Розмальовки та книжки з глянцем – шкодять

Спеціалісти з  офтальмології твердять: за останні  десяти-ліття число дітей, котрі мають вади зору, значно зросло. Сказати  точно, які фактори на це вплинули, важко: одні фахівці стверджують, що проблема в несприятливому довкіллі і так званій інформаційній агресії, тобто комп’ютерах, мобільних телефонах, телевізорах тощо, інші – що коріння слід шукати в спадковості. 

Найбільше занедбаних офтальмологічних хвороб – у гірських районах краю

За словами головного обласного дитячого офтальмолога Людмили Хвойницької, нині близько 25 % закарпатських дітей мають проблеми із зором, зокрема за 2011 рік їх діагностували у 20–30 осіб на тисячу малолітнього населення краю. Сучасні технології й досвід лікарів можуть легко виявити офтальмологічні недуги вже з перших років життя людини. Та, на жаль, часто трапляється, що через несвідомість батьків, котрі не приводили своїх чад на профілактичні огляди аж до шкільного віку, різноманітні вади зору виявляються у малих аж у 6–7 років, коли зарадити вже буває майже неможливо. 

Особливо великий від¬соток таких, висловлюючись мовою медиків, неорганізованих дітей (тобто тих, котрі не відві¬дують садочок і не проходять обов’язкових медоглядів) у гірських районах краю – саме там діагностується й найбільше занедбаних офтальмологічних хвороб. 

Людмила Хвойницька розповідає, що нині на Закарпатті спостерігається великий дефіцит виховних та освітніх закладів для слабозорих. У краї діє лише одна спеціалізована школа для дітей із  вадами зору – загальноосвітня школа-інтернат для сліпих та слабозорих у Мукачеві, котра має багаті освітні традиції й була заснована ще 1923 року. Цей заклад розрахований на 150 учнів, але парадокс у тому, що наразі в ньому навчається лише 111 дітей. Людмила Анатоліївна пояснює: багато батьків просто не готові віддати свою дитину до інтернату, організовують індивідуальні заняття, але натомість роблять лише гірше, адже в спецшколі слабозора або сліпа дитина матиме повний комплекс реабілітації, корекції й навчання, не кажучи вже про можливість соціальної адаптації. З дитячими садочками, в яких виховуються дітки з  офтальмологічними проблемами, на Закарпатті ще більша проблема. Єдиний такий дошкільний заклад (ДНЗ № 20) – в Ужгороді, але й там працюють лише три групи, які аж ніяк не покривають потреб у забезпеченні якісним вихованням і корекцією слабозорих малят. Тут уже близько 25 років працює, мабуть, найдосвідченіший в області  тифлопедагог Таміла Василенко, котра неодноразово бачила розпач батьків, яким говорили, що спеціалістів, котрі б професійно провадили корекцію зору в ранньому віці, на Закарпатті знайти дуже важко. 

Кращий спосіб розвити зір – прищепити дитині любов до малювання

За роки педагогічної діяльності Таміла Мамедівна розробила унікальну програму, за якою займається зі слабозорими дітками. «Замку» вона розповіла, що її методика є цілим корекційно-виховним і лікувальним комплексом, у якому великої уваги надано фізичному розвит¬кові (позаяк діти погано бачать, то й рухи їхні часто бувають незграбними, невпевненими) і творчому зростанню малечі.

 «Багато хто з батьків, – розповідає педагог, – вважає, що офтальмологічні проблеми можна побороти лише медичним шляхом: операціями, ліками, заняттями зі спеціальними комп’ютерними програмами. Та я вже багато років доводжу інше: зір дитини можна розвивати багатьма іншими методами, зокрема, останні 8 років я дуже великої уваги надаю малюванню (найрізноманітнішими методами й стилями – від простого до складнішого), а особливо – використанню графіки, яка, завдяки чіткому чорно-білому контрасту, легко зрозуміла оку людини. Я вирішила використовувати цей стиль у роботі зі слабозорими дітьми й за багато років переконалася в його ефективності. 

