Потяг таки рушить?

Раритетна залізниця зі сторічною історією сьогодні без активної допомоги замалим не всього Закарпаття може зникнути майже в кліп ока. Мова про Боржавську вузькоколійну дорогу – єдину транспортну структуру такого типу, яка вціліла з-поміж колишньої 1500-кілометрової мережі вузькоколійних залізниць Закарпаття. 
«Несанкціоновані»  громадяни
Як відомо, регіональне відділення Фонду державного майна України в Закарпатській області продало на аукціоні об’єкт державної власності – вузькоколійну залізничну дорогу завдовжки 15 кілометрів від станції Приборжавське до Кушниці Іршавського району – під демонтаж. 13 травня 2011 року її купила приватний підприємець із Луганська Анна Свєтлічна за 410 743 грн.
Нещодавно ця фірма таки взялася демонтувати на брухт викуплені 15 кілометрів вузькоколійки, – про це минулого тижня на спішній прес-конференції повідомив голова Іршавської районної ради Станіслав Сухан. Утім, на щастя, прибрати рейки не дали місцеві мешканці. Луганська підприємиця навіть звернулася до ЗМІ листом, у якому поскаржилася на броньківців. Мовляв, приїхала в Іршавський район на демонтаж залізничної дороги, що належить їй на підставі договору купівлі-продажу, а 30 броньківців, гурт яких пані Свєтлічна назвала «несанкціонованими зборами громадян», разом із сільським головою Юрієм Кузаном не дозволили їй узятися до роботи. Зокрема, селяни розвантажили машину, у яку вже встигли скинути частину рейок. Також пані Свєтлічна поскаржилася, що немовбито зазнала «фізичних ушкоджень, що зафіксовані викликаною швидкою медичною допомогою». Наступного ж дня луганчанка нарікала вже на 50 селян, які перешкоджали їй розбирати вузькоколійку. 
Такі-от «дикі танці» навколо маленької залізниці не є чимось надзвичайним. Вже й активісти-захисники тривалий час намагаються допроситися допомоги в небайдужих та сильних світу цього, й іршавські депутати до правоохоронців та влади зверталися, а кінцевого результату досягти ніяк не вдається. 
Зокрема, як повідомив Станіслав Сухан, згідно з останнім рішенням Львівського апеляційного Суду, усі позови районної ради до Фонду держмайна відхилені. Свого часу Іршавська районна рада зверталася до Закарпатської обласної прокуратури з проханням перевірити, чи держава не втрачає кошти на цій оборудці. Прокуратура перенаправила звернення до обласної міліції, а від останньої взагалі ніякої відповіді чомусь так і не надійшло. Таке враження, що доля маленького потягу, так би мовити, застрягла у якісь мертвій петлі. Іршавські ж депутати пропонують передати вузькоколійку в комунальну власність і наголошують, що нікому не дадуть зруйнувати залізницю. 
До речі, зважаючи на всю цю непросту ситуацію й те, що днями в мережі знову «спливли» сканкопії, у якій тодішній глава Іршавської РДА «не заперечував» проти аукціону й демонтажу, ми звернулися за коментарем до Максима Хохлова. Депутат обласної ради зауважив: їхні дії кілька років тому і за тих обставин були вимушеними. Адже велика частина рейок була в незадовільному стані, крім того, на балансі Фонду держмайна. Перед цим ними володіло Міністерство транспорту, але позаяк вузькоколійка не використовувалася на той час уже 15 років, ФДМ перебрав її у своє підпорядкування. 
Саме з Фонду держмайна (як від власника) і надійшло прохання погодити виставлення об’єкта на аукціон. Тобто власник звернувся щодо користування своїм же майном.

Світло в кінці тунелю

На щастя, вже є сподівання, що справа таки зрушить з місця у позитивний бік. Нещодавно міністр надзвичайних ситуацій України, депутат Закарпатської обласної ради Віктор Балога, коментуючи повідомлення про черговий демонтаж колії, висловив переконання, що невпинне нищення Боржавської залізниці потребує негайного реагування місцевої влади. Руйнування історичного й соціального об’єкта Закарпаття слід остаточно зупинити і якнайшвидше вирішити дальшу долю вузькоколійки. Урядовець відзначив, що влада Закарпаття виявляє дивну байдужість і недалекоглядність щодо понад столітньої долі Боржавської залізниці. Її приватизація без згоди місцевої громади за ціною, фактично нижчою за вартість брухту, призвела до значної втрати інфраструктури цього унікального виду транспорту. Вузькоколійка, яка пережила дві світові війни й розпад імперії, сьогодні не витримує навали спритних ділків, яким нема діла до історичного спадку Закарпаття. 
 «Після юридично сумнівного приєднання нашого краю до УРСР нова радянська влада одразу ж почала руйнувати. У перші роки сталінської політики стосовно загарбаних територій були розібрані, розкрадені й вивезені залізничні колії, прокладені Чехословаччиною по схилах гір для потреб лісової промисловості й переробки деревини. Це варварство можна пояснити дикунською суттю сталінського режиму. Однак важко знайти пояснення, для чого сьогодні нищиться Бор¬жав¬ська залізниця. Можу припустити, що місцеве чиновництво має від того зиск, який для нього більший за історичну пам’ять та інтереси місцевої громади».  Віктор Балога вважає, що вирішення цього питання мають узяти на себе органи місцевого самоврядування. Прикладом того, що вузькоколійки цілком здатні бути самоокупними й давати вигоду як транспортні й туристичні об’єкти, може бути досвід сусідніх Угорщини, Словаччини та Румунії. Одним із способів збереження й розвитку Боржавської залізниці є передача її в комунальну власність – під управління й контроль місцевих громад. 
Міністр заявив, що ініціював розробку пакету документів, у тому числі й на розгляд уряду, які покликані вберегти унікальну Боржавську вузькоколійку від остаточного знищення, та пообіцяв особисто домагатися, аби Боржавська залізниця зберегла своє виняткове транспортне й культурне значення. 
До речі, за словами Станіслава Сухана, вони також виступають за те, аби вузькоколійку  передали у комунальну власність. І хоча представники Львівської залізниці підрахували, що на її утримання потрібно 5–6 мільйонів на рік, що є великою сумою для дотаційного району, тож, звісно, потрібна буде державна підтримка, – обов’язок місцевої влади знайти інвесторів і частину коштів для того, аби залізниця жила й далі.
Зауважимо, що одразу ж після заявленої позиції Віктора Балоги й на місцевому рівні  відреагували на події. Так, голова Закарпатської обласної адміністрації Олександр Ледида у коментарі телеканалу «Інтер» відзначив, що вже направив матеріали голові Фонду держмайна України щодо звільнення теперішнього керівника закарпатського представництва фонду. Губернатор уважає, що той діяв в інтересах окремих осіб, а не Закарпаття, тому й не бачить його у майбутньому на цій посаді. Якщо ж під час аукціону були вже заплачені якісь гроші, то слід повернути їх покупцю. Тому Олександр Ледида звернувся з пропозицією до Фонду держмайна компенсувати кошти підприємцю, а малу залізницю залишити Закарпаттю. Не зрозуміло лише одне, чому така «здорова» думка виникла лише тепер. Адже історія тягнеться явно не перший день, та й зверталися до місцевої влади по  допомогу теж неодноразово. Втім нині найважливіше, аби слова губернатора не залишилися черговою обіцянкою та втілилися в життя, а залізниця не стала ще одним унікальним об’єктом, яке Закарпаття втратить назавжди.