Радянське мистецтво – це назва творчості, визнаної на території СРСР у період з 1917 до 1991 р.
До нього зараховують, як агітаційне, ідеологічно агресивне та офіціозне мистецтво, так і форми неофіційного. Воно ще «живе» і на території Закарпаття. Хоча пройшов час і багато пам’яток вже з різних причин знаємо лише зі старих фотографій, деякі зразки все ще нагадують нам про дух культури того часу.
У 1930-і роки монументальний живопис став обов’язковою ланкою всієї художньої культури. Він залежав від розвитку архітектури і міцно був з нею пов’язаний.
Ми пройшлись вулицями обласного центру і знайшли чималу кількість пам’яток монументального мистецтва саме радянського періоду. Повз деякі речі мешканці міста проходять кожен день, але не задумовуються над часом виникненням цих доволі вже звичних картин, а іноді взагалі не помічають їх існування.
Перше, з чого почали екскурсію огляду та фотографування радянського мистецтва – фризовий барельєф на Обласному будинку культури профспілок (вул.Руська).
Усередину будівлі можна побачити і гобелен (на другому поверсі) та мозаїку на всю стіну на другому та на частинці стіни першого поверху, які збереглися з радянського періоду.
Побували ми і у студентському центрі дозвілля «Ювентус» (на Мукачевській), там, на другому поверсі, ще добре збереглися вітражі.
А будинки навпроти 16-типоверхівки (проспект Свободи), куди ми попрямували згодом, ще в хорошому стані збережені бодай залишки мозаїки, яка у радянський час прикрашала майже всю вулицю.
Така ж мозаїка красується і на будівлі Центральної дитячої бібліотеки (пл. Б.Хмельницького).
А на будинку біля бібліотеки навіть здалеку можна помітити зовсім не пошкоджене часом сграффіто.
Біля універмагу «Білочка», який знаходиться на проспекті Свободи, на одному з кутових будинків – на стіні можна побачити шматок стінного розпису. Там колись красувався розпис з портретом В.Леніна. Зараз на тому місці залишився ледь помітний контур його обличчя, який вже неодноразово намагались зафарбувати, але дарма, – вагомий слід з історії радянських часів так і не зник.
В самісінькому центрі міста теж є, на що подивитись. Пройтися по набережній Незалежності, повз ЗОШ №3 (по найдовшій липовій алеї у Європі), де гуляє багато людей, теж не можна, не звернувши увагу на ще одне сграффіто з елементами мозаїки, яке красується на зовнішній стіні навчального закладу.
На старій будівлі, навпроти Державної податкової інспекції у м.Ужгороді Головного управління Міндоходів ми знайшли ледь помітний настінний розпис, де видно шматок розфарбованої стіни (на розписі – білий голуб злітає у небо), з решти малюнку на будинку, на жаль, облізла штукатурка.
По вул.Капітульній, куди ми піднялись опісля, позаду будинка, де колись вчив і працював радянський художник Йосип Бокшай, теж розфарбоване сграффіто (орієнтир – меморіальна дошка Й.Бокшаю на будинку). Про цей твір мистецтва знає небагато людей.
Побували ми і на вулиці Волошина, де на будівлі Закарпатського інституту післядипломної педагогічної освіти – видніється виразно пророблене сграффіто, з додаванням ледь помітних елементів мозаїки.
У Закарпатській обласній клінічній лікарні ім. А. Новака, що на Капушанській (в першому від вул.Капушанської корпусі) на третьому поверсі теж можна поглянути на два розфарбованих сграффіто. Цими творами ми і замикаємо коло нашої маленької подорожі містом, яке ще дихає радянським часом…
Пошук монументального мистецтва радянського періоду в Ужгороді можна продовжити, можна вийти і за межі міста. Ми, однозначно, повинні знати історію нашого краю, і лише опісля, зможемо порівняти минуле та теперішнє культурне життя Закарпаття. Відчути його цінності та розвиток, а відтак – і атмосферу того періоду.
Залишити відгук
Щоб відправити коментар вам необхідно авторизуватись.