході жінки не вдавалися до подібних крайніх заходів. Напевно, вони були більш лагідні. Однак питання, чому вони довший час не мали права голосу у політичних справах, залишається відкритим. Можливо вони самі не хотіли вмішуватися у цю брудну справу, вважаючи родинні справи важливішими від суспільних Тим не менше, жінки, яким кортіло туди таки влізти, знаходили для цього можливість у всі часи. Взяти хоча б, наприклад, афінську гетеру Аспасію, яка, ставши другою дружиною відомого державного діяча Перікла, допомагала йому писати політичні промови і була радницею в усіх важливих питаннях. Цей факт говорить сам за себе – мудра жінка може реалізувати себе за будь-яких умов, недаремно ж серед монархів було чимало жінок. Злі язики навіть кажуть, що були вони навіть серед римських пап і саме папеса Іванна.

     Підстави  для такого лихослів’я дав певний період в історії папства, званий порнократією, коли розпусні жінки  з аристократичної родини мали великий вплив на призначення понтифіків. Особливо «прославилася» справжня фурія – безсоромна Марозія. Мало того, що вона була коханкою папи Сергія ІІІ і мала від нього сина, так вона зробила його папою Іваном ХІ. Також вона була бабкою папи Івана ХІІ і тіткою папи Івана ІІІ, який був сином її сестри Теодори (не плутати з їхньою мамою, теж Теодорою і теж великою розпусницею). Можна собі уявити, яку шкоду ця родина нанесла репутації римо-католицької церкві, тим більше, що політичні противники папства із задоволенням вигадували смаковиті подробиці походеньок аристократичних розпусниць.

     Пізніше Італія дала світові іншу енергійну інтриганку, племінницю папи Лева Х Катерину Медичі. Інтриганкою від природи м’яку і лагідну дівчинку зробили традиційні у Ватикані державні і династичні ігри. Але Ватикан прищепив їй також витончений художній смак, виховав інтелект і добропорядність. Ставши дружиною короля Франції Генриха Орлеанського, вона народила своєму розпусному  чоловікові дев’ятеро дітей і при тому зберігала йому вірність аж до його смерті, після чого стала фактичною правителькою Франції. Це був час жорстоких релігійних воєн між католиками і гугенотами, і Катерині прийшлося вести складу миротворчу політику, лавіруючи між ворогуючими сторонами. Вона почергово зробила королями трьох своїх недолугих синів, які погрузали у розпусті і не виправдовували її надій. Щоб нарешті досягти миру в країні вона пішла на крайній захід, організувавши різню гугенотів, відому в історії «Варфоломеївську ніч». Однак поза тим вона була веселою, життєрадісною жінкою, протегувала мистецтво, прищепила витонченість манер придворним, будувала палаци і розбивала парки. По її смерті біднота горювала: «Нема більше королеви-мами, яка могла б нам принести мир».

     В той же час мав місце період засилля жінок у політиці в Англії, який започаткувала Марія І Тюдор. Вона ознаменувала своє правління стратою конкурентки на престол Джейн Грей, її чоловіка та його батька. Далі, намагаючись відновити в Англії католицьку віру, вона не зупинялась перед стратами особливо затятих протестантів. Не даремно її прозвали Марією Кривавою. Дітей вона не мала, хоч і була заміжня, тому по її смерті престол наслідувала Єлізавета І, зведена сестра. Ця взагалі не виходила заміж, але нібито мала позашлюбного сина, хоча запевняла навіть при кінці життя про свою цнотливість. Її правління характеризується як «золотий вік» Англії, бо в ці часи жили Шекспір, Бекон, Дрейк та інші видатні особи. Які в цьому саме її заслуги неясно, напевно вона сприяла їх діяльності, але успішно вона відновлювала реформацію, на відміну від своєї сестри, не вдаючись до особливо різких засобів. Тим не менше і вона мала на собі гріх – обезголовлення Марії Стюарт, шотландської королеви і впертої претендентки на англійську корону.

     Зовсім  протилежною особою була інша королева, вже не Англії, а об’єднаного королівства Великобританії Вікторія. «Вікторіанська епоха» тривала 63 роки, тому королеву в кінці життя називали «бабцею Європи». Це був період «промислової революції» і найбільшого розквіту Великобританії. Мудрість її полягала в тому, що вона ніколи не переступала межу своїх повноважень, за що здобула велику любов і повагу серед народу. Вона мала дев’ять дітей, а правнуків аж 37.

