Рік пізнання і любові. Відкриті екскурсії

"Тут колись була площа Народна. До недавньої реконструкції вона задумувалась архітектором Крупкою в стилі конструктивізму. Зародився це напрямок в Німеччині, у всесвітньовідомій архітектурній школі Баухауз. Саме митці, архітектори з цієї школи змінили сучасний світ — мистецтво, архітектуру, поліграфію. Наш чеський Галагов та площа Народна – це ниточка, яка з’єднує наше місто зі світовим авангардом. Наразі ж через втручання у середовище чеський район Галагов втратив свою архітектурну цілісність та цінність". Приблизно такий текст треба готувати ужгородським екскурсоводам для гостей Ужгорода, у випадку, якщо плани міського керівництва з реконструкції цієї території таки здійсняться, — писала я ще до того,як на Народну прїхали екскаватори. Як у воду дивилася…

Мене особисто довго мучила думка – ЧОМУ? Чому досконалий взірець конструктивізму, авангардної архітектури чиновники захотіли переобладнати в дусі несмаку та кітчу?! Хіба вони не знають, що це за площа, в чому її цінність? Чому вона прекрасна у своїй теперішній формі? І відповідь приходить — звісно, не знають! Хто окрім істориків, мистецтвознавців та інших осіб з інтелігентних кіл цим цікавиться? Тремтячою рукою пишу Аллі Хаятовій смс, що треба провести безкоштовну екскурсії по Чеському району, а краще чотири, і дуже ґрунтовно розповісти всім більше про район та Народну. Запросити чиновників, зрештою вони теж люди. Налагодити діалог. Пояснити їм все.

Не сумнівалася, що бодай два-три екскурсоводи в місті знайдуться і виділять годину свого часу для такої благої цілі. Та, незважаючи на мій оптимізм, знайомі екскурсоводи, до кого звернулася на початках, сказали – «Нема часу на вашу громадську діяльність!». Прохання знайти ще когось теж не увінчалися успіхом. Та так спершу буває у будь-якій справі. Головне — не опускати руки.

Час спливав. Того дня я цілий день думала про те, що треба просити допомоги у Федора Федоровича Шандора, завідувача кафедрою туризму. Та ми не були знайомі особисто. Ніяк не наважувалася написати в facebook. З такими думками пішла в місто і по дорозі зустріла Федора Федоровича. Подітись було нікуди. 

 — Ви мене не знаєте, пане Федоре, та я знаю вас. Допоможіть організувати чотири безкоштовні екскурсії в Ужгороді. Тема — Чеська архітектура, конструктивізм в Ужгороді. Треба рятувати Народну площу.

 — Так, звісно. Запишіть мій номер. До зв’язку , — почула лаконічну відповідь.

А вже за тиждень — знайомство з Владиславом Товтином, першим нашим волонтером. Найважче — знайти спільну мову. Мені йдеться про руйнування історичної памятки, про протести, про архітектуру. Історику  — про минувшину, події. Як звести все докупи?

—         Яка кількість учасників буде? – хвилюється Влад.

—         Та як я можу знати! Я ніколи нічого подібного не робила… — майже в розпачі відповідаю.

Але — очі бояться, а руки роблять. Треба починати. Анонси журналістам розіслано. У неділю вперше чекаємо на екскурсантів. Приходить більше 80-ти чоловік, всі уважні, зацікавлені. Невипадкові зіваки, прийшли за знаннями. У мене ж голова болить  — пообіцяла Владу не більше 20-ти учасників. Та професіонал не підвів. Всі щасливі та задоволені. 

Головний висновок першого досвіду – люди спраглі знань про рідне місто. Ми їздимо по світу, дізнаємося про тамтешнє життя, звичаї, історію. Платимо за це гроші! Про рідне ж натомість  — нічого не знаємо і, здавалося, не дуже хочемо знати. Зрештою, покажіть мені божевільного, який винайме екскурсовода і попросить розповісти йому історію свого міста! А от не відмовитися від безкоштовної екскурсії — вже складніше.  Отже, ми радо продовжили наш почин. І одного разу Федір Федорович пообіцяв журналістам не зупинятися на чотирьох екскурсіях, а проводити їх щонеділі протягом року. Власне, чому ні?! Адже фасади, будинки – а з ними й історія — руйнуються та зникають по всьому місту. Екскурсоводи все більше і більше використовують в своїй роботі вирази типу «Тут колись було…» і «Там було…». 

Нас чекали нові виклики. Як не розчарувати людей? Як зробити так, щоб ідея не зійшла нанівець? І вихід знайдено – жодна екскурсія не буде повторюватися. Унікальність кожного разу: інша тема, акценти, місця, погляди і екскурсоводи. Адже до нас приєднувалися не тільки нові слухачі, а з’явилися вже і «постійні клієнти» — добре знайомі обличчя. 

