Посадовці ужгородської міськради торгували дітьми?

Здорова, біла, віком до року, — такі (і вже  роками) основні критерії найбажанішої дитини, яку шукають на Закарпатті ті, хто з різних причин не має, чи більше не може мати власних біологічних  дітей. Але в нашій доволі патріархальній і релігійній, у порівнянні з більшістю інших, області саме здорових і не ромської народності немовлят, від яких відмовились батьки, не так і багато. Крім того, державою в питаннях усиновлення, прийняття в родину дитини передбачена не надто досконала, але тривала і клопітна процедура. А за законами бізнесу, коли попит перевищує пропозицію, знаходяться люди, охочі обійти встановлені нормативи і ті, хто береться їм у цьому сприяти.
Дивні збіги
Нічого не стверджуватимемо, тільки відзначимо цікаву особливість: до липня цього року, коли в одному з ужгородських кафе під час отримання хабара було затримано заступника головного лікаря ужгородського перинатального центру, неонатолога Оксану Л. (разом з колишнім працівником служби у справах дітей ужгородської міської ради, який пішов на співпрацю з правоохоронцями) , у цьому медичному закладі за 6 місяців 2012-го було 7 «нічийних» новонароджених. 
Дев’ять таких діток – від яких відмовились або просто втекли мами, було протягом 2011 року. Після липня 2012-го і до сьогоднішнього дня – жодної дитини.
Ще  один момент. Ужгородський перинатальний  центр, оскільки знаходиться в «столиці» і тут, як вважається, найбільш кваліфіковані медики, наразі частково виконує функції обласного закладу щодо рододопомоги і сюди скеровують «найскладніших» мам з інших районів. Але це одиничні випадки. Інші ж породіллі з поза меж Ужгорода та Ужгородського району потрапляють до перинатального центру тільки за особистою домовленістю з лікарями і це не надто афішується. 
Але серед народжених діток, яких мами покинули або від яких відмовилися, не так багато «своїх», тобто з міста чи району — є з Виноградівщини, Великобезнянщини, Мукачівщини, Воловеччини. Навряд чи жінки, які налаштовані позбутися дитини, дуже б переймалися народжувати при висококваліфікованих лікарях. То чи не йдеться про «конвеєр» прихованого сурогатного материнства? Так, останнє в Україні не заборонене законом, але зовсім інша справа, коли це робиться за участю «зацікавлених» лікарів.
Бардак чи «так задумано»?
Українські  законодавці передбачили 2 місяці на те, аби мами, які народили дитину і втекли чи відмовилися від неї, могли передумати і забрати кровинку. Якщо ж цього не станеться, необхідно вирішувати подальшу долю немовляти. До піврічного віку після пологового будинку дитина може перебувати в місцевій лікарні, а доти виконавчий орган місцевого самоврядування надає їй статус дитини-сироти чи позбавленої батьківського піклування і приймає рішення про форму влаштування. Звісно, найкраще, коли дитину беруть у справжню родину, усиновлюють, бо тоді вона прирівнюється у правах, зокрема й майнових, до рідної біологічної дитини і навіть може ніколи не дізнатися, що люди, яких вважає батьками, фізіологічно такими не були. Та й для держави при усиновленні менше клопотів, ніж при передачі дитини у прийомну сім’ю, під опіку чи в дитячий будинок сімейного типу чи, тим більше, інтернатні заклади.
Батьки  ж, які хочуть взяти дитину, повинні  пройти тривалу процедуру і зібрати чимало документів на підтвердження можливості належно виховувати її. Необхідно мати медичні довідки, про судимість, рівень доходів тощо, подати заяву про бажання стати усиновителем в місцеві органи опіки, пройти обстеження житлових умов, отримати висновок про можливість стати усиновителем. Далі – перебування в так званому банку даних, або на черзі в очікуванні дитини. Усім цим займається служба у справах дітей і посадовці місцевого органу самоврядування. Остаточно усиновлення відбувається за рішенням суду.
Отож  ужгородська міська рада мусила б мати, з одного боку – перелік дітей, які потребують влаштування в сім’ї чи дитячі будинки, з іншого – перелік бажаючих усиновити дитину. Однак облік таких дітей в мерії – з халатності чи за якимось умислом, не вівся. А, наприклад, подружні пари Н. та Т. які цього року усиновили дітей, в черзі на усиновлення не перебували. Ще одна сім’я, К., за два місяці до рішення суду про усиновлення дитини, змінила реєстрацію місця проживання з Воловецького району на Ужгород і за деякими, хоч і не точними даними, вже в обласному центрі не проживає.
Міська  рада цікаво вибірково розглядала і приймала рішення про долю дітей. Наприклад, щодо підкинутої під пологовий будинок у лютому приблизно місячної дівчинки прийняли рішення про надання їй статусу позбавленої батьківського піклування, але нічого не зазначили щодо подальшої форми її влаштування. Відтак маля повернули в міську дитячу лікарню, де воно безпідставно перебувало ще місяць, а потім усиновили. Так само було зі ще одним хлопчиком і дівчинкою, яких мами покинули у пологовому, тоді як тим самим рішенням виконкому міської ради іншій дівчинці надали статус дитини, позбавленої батьківського піклування з чітким визначенням влаштувати до обласного будинку дитини у Сваляві.
До  слова, міські чиновники щодо жодної «нічийної» дитини навіть не намагалися щось зробити, аби повернути її  батькам чи їхнім близьким родичам. Також чомусь посадовці міської ради вже після усиновлення дітей не змінювали їхній статус, хоча мали б документально оформити, що така то дитина вже усиновлена, а тому втратила статус дитини сироти чи позбавленої батьківського піклування. Знову ж, правоохоронці мали б установити чому – через звичайну недбалість, чи тому, що в державі діє принцип «гроші ходять за дитиною», а гроші ці немалі.
Можна припустити, що все робилося «на грані фолу», так, аби щодо дітей було якомога менше паперових «слідів», а в процедуру їх влаштування було втягнуто якомога менше людей. Водночас, очевидно, встановлені процедури «обходили» досить акуратно, аби «коли щось» порушення тягнули не на явний кримінал, а на просто огріхи, недбале виконання обов’язків.    

 
 
Питання без відповіді
Прес-служба прокуратури області повідомила, що 18 жовтня справу по обвинуваченню заступника головного лікаря Ужгородського міського перинатального центру Оксани Л. в одержані хабара 1000 дол. США, як частини винагороди за сприяння в усиновленні дитини, направлено до Ужгородського міськрайонного суду. Але чи тільки на одній людині сходилися всі порушення закону стосовно новонароджених? Чи просто халатно або ж умисно «недбало» діяли посадовці ужгородської міської ради? А діти, які не мають батьків, за посадовими обов’язками належать до сфери компетенції заступника міського голови, керуючої справами Даніелли Геворкян. Саме вона організовує і відповідає за цю роботу. І чи не тому, що з липня увірвалася одна з «ланок» схеми, нині мерія (як стверджують джерела, саме з ініціативи Геворкян) так наполегливо намагається змінити керівництво міського перинатального центру?