Романтичний символ минулого – Ілона Зріні та Імре Текелі

Uzhgorod.in продовжує розповідати цікаві історії кохання наших відомих земляків. Читачі дізналися про перипетії особистого життя Шандора Петефі та Юлії Сендреї, Бейли Бартока, Августина Волошина та Ірини Петрик, Ласло Оціла і Луїзи Перені… Сьогодні наша історія – про надзвичайну долю і кохання легендарних Ілони Зріні та Імре Текелі.

Коли одна смілива жінка творить історію та стає символом боротьби та мужності, то вже зовсім не важливо, які чоловіки її оточували, важливо лиш її серце та почуття.

Хелену (Олену) Зрінську, більш відому як Ілону Зріні, знають як «воєначальника», який кілька років стояв на обороні Мукачівського замку,  матір повстанця та борця за свободу угорського народу – Ференца ІІ Ракоці, а ще як вірну дружину Імре Текелі, головну його опору та підтримку. Ці імена давно стали єдиним цілим, романтичним символом століття.

Гарна, розумна (знала кілька мов, зокрема хорватську, німецьку, словацьку, польську… цікавилась юриспруденцією), багата, а ще мати трьох дітей, вона і не думала, що в 1682 році зустріне кохання всього свого життя.

На долю цієї жінки випали великі випробування. Майже одночасно вона втратила батька, старшого сина та чоловіка Ференца І Ракоці. 

Розрадою її стали почуття до молодшого від неї на 14 років Імре Текелі, воєначальника та активного учасника повстання куруців (учасники антигабсбурзьких повстань в Королівстві Угорщина в період з 1671 по 1711 роки). Їх таємні зустрічи закінчились пишним весіллям, яке відбулось 15 червня 1682 році в Мукачівському замку. 

Опис цього восьмиденного застілля є обов’язковою темою будь-якої екскурсії, яка проходить в місті над Латорицею, настільки він є вражаючим масштабами цього дійства.

Всі свої почуття та сили Ілона віддавала молодому чоловіку та двом дітям –  Ференцу ІІ Ракоці та Юліанні. Щасливе сімейне життя довго не тривало, бо політична кар’єра Імре та його підривницька діяльність проти уряду стали причиною його вигнання з країни та заслання в Туреччину.

Вона ж, за збігом обставин, мусіла з люблячої дружини та хорошої матері перетворитись на оборонця замку. Сама приймала рішення та віддавала накази, для підтримки сили духу своїх воїнів, виходила на замкові мури, аби засвідчити свою незламність та віру в перемогу.

І їй вірили – як свої, так і чужі, бо навіть вороги припиняли обстріли замку, аби її не поранити. Певно, саме тоді, натхненний мужністю матері, юний Ференц і заклав в собі зерна, які згодом проросли в його боротьбу проти панування Габсбургів над його вітчизною. 

Три роки оборони і лиш одна зрада привели до капітуляції. Ілону з дочкою на кілька років відправили в монастир, сина ж до єзуїтської школи.

Але серце її рвалось до коханого, з яким вона возз’єдналась 1692 року. Померла Ілона 1703 року, так і не побачивши, як її син очолив повстання, в якому і вона колись брала активну участь. Недовго вона чекала свого чоловіка, він прослідував за нею 1705 року.

Так завершилась історія їхнього кохання. Але вже за кілька століть вона відродилась, бо зараз про цей союз знають майже всі. Їм встановлюють пам’ятники та проводять свята, це одна з тих історій, яка пройшла крізь століття, аби жити вічно.