Наскільки відрізняються російська і українська мови?

Українська  і російська мови є двома різними  слов’янськими, і це визнають усі філологи, але їхні попередники у минулому столітті думали інакше. Багато з них вважали, що українська мова є діалектом російської. Тепер на ці авторитети посилаються деякі нахабні росіяни, котрі в мовознавстві нічого не розуміють, але на різних форумах впевнено заявляють, що українська мова – це та сама російська, тільки зіпсута польськими впливами. Чисту українську мову вони зазвичай сприймають як польску, а українською вважають поширений на сході суржик. Польську би певно визнали за французьку.
Така самовпевненість інколи приводить до курйозів. Один з моїх знайомих депутатів Верховної Ради один раз був у складі української делегації на засіданні російської Думи. Тамтешні депутати виступали і один за одним наголошували, що українці і росіяни народи-брати, тому незалежність України – це якийсь парадокс, треба знову об’єднуватись. Тоді на трибуну вийшов мій знайомий. До речі, єврей за національністю. Він розпочав свою промову українською. В залі спочатку притихло, а потім зашуміло: «Что такое?» «Ми нє понимаєм!» «Говоритє по-русскі!». Тоді промовець їм заперечив: «Як же ви не розумієте? Ми ж народи-брати!» Отакі народи-брати, що не розуміють один одного.
     Так дотепно, але виразно підкреслив різницю між нашими мовами український єврей, що вже само по собі показово, але багато українців підтримують хибний погляд росіян на ступінь нашої спорідненості, а російську мову вважають взірцем, на який треба рівнятися, використовуючи російські парадигми, ідіоми, фразеологічні звороти, афоризми, метафори і таке інше.
Багатющий український фольклорний матеріал, як прихований скарб, у побуті практично не використовується, а журналісти, які мали би його студіювати і поширювати, цю можливість нехтують, користуючись російським матеріалом. Часто можна прочитати у виданнях або почути в ефірі, що «у семи няньок дитя без ока». Ріже вухо, цей явно не український вираз, а між тим є мало відома адекватна приказка у чисто українському дусі: «Сім баб — сім рад, а дитя безпупе». Є сотні подібних приказок, влучних, дотепних, але невідомих широкому загалові, бо ліньки погортати словник Номиса, виданий ще у часи царської Росії. Кальки з російської, які спотворюють сенс вживаного українського слова звучать тут і там:  «я рахую» замість «я вважаю», «самий кращий» замість «найкращий», «любе» замість «будь-яке» і т д.
     Такі  кричущі помилки властиві і президентам, і опозиції, не кажучи вже про «електорат». Диктори радіо і телебачення, мова яких би мала бути взірцем, самі грішать помилками. От, наприклад, від них постійно можна почути «пожежні» у сенсі пожежники. Без сумніву, це робиться під впливом російської мови, в якій зовсім недавно закінчилася столітня боротьба проти слова «пожарник» на користь слова «пожарний». Цю боротьбу почав ще В. Гіляровський у своїй книзі «Москва і москвичі», де доводив, що  «пожарники» — це люди, які постраждали від пожежі, а бійців протипожежної охорони слід називати «пожарними». От у нас замість пожежників з’явилися «пожежні», ніби якісь погорільці. Або теж на телебаченні завжди кажуть «француженка», а спитати б дикторів, чому не «французка», то навряд чи можна було б почути відповідь, що так у російській, хоча саме за прикладом росіян це слово поширилося і серед нас. Між тим у словнику Б. Грінченка (1910 рік) стоїть саме «французка», а не «француженка» і так би мало бути за законами української граматики, і поляки так кажуть. Правда у пізніших українських словниках з’явилася «француженка» також. Це було зроблено відповідно до радянської політики зближення усіх мов до російської. Чому росіяни вигадали це слово, невідомо, бо граматичний закон у них такий самий, тому є у них і «киргизка», а не «киргиженка» і тунгуска, а не «тунгуженка» та інші подібні слова. Але це їхні проблеми і чому ми їх мали перебирати на себе?
      Взагалі, російська мова часом проявляє незрозумілі загадки. Наприклад, є слова «положить», «сложить», «уложить», «ложиться», але слова «ложить» нема. Тобто воно існує, люди його вживають, але проти нього ведеться запекла боротьба пуристів. Особливо після фільму «Доживем до понедельника», в якому цю доктрину проголосив на увесь Радянський Союз актор Тихонов (той, що Штірліц). Хоча, треба сказати, тут з росіян треба брати приклад, бо хочуть говорити правильно і часто один одного поправляють: «Слова ложить нет». В українській мові слово «ложити» є, але, бачте, росіяни його не вживають, і нам теж – зась. 
      Між українською і російською мовою  є одна істотна різниця, яка накладає відбиток на ціле світобачення українців і росіян. Мова йде про дієслова «мати» і «бути», між якими є істотна філософська різниця, недарма сучасні європейські філософи написали на цю тему кілька робіт під такими назвами: «Мати чи бути» (Е. Фромм), «Мати і бути» (Б. Стегелін), «Бути і мати» (Ґ. Марсель). Конкретно різниця полягає в тому, що коли українець, як і решта європейських народів, каже: «я маю», росіянин каже: «у меня есть». Російською «я имею» звучить неприродно, хоча в науковій літературі під впливом європейських мов дієслово «кметь» вживається, бо інколи воно зручніше для вжитку. Глибоко вникати в цю різницю тут не місце, можна лише зазначити, що слово мати в українській мові, як і в інших європейських мовах, вживається, крім усього іншого, для означення обов’язку: «я маю зробити», в той час як росіянин каже: «я должен сделать». Знову ж, беручи російську за взірець, українці теж часом кажуть: «в мене є», «я повинен зробити». Але це насильство над власною суттю веде до втрати національної ідентичності.
      Тим не менше, українська і російська мови таки досить подібні, але часто подібні слова мають різний зміст. Наприклад, якщо треба вишикувати колону, росіяни командують: «Стройся!». Якби український командир скомандував своїм солдатам: «Будуйся!», то вони б його зовсім не зрозуміли. Це виглядає смішно, але при сучасному стані української мови в нашій армії, можливо, бо сам таке чув від якоїсь жінки, яка намагалась вишикувати дітей у колону. Або інший смішний випадок.  Російське слово «лестница» українською можна перекласти і як «сходи», і як «драбина».  Від одного росіянина, який вже трохи вивчив українську мову, почув: «Піднімався на шостий поверх по драбині». Зразу подумав: «Чому?» і далі: «Де ж це він таку довгу драбину знайшов?». Аж пригадавши російську, зрозумів, що він піднімався по сходах, а не ліфтом.
      Взагалі, тема подібності української і російської мов є предметом наукового дослідження для спеціалістів. Те, що я її підняв на своєму блозі тільки означає, що кожний пересічний українець має відповідати за свою етнічну ідентичність, основною ознакою якої є мова. Якщо він, звичайно, хоче належати до якоїсь більшої спільноти у структурі світу, а не жити сам по собі. Існування ж багатьох окремих мов відповідає загальному принципу різноманітності, який панує в природі і без якого неможливий успішний розвиток будь-чого і будь-де. Повна одноманітність у межах широкого простору сприяє наростаючому процесу глобалізації,  яка таїть в собі велику небезпеку для цілого людства. Але це — окрема розмова, до якої я ще, можливо, колись повернуся.