Разом — сила! «Ведмедям» — рік!

Разом — сила! Закарпатські Ведмеді  відзначають рік роботи, сліз, сміху й дружби

 Рух підтримки закарпатських військових не просто підтримувався сайтом, ми стали справді друзями, а ще справедливіше — рідними.

От що з приводу визначної дати написала координатор Руху Галина Ярцева: 

"Усі найпотужніші волонтерські організації вже прозвітували про рік своєї роботи. Рух підтримки закарпатських військових, який сьогодні в області налічує більше тисячі активних учасників в ці дні теж відзначає річницю. 

 БУДУ ЛАКОНІЧНА:
 Рік був складний, сповнений: сліз, розчарувань, втрат, надій, віри, посмішок, прекрасних знайомств, відчуття родини, сили… 

ГРОШІ:
 Сотні тисяч гривень, тисячі доларів і євро конвертовані у життя наших воїнів, дитячі скарбнички, бабусина і дідусева пенсії, перекази коштів на волонтерські карти.

ЦИВІЛЬНЕ: закрутки з салатами, варенням і багато копченого сала, цистерни чаю та глінтвейну, кілометри підносів з тістами. Тисячі трусів, футболок, бандан, шортів, теплих вовняних поясів, хендмедівських прикрас, дитячих іграшок, жіночих суконь, книг.

ВІЙСЬКОВЕ: Патріотичні браслети і дитячі малюнки, десятки тепловізорів, нічних приладів, біноклів, коліматорних прицілів. Сотні тактичних окуляр, чобіт, наколінників, спальників, карематів, сидушок, ковдр, бандан і фесок. Тисяча берців. Десятки військової форми.

КРЕАТИВНЕ:
 "Сльози сепаратиста", ведмежа колекція значків, брелків та магнітів, варення "Ведмеджем".

АКЦІЇ:
 Цю позицію залишаю для вас! Давайте разом пригадаємо, що нам вдалося за цей рік. Я знаю, що найбільше вдалося — стати великою дружньою родиною! Вітаю вас, дорогі наші ВЕДМЕДІ!"

Обговорення найяскравіших акцій —  ТУТ і ТУТ.

Одна із найактивніших натхненниць Руху Вікторія Жуйко-Сабо додала: 

"Про цей рік… 28 травня 2014 року я прочитала заклик  Галини Ярцевої зібратися і щось робити. Хлопці на Сході, там війна, тут — ми. Там нема що їсти, і це правда. Там нема, що пити, там ти не знаєш, чого очікувати.

Ми почали зі збору продуктів, спочатку на волонтерство я йшла з якимось острахом, але усвідомлюючи, що брату, який на Сході, ще страшніше, і можуть хлопці це не визнавати, але ми усі добре знаємо, що за цей рік молилися більше, аніж за усе життя.

І почалося: перший день, перші візочки, пусті… А далі… Підходили люди і кидали печиво, консерви, крупи, хтось приносив одно пачку чогось, хтось цілий пакет. Підійшов хлопчик, і поставит солодощі солдатам, куплені за гроші, які отримав від батьків за хороший табель.

Перший досвід спілкування з сєпарами теж був у перший день. А далі все як в тумані, і тільки сьогодні ти розумієш, що минула 365 днів! І дуже прикро, що й досі купа людей думають, що ти отримуєш за це гроші, що це робота, що все не доходить. Людям важко повірити у те, ще є сотні людей, які витрачають купу часу, нервів, сил, аби допомогти іншим.

Колись нас з Ларисою Романюк два бика запитали: "Ви шо дури, просто так під сонцем стояти?" І сьогодні я з гордістю можу сказати — те, що я отримала за ці 365 днів більшість з людей не отримають за жодні гроші. Це рік змін у моєму житті, це ключовий рік, який дозволив мені знайти себе. Я хочу подякувати усім нашим волонтерам, це зараз ми вже ведмеді чи хунта, а ще рік тому ми були тихими зайчиками.

Це зараз ми знаємо, що таке тепловізори, коліматорні приціли, тактичні ноші, ПНБ, целокс, планки пікатіні, кевларові каски, наколінники, бронежилети, берці… Знаємо не з картинок, а з власного досвіду, бо раділи кожній покупці. Тримали в руках, роздивлялися…

Це рік, коли ми стали наймасовішими донорами крові, сил, нервів та часу, раділи дитячим копілкам, які малеча віддава на броніки, малюнкам, розвантажували тони продуктів, прали купу форми, заробляли гроші для армії і ні у кого нічого не просили. До нас самі прийшли, приходять і дають.

Це рік найкращих людей у моєму житті, і саме ці люди допомогли мені знайти себе. Люди із Закарпаття, з Луганщини, з усіх куточків світу. Дякую, ведмежата!".