Про ще один святковий символ: «Шовдарь пишемо з великої літери, а москва – з малої» (+ФОТО)

Окрім писанок і паски, на Закарпатті у великодньому кошику почесне місце належить шовдарю. Копчений свинячий окіст мусить бути в коморі справжнього закарпатського ґазди. Кажуть: Шовдарь пишемо з великої літери, а москва – з малої. І це лише напівжарт. Поблизу Ужгорода цілком особливій страві – гордості Закарпаття – встановили навіть пам’ятник.

Монумент із цільного шматка тополі вагою ледь не півтони з’явився на околиці Ужгорода майже 5 років тому. Туристи, які відвідують «Децу у нотаря», щодня перевіряють, наскільки важкий цей шовдарь, розгойдуючи його, розповідає автор ідеї – ресторатор, письменник, гуморист і просто відомий закарпатець Павло Чучка. 

На пам’ятнику табличка «Шовдарь з найбільшої політичної свині». «Це нова табличка, стару, на якій було написано «шовдарь із найбільшої української (!) політичної свині», вкрали, тепер можна думати про кого собі хочете».

Значно більше, ніж страва – наголошує Чучка: шовдарь на Закарпатті річ майже культова. У великодньому кошику мусить бути неодмінно. Як окраса і як знак, так повелося здавна. «Це елемент, який у господарстві нелінивого господаря мусить бути. Тому що він свідчить, що в нього є свині, а якщо в нього є свині, значить – він їх годує, тобто, в нього є поле, яке обробляє. Йдеться про справжнього газду. І з того двора треба брати дівчину, або ж виходити за хлопця в той двір. Правда, дівчина має подумати  чи йти в той двір, бо її примусять важко працювати на тому полі і коло тих свиней» – усміхається Павло Чучка.

Й смачно оповідає, чому ще чудовий шовдарь. Адже ним, тонко порізаним, смакують після того, як приходять із церкви, де святили паску. «Він замінює кілька страв – просто порізаним не потребує нічого додати. Можна їсти з хлібом. Можна посмажити. Ну, і закуска добра, а також і «база» для святкової випивки».

 Готується ж шовдарь доволі просто – принаймні, за описом. Спершу треба добре засолити, тобто, «запацувати». Лише так він має шанс зберегтися від часу, коли ріжуть свиню і до Великодня. Господиня з Баранинець пані Ірина розповідає, що робить це у сольовому розчині з часником не менше двох тижнів. А час від часу може і долити розсіл – прокип’ячену солену воду з лавровим листом. Потім же треба не менш якісно прокоптити. Для цього ґазди мають на подвір’ї димник.

Коптять шовдарь, або, як кажуть на Закарпатті, зокрема і отут, у Бараницях, на Ужгородщині, «будять шовдарь» не лише для тривалого збереження. Аромат справжнього диму – обов’язковий. «Ну, будиться в основному на червоній сливі, або із вишні дровах, і воно тоді має свій специфічний запах. Якщо другими дровами, то воно вкуса не має. От на грабових чи букових краще не коптити» – каже пані Ірина.

Якнайкраще закопчений шовдарь – але важливо не перестаратися і не обвуглити – не тільки смачна святкова страва. Але й уже частина закарпатського фольклору. Павло Чучка просто сипле: «Ну, на це питання можна відповісти і так: словом «шовдарь» усе сказано. Але додам: це та річ, назву якої ми пишемо з великої літери Ш – Шовдарь, а слова москва та навіть й Ужгород і Київ, можемо писати з маленької. Шовдарь же ж– якщо не на папері, то в серці завжди з великої літери. Ще кажуть: два шовдарі – то одна гузиця. Замість того, аби сказати слово «гузиря» ми кажемо два шов дарі… А ще може бути така приповідка:  краще шовдарь в руці, ніж ціла свиня в небі».

Шовдарь цілком може стати відомим на весь світ закарпатським спеціалітетом – вважають на Закарпатті, де переконують: він нічим не гірший за знаменитий іспанський хамон (музей якого, до речі, в ці дні відкривають у Барселоні). А близь Ужгорода уже і пам’ятник шовдарю є…