Гармонія антикризи

Зацікавившись ідеєю Пола Кругмана про мирний аналог великої війни, який би дозволив подолати сучасну економічну кризу, замислився над тим, який би міг бути цей аналог. Одною з характеристик його мало би бути зниження попиту на матеріальні цінності, як це буває під час війни. Очевидно це та пічка, від якої треба «танцювати».
Зараз іде багато розмов про переосмислення, перегляд системи цінностей, в якій більшої ваги мали би набрати цінності духовні. Але які б це мали бути цінності, про те конкретно мова не ведеться, хоча у принципі більшість з них є відомими. В першу чергу це моральні чесноти: смирення, щедрість, доброчесність, доброзичливість, поміркованість, лагідність, працелюбність. Чесноти відомі, але в повсякденному житті вони, м’яко кажучи, не дуже популярні, бо, за винятком працелюбності, ніби не оплачуються за матеріальними мірками. Однак комфортність у житті приносять не тільки матеріальні блага. Як колись поетично висловився Максим Рильський, «у щастя людського є рівних два крила – троянди й виноград, красиве і корисне».
     Матеріальні цінності мають добру міру – гроші, що виконують в економіці п’ять  відомих функцій і тому складається  думка про їх універсальне значення.  Але насправді універсальною  мірою усіх речей є час. Ще Карл Маркс казав, вартість усіх речей визначається часом, необхідним для їхнього виробництва, а гроші у одній зі своїх функцій є мірою тої вартості у матеріальному світі. Не даремно ж кажуть: Час – це гроші. У духовному світі такого замінника нема, тому час сам по собі залишається абсолютною цінністю  у чистому вигляді. Хіба ми не найбільше цінуємо життя і його тривалість? Але у житті важливим є і тривалість навчання, тривалість працездатного і репродуктивного періодів, і, звичайно, тривалість відпочинку.
     Тим не менше час, будучи вартістю предметів виробництва, як духовна цінність не знайшов собі належного місця серед чинників економічній історії, головними з яких є задоволення матеріальних потреб і прибуток. Ці чинники визначають тип і спрямованість господарської діяльності людини, відповідно до природного бажання доводити свою перевагу перед іншим. Однак потреби людини в її розумінні загального життєвого комфорту є різними і різними вони є у різних народів. Яскраво цю різницю показав Яків Головацький в описі своїх мандрів по Карпатах:
     “Порівнюючи ведення хати й господарства німецького колоніста з місцевим жителем, бачив  я всюди велику різницю. Німецькі хати на селі збудовані в ряд і  творять рівні вулиці; двоє вікон  виходять на вулицю, а двері на довге  вузьке подвір’я. Побіч нього є “штєпничка” (гноївка); хата українця стоїть у глибині широкого подвір’я, двері мусять виходити на південь, а одне вікно на схід. Перед вікном, коли в домі є дівчата, мусить бути квітник… Подвір’я українця кругле: возівня, стайня, хліви стоять довкола… Стодола стоїть окремо. У німця на самім подвір’ї є яма, а до неї зі стайні й обори стікає гноївка. В ями гній викидається з хліва. Подвір’я українця відгороджене плотом або хлівцем, і там є яма для гною, але гній вивозять просто в поле. У кожного німця є криниця на подвір’ї, в українських околицях до одної студні не раз півсела ходить, а буває власникові криниці потопчуть цілий город чи поле, але він не сміє нарікати, бо не годиться відмовляти нікому води та вогню… Шваб, коли осяде в лісі, відразу береться вирубувати, корчувати ліс, і за кілька років гущавина перетворюється в чисті поля. Українець спершу зрубує дерева, скорше з господарської потреби, заготовляє сіно, випасає худобу, начеб йому шкода силою руйнувати природу. Він сам радо виростить шматок лісу чи гущавину, де міг би займатися бджільництвом або поставити курінь. Якщо в німця вродять овочі, він продасть, коли достигнуть. За це матиме готовий гріш, українець так не чинить”.
     З цього уривку можна зробити висновок, що українці у порівнянні з німцями менш раціональні, і навпаки, більше ідеалістичні чи просто патріархальні. Українцям властивий потяг до краси, духовності, а співвідношення раціонального і духовного яскраво демонструє нам українська вишиванка – поруч з утилітарною функцією, вона має також естетичну і символічну. При цьому дисбаланс між цими функціями доволі виразний, бо витрати часу на пошиття сорочки і на її оздоблення не зіставні. Причина того, що зараз Німеччина зі скромними природними ресурсами є найпотужнішою країною Європи, а Україна, багато наділена природою, пасе задніх, напевно, криється якраз у різних рисах національного характеру німців і українців..