Довго розповідати все, про що ми дізнавалися на відкритих екскурсіях, та спробую охопити хоча б частину тематики. Отже чотири найперші тижні ми присвятили чеському району Галагов — історія появи, будівництво, технології, які використовували на той час, звісно, історичні перипетії. Кожна наступна екскурсія з циклу була органічним доповнення до попередніх. Далі ми перейшли на інші історичні епохи — це і угорське правління, радянське. Торкнулися й питання багатонаціональності та мультирелігійності міста. Ужгород католицький, православний, єврейський — все це теми екскурсій. Також одним з найцікавіших циклів вважаю «Ужгород мистецький». 

Ми відвідали музей Андрія Коцки, Обласний художній музей ім. Й.Бокшая, музей Федора Манайла, навіть сучасну, щойно відкриту виставкову залу  — Галерею Ілько. Цікаво спостерігати за еволюцією місцевого мистецтва, адже Закарпатська художня школа була свого часу однією з наймодерновіших. До Другої світової війни місцеві художники йшли нога в ногу з тогочасним европейським авангардом.

Ми відвідували Ботанічний сад. Кількість учасників доходила чи не до півтори сотні. Запамяталися відвідини скансена, Ужгородскього замку. Одну з екскурсій проводив найстаріший екскурсовод нашого краю пані Світлана Ляшук. Резонанс теж був неабиякий. Іншу серію екскурсій проводили викладачі історичного факультету. Тобто, інформація дійсно глибока, достовірна. Ще одна екскурсія пройшла, де б ви подумали,  — на  цвинтарі Кальварія. І не дивуйтесь. Адже саме там знайшли собі довічний притулок сотні видатних діячів нашого міста та краю. І як чорний жарт можна додати: зате легко всіх знайти в одному місці. Але якщо серйозно, то хіба не чудово згадати талановиту та визначну людину, і принести їй до надгробка хоч час від часу живих квітів…

Ми намагалися не тільки топтатися в центрі міста, а й неодноразово були на виїзді. Починаючи від велосипедних екскурсій, поїздок до ромської школи, Ротонди, закінчуючи Невицьким замком. До речі, там екскурсію проводив археолог Олександр Дзембас, який роками невтомно досліджує Невицький. Саме того дня була презентація книги — підсумку його розкопок. Тобто, наші учасники першими і з перших вуст дізналися про нові відкриття.

…Якось до мене підходить один з організаторів Відкритих екскурсій в Мукачеві (так, наш проект надихнув і інші міста на подібні проекти,таку традицію започаткували в Мукачеві та Виноградові): 

 — Як вам вдається їх організовувати регулярно? Ми теж робимо, але ніяк не виходить постійно,  — із захопленням звертається до мене молодий чоловік.

 — У нас хороша команда,  — впевнено відповідаю. І ця відповідь очевидна. Без дружньої командної роботи нічого б не вийшло. Найскладніші та найвідповідальніші обов’язки, звісно, за Федором Шандором – це співпраця з екскурсоводами. При цьому кожен з нас намагався давати власні теми, шукати екскурсоводів теж. Часом люди самі нам дзвонили і пропонували провести екскурсію. Навіть ті, хто на початках скептично був налаштований «до громадської діяльності», зрештою долучався – адже це ще і неабияка реклама.  Впевнена, що Відкритих екскурсій не було б без незамінного Ореста Когута, який завжди на місці, чи то в ролі екскурсовода, чи координатора. Зустрічає учасників, роздає цукерки найуважнішим. Ласощі для учасників робив для нас Валентин Штефаньо, звісно, також безкоштовно. Не раз нас підстраховував за потреби журналіст Юрій Ломакін, і ще й надавав інформаційну підтримку. Алла Хаятова – певно, без неї про нас ніхто би не дізнався. Так само допомагав й Олександр Коваль, керівник Турінформу Закарпаття. Владислав Товтин став нашим «зірковим» екскурсоводом та незамінним натхненником. І ще багато багато імен можна тут перераховувати, хто причетний до спільної справи, і кому можна було зателефонувати і просити про допомогу. І тільки завдяки взаємовиручці нам вдалося нереальне – не скасувати жодної екскурсії насьогодні. Не існує поважної причини — ні Новий рік, ні Рідзво, ні особисті справи, хвороби чи зламані ноги. І насправді все перелічена з нами траплялося, але під боком завжди була підпора. Мій особистий урок, який я отримала від Відкритих екскурсій  — це урок відповідальності. Певно, за це дякувати треба саме Федору Федоровичу, адже в роботі з ним вчишся цій рисі.

І, звісно, нічого б не було без ужгородців, які приходили на наші екскурсії. Бо кожного разу, в неділю, коли о 14.00 чекала на учасників біля Пішохідного мосту, серце починало пришвидшено битися, а в голові роїтися одна думка —  чи хтось прийде сьогодні? Видихаю з полегшенням після того, як нас починають оточувати усміхнені знайомі і не дуже обличчя.  Адже, коли вибрали просвітницьку форму «боротьби» за історію міста, то ми хотіли знайти друзів та партнерів. І, здається, ми їх знайшли. І, може, ми не знайшли такого партнерства серед чиновництва, що його неодноразово запрошували на Відкриті екскурсії, але ми згуртували інтелектуальні кола довкола цієї теми – збереження історії та архітектури міста.

Фото — Uzhgorod.in. Текст уперше опублікований у журналі "Унікум"