Для чого прокурорам пам’ятник?

Минулого тижня навпроти закарпатської  обласної прокуратури з’явився монумент нашим доблесним правоохоронним органам. Хоча прокуратура, котра є апендиксом, в кращому разі шлунком, бо там найбільш кислотне середовище, в Україні вважається якщо не головним мозком, то спинним, як мінімум.

      За  словами Тамаса Гаммарберґа, комісара Ради Європи з прав людини, в нашій  державі із судових вироків на виправдальні припадає менш ніж 1%. У більшості інших випадків вирок  збігається з тим, що  просить прокуратура. Питання ось в чому – чи має так бути?

      Відповідаю. Пане Томасе, Ви ще не зрозуміли, що в  Україні прокурори – це не люди, котрим властиво помилятися, а машина, котра ніколи не дає збій? До того ж, вона з точністю 99,9% знає наперед вирок судді. Складається враження, що вони, себто прокурор і суддя, попередньо узгоджують й разом виносять цей вирок.

      Зрозуміло, що про презумпцію невинуватості  доблесна прокуратура і не чула. Тому в нас ще не засуджені, а вже  сидять відомі політики, під вартою утримується купа людей, вина котрих ще не доведена. А їх захисники навіть докази збирати не можуть, бо це втручання в слідство.

      І ось на фоні безправ’я, гучних політичних справ, дурних законопроектів (про відміну  пільг, виплат матерям), демонстрацій і мітингів населення – гроші йдуть на пам’ятник «кровосісям».

      Як  сказала моя подруга: «Брат-прокурор шикує. Відчули, що посадили Юлю, то вже  й пам’ятник звести можна». Зрозуміло, що Юлю посадила не закарпатська прокуратура, але за брата чи братка-прокурора з Києва треба порадіти.

      Руйнування  пам’яток архітектури, пам’ятників  і т. д. карається законом. Це може трактуватися як хуліганство. А що буде з людиною, котра зачепить прокурорський  постамент? Напевно, смертна кара, бо це не просто витвір мистецтва, а символ «честі прокурорського мундира». 

Роман Сов’як 

Коментарі Томаса Гамарберґа взяті  з журналу «Український тиждень»

Фото з сайту Закарпаття онлайн!