     Але в наш освічений  час  не прийнято наголошувати на особливій різниці між народами, а причини їх успіхів чи неуспіхів у світі шукаються в інших сферах.  От зараз багато цитується Макс Вебер, який бачив причину успішного розвитку капіталізму у особливій «протестантській етиці», властивій германомовним народам. Менше цитуються його критики, а даремно, бо і дух капіталізму, і протестантська етика могли розвинутись на одній спільній основі незалежно одне від одного, а не бути причиною і наслідком, як це собі уявляв Вебер.
Свого часу Гайнріх Гайне у своїй роботі «До історії релігії і філософії в Німеччині» пояснював виникнення протестантизму як наслідок національного характеру німців, яких він порівнював з французами. Протестантизм був масово сприйнятий іншими германськими народами – голландцями, англійцями, шведами, данцями тощо, а не, скажімо, романськими чи слов’янськими. Однак у Франції чи Італії «дух капіталізму» такий самий, як і в Німеччині чи у Великобританії.  Крім того, перші протестантські лідери, Лютер і Кальвін були виразними противниками накопичення багатства, лихварства та інших проявів капіталістичного духу. Людина за своєю природою хотіла би просто жити і мати стільки, скільки потрібно, щоб бути щасливою. Вона не мала би прагнути лишень робити гроші, бо гроші — це не витвір природи, а людей, подібних до Якоба Фуггера (1459—1525), який був охоплений пристрастю наживатися всупереч власному здоров’ю до самої смерті. Цей банкір жив у час, коли люди ще дуже не замислювались над тим, що тривалість їхнього життя залежить не тільки від Бога, але і від них самих, від їхнього способу життя, широти інтересів і моральних чеснот.
     Тепер люди значно змінилися, але масова свідомість інерційна, тому традиційне ставлення до наживи змінилося дуже мало. Сучасний капіталізм – це вироблена за чотириста років гонитва за прибутками, започаткована людьми типу цього Фуггера, і в цій гонитві програють саме духовно багатші люди, не витримуючи конкуренції з цілеспрямованими підприємцями, обмеженими вузькою метою робити гроші. Характерний приклад такого індивідуалістичного підприємця — Стів Джобс. Його внесок в розвиток комп’ютерної техніки колосальний, але цей розвиток поглибив техно-культурний дисбаланс світу, оскільки культурний прогрес не встигає за технологічним. Масове захоплення комп’ютером як розвагою без усвідомлення широкого кола інших можливостей шкодить людині, особливо молодій. Чи варто було Джобсу віддавати усі сили цій справі, щоб померти у віці 56-ти років, коли середня тривалість життя в Америці наближається 80-ти? І чи не зробив би він значно більше, якби прожив хоча б ще років з двадцять? Відповідь очевидна.
     Але є люди іншого складу і, щоб не ходити далеко, можна навести приклади наших  земляків, які успішно поєднують підприємницьку і культурницьку діяльність, відчуваючи в такому поєднанні певне моральне задоволення. Серед них Станіслав Аржевітін, котрий знаходить час і фінансові можливості в масштабному культурному перетворенні Колочави, яка завдяки цьому перетворенню стала відомою на цілу Україну. Активно опікуються культурними заходами у вигляді різноманітних фестивалів і конкурсів, якими так славиться Закарпаття, Віктор Балога і Василь Петьовка. Безумовно, таким людям складно конкурувати з обмеженими ділками, зацикленими на безконечному зароблянні грошей, але вони мають більш насичене, цікаве і гармонійне життя, та і прогрес на їхній стороні, бо такий закон діалектики.
     Згідно  з Гегелем розвиток будь-чого характеризуються трьома стадіями: теза – антитеза –  синтез,  де остання стадіє вирішує  протиріччя двох перших. На різних стадіях розвитку людства перевага віддавалася або культурним, або матеріальним цінностям, які з точки зору людей можуть заперечувати одні одних, але насправді між ними має бути синтез. Перекіс в один з боків веде до кризи одного роду, а відхилення в інший може привести до кризи іншого роду, і в цьому може бути небезпека антикризових заходів, викликаних намаганням якнайшвидше подолати кризу. Коли серед енергійних креативних людей запанує розуміння того, що в основі їх діяльності має бути певна гармонія, тоді кризові явища втратять свою гостроту.