Древнє населення Закарпаття

Говерла, Боржава, Іршава, Колочава ті інші назви  річок, гір і населених пунктів  Закарпаття та Карпат взагалі, такі звичні для нашого вуха, тим не менше  інтригують своєю незбагненною загадковістю предковічних свідків подій сивої давнини.
 Про ту давнину допитливим людям вже відомо багато. Вони знають, наприклад, що приблизно чотири тисячі літ тому Центрально-Східну Європу  заполонила навала носіїв так званої культури бойових топірців і шнурової кераміки. Швидкий темп поширення цієї культури дав підстави припускати, що прибульці пересувалися на конях і взагалі несли із собою зовсім інакший спосіб життя, який заклав підвалини усієї багатої європейської цивілізації. Нема слів, вона, дійсно, позначена великими досягненнями, в тому числі і завдяки особливій допитливості своїх представників. Оскільки європейці відзначаються не тільки допитливістю, але і, м’яко кажучи, деякою зарозумілістю,  вважається, що ці «продвинуті» новоприбульці і були предками сучасних європейських народів.
  Не хотілось би когось розчаровувати, але насправді це були не якісь германці чи кельти, а тюркські племена, нащадками яких є чуваші, що населяють Середнє Поволжя і прилеглі території. З історії відомо, що безпосередніми їхніми предками були  давні булгари, які спричинилися, крім всього іншого, і до формування слов’янських болгар. Але це було пізніше, а в ті передвічні часи, про які йде мова, велика гілка булгар,  розсіявшись по Європі, з часом розчинилися серед аборигенів і нових прибульців, серед яких, дійсно, були і кельти, і германці, а пізніше слов’яни, предки чехів, словаків, поляків і українців також.
 
  Деякі дані свідчать, що великий осередок булгар зупинився на Закарпатті і залишався тут чи не протягом трьох тисячоліть, аж поки сюди не примандрувавли наші предки і перейняли від них деякі культурні надбання. Зокрема, можна припускати, що традиція застосування топірця у Карпатах була започаткована як раз булгарами і збереглася досі, хіба що у дещо зміненій формі. Є також підстави вважати, що булгари певним чином вплинули і на нашу музичну культуру, а також залишили певні сліди у мові.
Це окрема розмова, а тут мова піде лишень про топоніміку Закарпаття, в якій давні булгари лишили своїх слідів найбільше. Напрочуд багато «темних» географічних назв Закарпаття розшифровуються якраз за допомогою чуваської мови, яка виявилася дуже консервативною і тому досить подібною до мови тюрків доби бойових топірців та шнурової кераміки.
  І в Закарпатті, а також в інших місцях є  топоніми,  які мають в собі складову –шава, -жава і подібну: Боржава, Іршава, Терешова, Варшава, Дашава, Таршава, Тересва. В чуваській мові є слово шыв, яке має значення «вода», а раніше могло означати також «річка», таке явище відоме.
За законами чуваської  граматики це слово при означенні змінює форму на шывы, що у слов’янських мовах виглядає як форма множини, тому цей формант змінився на шава, жава чи шова. Отож, якщо прийняти до уваги чув. пăр «лід» (чуваші вимовляють п перед голосними як б), то назву Боржави можна розуміти як «крижана вода», а назву Іршави як «ранкова річка» (чув. ир «ранок»). Натомість назва Терешова перекладається як «гірська річка», оскільки чув. тăрă має значення «вершина».
Ту саму складову можна бачити також і в назвах Теребля та Тересва. Менш впевнено можна говорити про назву Тиси, яку можна перекласти як «чиста», що для річки дуже підходить (чув. таса „чистий”).  Однак можливе походження цієї назви і від назви тису, що колись був дуже розповсюджений у Карпатах, хоча мотивація для назви річки у цьому випадку туманна. Можна говорити і про інші назви річок, але перейдемо до назв гір.
  У Чорногорі з північного заходу на південний схід тягнеться ланцюг вершин загальною  довжиною не більше 30 кілометрів. Це мало придатні для поселення місця, тому населення не мінялося аж так часто і назви найближчих гір збереглися від давніх часів.
Вони також можуть бути розшифровані за допомогою чуваської мови.  Для розшифровки назви крайньої гори на північному сході Кукуль прекрасно підходить чув. кукăль „пиріг”. Мотивація назви не зовсім ясна, оскільки невідомо, якої форми пироги пекли давні булгари, але, очевидно, все-таки пекли.
Далі на південний схід піднімається Брескул, або Брецкул, найближчий сусід Говерли. На південно-західному схилі гори є озеро тої самої назви. Є тут таки близько гори Туркул і Бребенескул і теж мають неподалік себе озера. Очевидно, в усіх цих назвах присутнє слово з означенням «озеро», бо є чув. кўлě. Брескул може бути перекладений як «крижане озеро» (чув. пăрăç «крижаний», а Туркул як «гірське озеро» (чув. тăрă «вершина»). Букви з дужками нагорі відповідають так званим редукованим звукам, дуже коротким, вони могли випадати або дещо змінюватися в давній українській мові. Для назви Бребенескула поки що нічого підходящого не знайдено, а назви інших вершини можуть мати таку інтерпретацію:
  Говерла. Беручи до уваги чув. кăвар “гаряче вугілля” і суфікс -ла, який в чуваській мові вживається для утвореннія прикметників, дослівно назва гори може бути перекладена як «палаюча жаром». Для скептиків зазначимо, що у чуваській мові звука г нема, він перейшов у к. Така назва могла б добре підійти для гори вулканічного походження, але географи таке походження Говерли заперечують (Вулканічні Карпати розташовані на самій межі Закарпатської низовини, але хто його знає – може і на Говерлі був колись невеличкий вулкан?).
 
