Анатолій Полосков: Вино без ліцензії. Чому в Україні досі частина виноробів працюють неофіційно?

Анатолій Полосков, директор виноробної компанії "ШАТО ЧИЗАЙ" ставить надзвичайно актуальні питання, які опубліковані у виданні "Економічна правда":

 "Майже два роки, як в українському законодавстві з’явилось поняття "малі виробництва виноробної продукції".

Для них відмінили ліцензію на оптовий продаж власного вина (за яку інші винороби платять державі 500 тис. грн на рік), спростили отримання ліцензії на виробництво до декларативного рівня.

З 2019 року "малим виноробам" дозволили бути платниками єдиного податку 4 групи (правда із обмеженнями і за деяких умов).

Після цих нововведень галузь була в позитивному очікуванні, ми поздоровляли колег із початком великих змін і дякували всім причетним до такої лібералізації.

Що змінилося за цей час? Чи призвело це до черг бажаючих вийти з тіні і отримати ліцензію на виробництво? Давайте спробуємо розібратися. 

На сьогодні всім зрозуміло, що законодавче полегшення не дало тих результатів, на які розраховували депутати, профільні асоціації, легальні виробники.

Скільки малих виноробів отримали ліцензії на виробництво за ці роки лібералізації? Одиниці. Буквально один-два успішних приклади. В Закарпатті – жодної ліцензії. Не на такий результат були розраховані зміни, правда?

Є різні погляди на причини повного провалу очікувань. Спробую сформулювати принаймні деякі з чинників, які гальмують суттєве збільшення ліцензованих виробників: 

1) Нелегальний виноробний бізнес квітне і збільшує обсяги виробництва і продажу поза правовим полем.

Ні профільні асоціації, ні контролюючі державні органи, ні місцеві органи влади, ні ліцензовані виробники не заважають цьому бізнесу.

Логічне питання: якщо можна так безкарно і безконтрольно виробляти харчовий продукт, до того ж підакцизний, то навіщо витрачати час і гроші на легалізацію, сплачувати податки, відповідати за безпеку свого продукту?

2) Шляхи реалізації. Навіть легальні ресторани і магазини торгують нелегальними винами і нелегальними міцними алкогольними напоями, чим підтримують тіньове виробництво.

 Якби жодна торгова точка не працювала з подібними продуктами і думала про здоров’я споживачів і свою репутацію, то це було б вагомим стимулом для малого винороба і виробника міцних напоїв отримувати ліцензію на виробництво, працювати по правилах, виробляти легальний безпечний продукт. 

3) Отримати ліцензію не складно, але що далі? Влучне питання, бо дійсно отримати ліцензію – це тільки відкрити вхідні двері у світ легального виробництва. Що чекає малого винороба за цими дверима? Мінімум ось що:

– обов’язок вести складну податкову акцизну звітність, звіти з виробництва та реалізації вина, для чого треба спеціальне програмне забезпечення, цифрові ключі і послуги бухгалтера з відповідним досвідом;

– обов’язок сплатити акцизи і інші податки, а також внески у різні фонди – вчасно і повною мірою;

– обов’язок чітко і вчасно підготувати і здати купу різної звітності, і не дай боже запізнитися – штрафи будуть дуже чутливими;

– обов’язок чітко планувати замовлення марки акцизного податку, бо винороб не може прийти і купити марку згідно своїх потреб, він має замовити марку спеціально для себе і наперед за два місяці.

Тільки через два місяці (ну, може, на пару днів скоріше) виробник зможе забрати в своєму обласному центрі ці папірчики, важко наклеїти їх на пляшку, і отримати право продати цю пляшку. 

 Марка коштує 20 копійок (при акцизі 1 копійка на 1 літр), і оплатити її треба при замовленні, тобто за два місяці наперед;

– обов’язок отримати дозвіл на серійне виробництво вина від галузевих дегустаційних або іншого роду комісій;

– обов’язок платити за землю, електрику і газ за промисловим тарифом, а не побутовим;

– обов’язок приймати і терпіти перевірки різних контролерів;

– обов’язок чекати по 120 днів і більше за поставлене у магазини вино, і при цьому ще платити цим магазинам за право там торгувати і за "маркетингові послуги";

– обов’язок, обов’язок, обов’язок…

– а ще мати терпіння читати і слухати від різних "експертів", що в Україні немає якісного вина, і доводити щоденною працею і розумом, що в Україні є вино, яке не гірше від іноземного.

І ось стоїть такий одинокий ліцензований винороб чи виробник міцного алкоголю на фестивалі чи ярмарку, завалений обов’язками, весь обклеєний акцизними марками, в голові думки про звіти і податки, штрафи і перевірки, а поряд з ним та більшість, яка нелегально успішно спокійно виробляє і продає, і не має жодного з перерахованих вище обов’язків.

І думає цей легальний виробник: та навіщо мені та ліцензія була потрібна? Так само, до речі, думає і той, хто ліцензію не отримав, і це є ключовою проблемою. 

Отже, ми маємо на сьогодні два світи, поділені дверима:

Перед дверима – нелегальне виробництво вина і різного алкоголю з повною відсутністю контролю і відповідальності, марку – не треба, податки – не треба, звітність – не треба, контролю – нема, відповідальності – нуль, виробляти і торгувати – можна. 

За дверима – законне виробництво, поповнення бюджетів, соціальна відповідальність, цивілізаційний шлях, але з деякими додатковими обов’язками. 

Що зробити і як заохотити виноробів до того, щоб вони відкрили ті двері, і не пошкодували за своє рішення? Принаймні, ось це: 

1) Унеможливити реалізацію вина (а також інших алкогольних напоїв, в тому числі міцних), які виготовлені нелегально, тобто без наявності ліцензії на виробництво.

Для цього є вся необхідна законодавча база. Потрібна тільки політична воля. І наша свідомість цієї необхідності. 

2) Вивести вино натуральне з групи підакцизних товарів, закріплення його в групі харчових продуктів, що потягне за собою відміну марки акцизного податку, відміну акцизної звітності. Втрати бюджету від цього будуть абсолютно нечутливими, бо сьогодні ставка акцизу становить 1 копійку на 1 літр натурального вина.

Для цього також потрібна політична воля, а ще – підтримка Верховної Ради, бо треба змінювати законодавство.  

Ця колонка не претендує на повний аналіз. Частина питань, які сприяють розвитку легального виноробства, дійсно вирішена, в тому числі завдяки Національним виноробним форумам, підтримці народних депутатів, активній позиції корпорації "Укрвинпром".

Іншу частину, яка дасть свіжий поштовх ліцензуванню виробництва, сподіваюсь, вирішимо разом найближчим часом.

Тому сподіваюсь, що на V Національному виноробному форумі головними спікерами обов’язково будуть ті малі виробники, які скористалися новим законодавством і отримали ліцензії на виробництво.

Почути з перших вуст живу історію нового українського винороба – що може бути цікавіше і важливіше для тих колег, які все ще вагаються щодо легалізації своєї праці.