Андрій Любка. Похорон будинка

Сьогодні багато ужгородців прийшли на «похорон» знищеного будинку Циріла Фунданича. Люди виступали, дехто приніс саморобні плакати, на будівельний паркан навколо руїн повісили гвоздику з чорною стрічкою, портрет самого Фунданича..

У чому ж виняткова цінність цього будинку, що так швидко змобілізувало людей й змусило в неділю прокинутися з летаргічного сну байдужості, покинути власні справи і прийти на вулицю Волошина? Пам’ять.

Рекламна вивіска з міжвоєнного періоду була живим пам’ятником тому Ужгороду, якого вже немає – де говорили, читали й писали (а головне розумілися!) різними мовами. Мультикультурному, центральноєвропейському, цьому передкарпатському Єрусалиму, в якому було місце для всіх.

Будинок цінний не цеглою й не фундаментом, а людьми, яким він дав прихисток, які до нього прив’язалися. Він створював нам затишок, просто приємно було знати, що цей дім там стоїть, прикрашає собою Ужгород, означає собою Ужгород. Цей будинок був цінним не штукатуркою чи столяркою, а ужгородцями, які любили на нього дивитися, навіть не здогадуючись, що це насправді він дивиться на нас.

Пам’ятаєте, в Орвела є про телевізор, призначений не для того, щоб його дивилися глядачі, а щоб він сам дивився на глядачів. Так і будинок Фунданича – він дивився на нас, був мовчазним свідком змін епох, урядів і людей, що проходили повз нього дітьми, потім студентами, дорослими людьми, старими й неквапними пенсіонерами. Цей будинок дивився на перехожих так, що біля нього хотілося випростати спину і й собі стати таким величавим і мудрим. Своїм поглядом він спонукав нас бути кращими, згадати, в якому місті ми живемо, зробити щось для цього міста, лишити по собі…

Тепер цього будинка немає. Але він не знецінився, а навпаки – набрав у ціні. Уявіть, який колосальний магнетизм ці стіни набрали за століття свого існування, скільки захоплених поглядів увібрали в себе. А зараз, коли стін уже немає, ця енергія не зникла – це вона привела нас до руїн, змусила нарешті почати діяти.

Відтак цей «похорон» став свого роду народженням – сподіваюся, з нього виросте нормальний неполітичний громадський рух на захист рідного міста. Рух, символом якого буде стара виблякла вивіска, на яку роками дивилися ми і яка дивилася на нас…