«У Вас тріснула паска – чекайте неприємностей! Принаймні, у подібні забобони вірили наші пращури закарпатці, які свято додержувались обрядів під час приготування своєрідної паляниці СВІТЛОГО ХРИСТОВОГО ВОСКРЕСІННЯ», – розповів нам Василь Коцан – кандидат історичних наук.
Дослідник зауважив: «Її вмілі господині починали робити на зорі у ЧИСТИЙ ЧЕТВЕР, рідше – ввечері. Хто не встигав змушений був у СТРАСНУ П’ЯТНИЦЮ «замішувати» з зірочками на небі. Вважалось за гріх працювати у період, коли Спаситель терпів муки за гріхи людства, тому ЦІЄЇ ДНИНИ постили і молились, не виконуючі домашні справи, а час ґаздині розраховували таким чином, аби, в крайній необхідності, випікати тісто у СУБОТУ».
У муку, окрім води і солі, додавали мед, масло, молоко, яйця…Місиво перекладали у дерев’яну миску – тяльку і трясли, поки воно не набирало обрисів кола, тобто сонця, з промінням якого до осель прийшла новина про Ісуса. До речі, намагались виробити якомога більшу великодню бавку, як називали смачний пасхальний хліб – це символізували міць, велич і заможність родини тепер і в майбутньому.
Щоб уберегти традиційну страву від нечистого, заміс накривали вишитим рушником, а зверху клали вербові гілочки, освячені у церкві, що мусило й надати йому весняного росту…
«Аби гарно «сходило», – зазначив науковець, який займає посаду у Закарпатському музеї народної архітектури і побуту, – і «не впало» також маленьких дітей просили підстрибувати, а дорослим не дозволялось сидіти…Щоправда, галасувати – суворо заборонялось, щоб не пішли тріщини, які несли лиху звістку у хату: якщо кірка розколювалась по-середині: влітку в оберіг із сіном міг потрапити грім, збоку – хтось , ймовірно, умре ще до жнив…І навпаки: «вдасться гарною» – урожай варто сподіватися добрий».
На Іршавщині, до слова, паску (до 19 століття замість бляшаних форм – тепш використовували капустяні листки, на яких й саджати у піч на лопаті) допомагала «чаклувати» донька. Перед грубкою з матір’ю дівчина стелила гуню, яку ототожнювали із щастя, примовляючи, «аби в хаті стільки радості існувало, як кострубів (ворсинок) на вбранні». Ставали на неї, надіючись на благополуччя.
Безперечно на Срібній Землі в обійстях очікували усі: від малого до сивочолого, аби побачити, якою ж вийде запашна страва Паски. Не даремно й перед «випіканням» разом сідали поруч з великою кількістю великих і дрібних пасочок (щонайменше 5-6), говорячи: «Так би ся Вам радовали, як пасці, так бись те були перші, як паска, так би кожнімсь дожидали, як паску»…
Звичайно, легше це все зігнорувати і купити вже готову борошняну здобу, однак, чи стане вона окрасою не лише столу, але й оберегом Великодня – традиційним своєрідним свідченням перемоги зла над добром? Певно, що ні!
Залишити відгук
Щоб відправити коментар вам необхідно авторизуватись.