Діти, котрі не люблять малювати, в моїй практиці траплялися вкрай рідко, тому саме через образотворчість можна залучити малечу до цікавого для неї, і корисного для її зору навчання».

Загалом найважливіше, на думку тифлопедагога, – не пропустити перших ознак офтальмологічних проблем. Стан зору малюка визначають на основі обстеження фахівця, але з’ясувати зорові можливості дитини можна і вдома. Для цього педагог рекомендує батькам взяти в руки велику яскраву іграшку й простежити за реакцією чада: наскільки воно зацікавилося, зосередилося на іграшці, як рухаються очі: плавно чи переривчасто, чи стежить маля за іграшкою, коли нею рухають управо, вліво, вгору, вниз, по колу в обох напрямках. Під час такого тесту спробуйте наблизити предмет на відстань 15 см до очей дитини, а потім віддаліть її на 60–80 см, прослідкуйте за змінами зіниць: чи є реакція звуження та розширення. Все це дитина має опанувати до 4 місяців.

 З піврічного віку батьки можуть протестувати дитину на питання, чи бачить вона дрібні предмети. Для цього потрібні скатертини чорного й білого кольорів, а також крихти чорного та білого хліба. Розсипте чорні  кришки на білій скатертині, а білі – на чорній. Якщо дитина потягнулася до них, це є показником нормального розвитку зору. Стежте, чи користується ваша дитина під час ігор дрібними деталями іграшок чи інших предметів. Якщо не зважає на них – це має стурбувати батьків. Ще можна протестувати, чи бачить маля однаково добре обома очима. Для цього візьміть дитину на руки, покажіть цікаву іграшку. Закривайте долонею по черзі то одне, то друге очко, не торкаючись обличчя. Якщо малюк намагається підглядати або відсуває вашу руку вбік, варто звернутися до офтальмолога.

Менше комп’ютера – більше розслаблення

На зір дітей старшого віку, навіть якщо вони не мали вроджених проблем із зором, також слід звертати посилену увагу. Особливо треба стежити за осанкою дитини під час навчання або перегляду телевізора, варто забезпечити хороше освітлення приміщення, дозувати зорове навантаження дитини, наприклад, мати на оці, аби час перегляду мультфільмів чи сидіння перед монітором комп’ютера не перевищував 20–30 хвилин. 

Таміла Василенко радить також звернути особливу увагу на книжки й розмальовки, які гортає і розфарбовує дитина, – і в жодному разі не купувати тих, що мають глянцеву поверхню, котра виблискує на світлі й неабияк шкодить оку. Те саме стосується парт, за якими сидять діти, та дощок, на які вони дивляться, – всі меблі й предмети повинні мати матову поверхню. Чудовим методом релаксації для очей (наприклад, після перегляду телевізора чи після навчання) є просте споглядання краєвиду за вікном або активне кліпання. 

Для того, аби  бути ближче до дітей, котрі мають  проблеми із зором, і допомагати їхнім батькам порадами, Таміла Василенко проводить спеціальні семінари, під час яких навчає своєї методики, показує вправи із загального розвитку, малювання, музичного та фізичного виховання. Педагог не любить, коли говорять про лікування зору, бо переконана: зір не лікують, а виховують. Виховують здатність думати, сперечатися, активізовувати очі, сприймати музику, образотворче мистецтво (цікаво, що при перегляді живопису діткам найбільше подобаються полотна закарпатських корифеїв, котрі чудово підходять для того, щоб розвивати відчуття просторової глибини).

 Все це відіграє дуже велику роль у гармонійному формуванні дитини, адже через очі вона дістає майже 90 % інформації про навколишнє середовище, яке, на жаль, нині мало сприяє тому, аби зорове здоров’я людей поліпшувалося.