  Данцир. Якщо прийняти до уваги чув. тун „відколюватися” і çыр „яр”, то можна припускати, що колись частина гори відкололася, або сповзла, утворюючи крутий схил.
  Дземброня. Зовсім незвичайна для українців назва може бути пояснена як «страхітлива деревина» приймаючи до уваги чув. çам «чудовисько» и пěрене «деревина, колода». (Чув ç звучить як зь або ць). Така назва для гори не зовсім пасує, хіба би біля неї росло поодиноке дерево чудернацької форми. Однак фонетичне співзвуччя дуже добре, такого в інших мовах знайти неможливо.
  В Крапатах є кілька гір і вершин з подібними  назвами Менчул, Менчил, Менчиль. Очевидно складовим в них входить слово зі значенням «камінь» (чув. чул). До першої частини назви в чуваській мові нічого доречного не знайшлося, але в решті тюркських присутні слова з підхожим значенням «підніматися» (min-, bin-).
  Вершин  гір з назвою Магура в Карпатах є дуже багато. Звичайно, можна розглядати походження назви від слова «гора», але незрозумілим залишаються префікс ма- і сама фонетична трансформація слова. Найбільше для назви гори пасує чув. мăкăр «бугор, пагорб», а закінчення –а вже було прийняти під впливом слова гора.
  Як не дивно, деякі закарпатські населенні пункти могли виникнути набагато раніше, ніж було закладені «вічне місто» Рим або Афіни, не кажучи вже про Львів чи Івано-Франківськ, час заснування яких відомий добре.
В Карпатах є кілька сіл, які мають у своїх назвах формант –шори. Ані в українській, ні в румунській нічого подібного не виявлено. Правда, є в угорській мові слово sor  «ряд», але в Карпатах практично нема топонімів угорського походження, тому до розгляду можна взяти чув. шур „болото, багно”.
Тоді для назви Лумшори (словацькою Лумшур) підходить переклад „мочар, мокре болото” з уваги на чув. лăм „волога, сирість”. Болота біля Лумшор є (принаймні колись були). Щось подібне можна сказати і про назви Акрешори і Шешори, села в Івано-Франківській області, біля яких теж є болота.
  Для тлумачення назви річки Кевеле і села Кевелів може підійти чув. кивел „ставати старим” або, скоріше, кĕвел «згурдитися» (про молоко). Напевно тут здавна люди навчилися робити знамениту гуцульську бриндзю з кислого овечого молока.
Назва Колочави може походити від от укр. коло, але сумнів викликає незрозуміле –чава. В зв’язку з цим можна розглядати чув. хула «місто» (в сучасній чуваській мові х часто стоїть на місці старого к). Для другої частини назви може підійти чув. чав «копати, рити». Не інакше, як місто Колочава колись було оточене ровом і валом.
  Звертає на себе увагу, що в Карпатах дуже поширені топоніми типу Шипот, Шепіт. Так можуть називатися села, потічки, водоспади, взагалі все гарне. Можна припускати, що в основі назви лежать слова близькі до чув. шеп «добре, добрий, гарний», до яких доданий афікс –ет, наявний у чуваській мові, який надає дієслівним формам  означальний сенс. Правда є угорське szep «гарний», яке б теж могло підійти, але воно саме запозичене з чуваської, як і кілька сотень інших, про що угорським мовознавцям добре відомо. Крім того, топоніми Шипот, Шепіт поширені також в Івано-Франківській і Чернівецькій областях, де угорських поселень не було.
  Звичайно, деякі запропоновані тут етимології можуть бути помилковими і мати, наприклад, румунське коріння, адже  румуни далеко просунулися на захід вздовж Карпат, але це було значно пізніше.
А на користь того, що якісь родичі сучасних чувашів населяли Закарпаття, говорить сама кількість топонімів, які знаходять пояснення при допомозі чуваської мови. Тим не менше, отриманим результатам мало ніхто не йме віри, очевидно, тому, що вони нікому не подобаються.
 Чуваші не хочуть бути тюркським народом, бо їм подобається мати предками давніх шумерів. Нащадками шумерів вважають себе і деякі угорці, але частіше пов’язують себе або з гунами, або з тюрками, їм не подобається належати до фінно-угрів. Українці ж хочуть, щоб усі давні культури на території України належали нікому іншому, а тільки нашим предкам, якими вважають і трипільців, і скіфів, і сарматів. А русини не хочуть бути українцями, напевно тому, що хочуть мати інших предків, може кельтів? Адже серед чехів трапляються такі, що шукають генетичних предків серед кельтів і відмежовуються від свого слов’янства. Пошуки величі у минулому – це типове явище для народів, які незадоволені своїм сучасним становищем,  але його треба терпеливо покращувати в теперішньому часі, а не марити міфічною славою своїх предків.