     Трохи довший період присутності жінок  у політиці мав місце в Росії. Але там майже безперервно з 1727-го року до 1796 правили чотири імператриці: Катерина Перша, Анна Іванівна, Єлизавета Петрівна, Катерина Друга. Усі вони мали інструментом свої політики коханців, яких історики зазвичай утаємничено називають «фаворитами». Для імперської величі вони зробили досить багато, але це не пішло на користь сусіднім державам. Особливі нещастя дісталися на долю України. При Катерині Другій рештки української державності і свободи пішли у небуття. Десь  між любовними походеньками не менше як з двадцятьма коханцями вона скасувала гетьманство, зруйнувала Січ, запровадила невідоме у нас кріпацтво, започаткувала русифікацію України і ліквідувала греко-католицьку церкву на Правобережжі.  Вона мала одну дитину – майбутнього царя Павла Першого, який просто ненавидів свою маму.

     Приблизно в той же час австрійська імператриця Марія Терезія показала зовсім інший бік жіночої натури. Благочестива  і материнська , але одночасно розумна, вона і реформаторську політику проводила дуже ліберально. Зокрема при ній засновувалися народні школи, приймалися заходи для розвитку сільського господарства, були скасовані тортури при веденні слідства і взагалі був пом’якшений кримінальний кодекс. Хоча справедливості ради треба визнати, що великодержавна політика не була чужою і їй. В часи її правління до Австрії були долучені Галичина і Буковина. Це правда, але приєднання цих українських територій  до європейської держави мало і деякі позитивні наслідки. Політику мами продовжив вихований нею в такому ж прогресивному дусі син Йосип Другий. До речі, дітей Марія-Терезія мала аж 16 і була дуже люблена в народі.

     Якщо  не звертати уваги на «героїнь» сучасного політичного театру (скоріше цирку) України, яким оцінку дадуть майбутні покоління, то з українок помітний слід в історії лишила галичанка Роксоляна, або Анастасія (Олександра) Лісовська, одна з жінок (але головна) турецького султана Сулеймана Пишного. Теж мудра жінка, вона мала великий вплив на турецьку політику і добилася введення на султанський престол свого сина Селіма, ставши фактично його радницею.  Дітей мала шість.

     В іншій азійській країні, але в  більш пізній час як великий державний  діяч прославилася Індіра Ганді. Будучи прем’єр-міністром Індії в складних умовах багатонаціональної країни, вона успішно проводила політику миру і міжнародної співпраці, планового розвитку індійської економіки. При ній Індія завдяки «зеленій революції» вперше відмовилася від імпорту продуктів харчування. Однак робила вона і непопулярні серед консервативного населення кроки. Зокрема велике незадоволення викликала її політика планування родини з примусовою стерилізацією. Мала вона противників і серед сепаратистів сикхів. Вона була підступно вбита своїх охоронцем фанатом-сикхом.

     До  цього далеко неповного списку можна було би долучити ще княгиню Ольгу, Ізабеллу Кастильську, Сірімао Бандаранаіке, Маргарет Тетчер, Ангелу Меркель та інших видатних жінок у світовій політиці, але вже є матеріал до певних висновків. Зразу кидається в очі, що найчисленніша нація, китайці, не дала світові жодної великої жіночої постаті. Може вони тому і стали найчисленнішими?

Далі можна сказати, що жінки у політичній діяльності або використовують свої жіночі чари, або ні. І здається, що найбільший успіх (принаймні народну любов) мають саме ті, хто цю ефективну зброю не використовує, хіба би дещо покладався на свій природний шарм. При цьому немаловажним є те, що жіночі чари ефективні лише тоді, коли спрямовані тільки на одну «жертву», а не на багатьох зразу. У зв’язку з цим приходить думка, що безадресне «обнародування» голих грудей, чому ми є тепер свідками, тільки вносить сум’яття серед чоловіків і може хіба що розсмішити, а не мати якісь серйозні наслідки для суспільства. Таку поведінку можна розглядати як модифікований спосіб заробляння грошей.

З другого боку, використання жінками сугубо чоловічих методів, подібних до поведінки Жанни д’Арк у рицарському обладунку на коні, може мати для них сумні наслідки – в ліпшому випадку можна потрапити за грати, а в гіршому втратити і саме життя. Але що цікаво – чим більше у жінки  дітей, тим успішніше її політика, тим більше до неї любові в народі. Відповідь на питання, у чому причина таких особливостей, очевидно, треба шукати вже в чоловічій психології.