Я – моя країна. Я – точно МОЯ країна. Не така, як інші, індивідуальна. Зі своїми здібностями і чеснотами, і так само з вадами і недоліками. В мене є еліта. Генетична — забезпечила мене історією, а також навичками основ виживання, існування та взаєморозуміння з іншими країнами; набута (завдяки органам чуття) — дає мені усвідомлення необхідності знань, як точних, так і гуманітарних, проте дає лише той рівень, який мені потрібен, точніше, який я хочу. Утім, набута еліта дозволяє мені набагато краще, ніж генетична, спілкуватися з іншими державами, які, часто-густо, намагаються схилити мене до виконання їхньої волі, абсолютно нехтуючи моєю. Я вагаюся, я борюся, але сил не вистачає. Поясню, чому.
Я – чесна і прозора країна, мені нема чого приховувати. Я часто імпортую алкоголь і тютюн. На моє глибоке переконання, це допоможе моїй країні у будь-яких складних ситуаціях з іншими. Адже імпорт алкоголю надає мені рішучості, сили і переконливості у власній правоті. А імпорт тютюну – це так, з прадавньої історії лишилося. І мені байдуже, що клітини-поліцейські, перехоплюючи ввіз алкоголю, намагаються з ним боротися; клітини-пожежники у легенях вже не в змозі стримувати вплив гарячого диму — у перевізників є ключова фраза: «Ти що, не знаєш, на Кого ми працюємо?» І ті відпускають, бо знають, на кого. На країну, яка хоче бути здоровою, сильною, подобатись прекрасним державам з чарівними іменами…
Те саме знають і митні клітини, і податкові, які зобов’язані забезпечити
профіцит мого бюджету. Але видаткова частина завжди більше дохідної
внаслідок вищезгаданого імпорту, тому моя держава відчуває перманентний фінансовий голод і вимушена позичати кошти у більш розвинених країн. Я хочу стояти поруч з ними, хочу бути сильним і здоровим, але… імпортую алкоголь і тютюн.
Досить часто з такою політикою не погоджуються опозиціонери. Вони у мене у сумлінні. Використовують для агітації четверту владу — окремі патріотично налаштовані думки. Попереджають про ризики. Стверджують, мовляв, якщо вже найближчим часом не обмежити імпорт, спочатку різко зростуть видатки на медицину, а згодом і прояви сепаратизму можливі: певні органи припинять виконання функцій, необхідних для життєдіяльності всієї системи.
Для вирішення подібних суперечок у мене є судова влада. Повірте, кожного ранку суд першої інстанції виносить постанову про негайне припинення імпорту (на жаль, власний видобуток замалий для потреб Великої Країни) алкоголю і тютюну, про обов’язкове введення в країні фізичних вправ і обмежене харчування. Вже по обіді суд вищої інстанції переглядає справу по суті, а ввечері Конституційний чи Верховний Суд скасовує всі попередні рішення. І йде імпорт. І настає щастя. В окремо взятій країні, в окремо взятому — мені.
Коротке таке щастя. До повного знищення країни…
Залишити відгук
Для отправки комментария вам необходимо авторизоваться.