Ужгородець Олександр Козловський вражає своєю енергіє та силою. На жаль, із-за важких травм він сьогодні не може продовжувати службу в лавах Збройних Сил, але історія повного кавалера ордену «За мужність» варта уваги.
– Я із військової родини. Батько – кавалер ордена Червоної зірки. Маю козацьке коріння – з Полтавщини та Запоріжжя. Починав строкову службу як десантник, опісля служив у спецпідрозділі «Сокіл». Брав участь в АТО. В 2021 році пов’язав свою долю з гірськими штурмовиками. І в той же рік отримав свій перший орден «За мужність». Справа відбувалася біля селища Новотішківське Луганської області. Основна частина особового складу відлучилася на будівництво сусідніх укріплень, а ворог вирішив скористатися цим і захопити наші бліндажі. Ми з двома побратимами відбили сепарів, хоча вони вже були в наших окопах. Мало того, що відбили, поклали командира сепарської розвідки батальйону «Призрак».
Мені було зрозуміло, що ворог піде на широкомасштабне вторгнення: ми бачили, як вони поводяться, які там відбуваються процеси. Просто не знали, в який саме день 22-го року. Але були до того готові. Зрозуміло, що у нас не було того озброєння, яке вже є зараз, але показали, що навіть наявною на той момент зброєю можна вражати ворога максимально ефективно. Думаю, на оцінку 4 з плюсом ми відпрацювали. У нас є велика перевага – ми вміємо мислити не стандартно. Це дуже хороший козир.
– Якщо відверто, то був готовий до такого розвитку подій. Я – професіонал. Тому новину сприйняв холоднокровно, усвідомлюючи, що ворога треба знешкоджувати будь-якими способами. Щоб загарбник зрозумів: ми – не прості хлопці. І ми це показали. Усі поставлені перед нами завдання виконали з максимальним результатом і мінімальними втратами. Розповідати багато про що не можу, але прийде час і про дії нашого підрозділу з самого початку масштабного вторгнення росії ще розкажуть і напишуть.
– Я – українець! І в десятому чи навіть п’ятнадцятому поколінні – воїн. І я професійний військовий, тобто захист держави моя робота, яку я люблю. Є хлопці, які ще в дитинстві обирають цю професію. І прийшов час проявити себе. І такий я не один – у нас в підрозділі, певно, 80 відсотків лицарі ордену Богдана Хмельницького, кавалери ордену «За мужність», кілька Героїв України, є на жаль й посмертно… Нашому Закарпатському краю є чим гордитися, повірте. А щодо мотиваці… Мій народ, моя земля. Я до всіх ставлюся миролюбно, от тільки українців не треба чіпати. Бо навіть живі заздритимуть мертвим! І впевнений, що вони дуже сильно пошкодували в перші ж дні, як напали на нас. Дуже сильно пошкодували.
– У мене одна мрія – Перемога. А після Перемоги потрібно лад навести в державі. Щоб діти наші й внуки росли в державі без корупції. Щоби хотіли тут, в Україні, жити. І впевнений, що ми встигнемо це побачити.
– Чи можу я розказати за що ордени «За мужність» другого та першого ступеню? Звісно, що не можу. Скажу так, очолював ініціативну групу, яка виконувала дуже спеціальні завдання. Проведення, скажімо так, не традиційних способів боротьби, до повного знешкодження ворогів. Більше сказати не можу, думаю ви й так зрозуміли.
– Хочу до чоловіків звернутися – потрібно чітко для себе усвідомити, що відбувається. Зрозуміти, що це реально повномасштабна війна та не час бути осторонь. Лише спільно ми подолаємо ворога і виженемо цю нечисть з нашої землі. Треба розуміти – рабів до раю не пускають! Це обов’язок кожного хлопця, чоловіка, який в змозі навіть найменшу лепту внести в нашу Перемогу, робити це. І розуміти, що ми воюємо за свою землю, за свою незалежність, за своє існування! Тільки так переможемо!
Служба зв’язків з громадськістю Закарпатського ОТЦК та СП
