На дві родзинки, два екскурсійні пункти і дві маленькі, але зі своїм змістом речі збагатився Ужгород. 29-ю і 30-ю міні-скульптурками в місті стали «Liberty bell» та «лєбєдіноє озєро».
Автор Михайло Колодко розповідає: 2 грудня – невипадкова дата встановлення обох. Це, по-перше, день народження Григорія Жатковича, першого губернатора Закарпаття (Підкарпатської Русі у складі Чехословаччини) і 2 ж грудня 1920-го року Дзвін Свободи показали в Ужгороді. Саме цьому предмету і цій особі й присвячена скульптурка "Liberty bell".
«Також 2 грудня 1991-го року був днем, коли Україну як незалежну державу визнали перші країни», – каже Михайло Колодко, і це вже про «лєбєдіноє озєро». Якщо скульптурка "Liberty bell" оселилася поблизу колишнього жупанату, а нині Художнього музею ім. Й. Бокшая, і це найбільш підходяще місце, то з розташуванням «лєбєдіного озєра» були нюанси. Михайло вирішив змінити першу ідею і відмовився ставити скульптурку, котра зображає телевізор, в якому чотири балерини танцюють відповідний твір, одразу навпроти студії обласного телебачення. «Надто «в лоб»», – каже автор. І скульптурку встановили при вході на міст Масарика.
«Була ще робоча назва «Не перемикайте!», але перемикати не було куди, по всіх каналах і показували цей балет, коли сталися відомі події. Показів балету «Лебедине озеро» було багато в різні періоди, але мені запам’яталося лише тоді, коли і стався розпад Радянського Союзу та утворення нашої держави. Здавалося б, саме тоді можна треба людям було щось сказати, дати інформацію, а показували один балет, і це неповага і навіть знущання. Тож у цьому сюжеті, який я назвав саме так – «лєбєдіноє озєро» – є сумна нотка, разом з тим, тут для людей, які не пам’ятають тих подій, є змога їх пояснити навіть з гумористичним відтінком. Спробував отак от легко донести до всіх, які проходять міст, цей посил: людина йде жвавим місцем і секунду споглядає скульптурку, й вона саме така: проста, там не треба довго вивчати пластику, шукати портретну схожість чи, скажімо, правильність позиції танцю. Проходячи поруч, людина зрозуміє, що це телевізор і там «Лебедине озеро», цього достатньо, і я цим сюжетом хотів означити період Радянського Союзу, його розвал і початок нашої незалежної держави. І той перехожий, котрий не просто побачить скульптурку, але і замислиться над нею, має це зрозуміти й отримати посил та поживу для роздумів», – говорить скульптор.
Михайло ділиться: з «лєбєдіним озєром» також відійшов від зображення людей, конкретних особистостей. «Вирішив зробити кілька скульптурок про предмети: телефон, телевізор – адже можна предметом, простим образом також передати думку, бо це не тільки річ, але і символ, і в такий спосіб запросити людину, яка його бачить, замислитися і витягнути назовні власні асоціації».
«Отже, "Liberty bell". Була ідея відтворити цей «Дзвін Свободи» в натуральну величину, адже його параметри відомі… Але зрозуміли, що і скульптура буде завелика, і політично можуть по-різному сприйняти, тож вирішили продовжити історію міні-скульптурок і показати цю історію в отакому романтичному і навіть гумористичному форматі. Ця сторінка історії нашого краю заслуговує бути означена, люди мають знати, що перший губернатор привіз цей «Дзвін Свободи», символ Америки, до нас з Філадельфії, і що він був в Ужгороді і з ним намагалися дечого досягти, але не вийшло, і Жаткович знову полетів туди, звідки прибув. Саме тому у нього крила, і скульптура ще й про ту ідею, яка його окриляла», – розповідає Михайло.
Авторі зізнається: він сам уже не може порахувати міні-скульптури, які створив для Ужгорода. «Це любить робити Федір Шандор, і він каже, що "Liberty bell" і «лєбєдіноє озєро» – це 29-та і 30-та для Ужгорода. Мені ж не вдається цей облік. Як я можу порахувати, якщо, наприклад, пам’ятник Гаврилові Глюку я не вважаю міні-скульптурою, це організація площі. Загалом формат міні-скульптур для мене завжди має гумористичний акцент, дещо гротескний характер, обов’язково в несподіваних місцях і неодмінно – не назавжди. Я вважаю так: якщо пройде певний час і люди не захочуть більше бачити мої міні-скульптури в Ужгороді, я не буду про це жалкувати. Цей проект – це як акція: ми зустрілися, відкрили, сфотографувалися, поспілкувалися, щось про це подумали й пішли у справах. Для мене міні-скульптурки – ближче до інсталяції, я не претендую на те, що вони будуть стояти вічність. Звісно, саме їхнє втілення в матеріалі – це дещо про більший час ніж, скажімо, у графіті, яке може змити дощем; їхній термін життя довший, ніж у звичної інсталяції. Але я саме і граюся з тим, що скульптура ніби триваліша, але так само не вічна».
Разом з тим, Михайло Колодко також анонсує можливу появу серії після «лєбєдіного озєра» – одразу кількох міні-скульптурок, присвячених телебаченню, в тому числі і дитячим програмам, адже зберіг про них теплі спогади, каже, ці речі наповнювали його малого, й має асоціації та ідеї для нових творів. А також відкриває таємниці: має вже образ нової міні-скульптурки про видатного діяча української культури, от тільки втілення в матеріалі і в конкретному місці Ужгорода – ще під питанням. Утім, у кожному разі – далі буде…
Залишити відгук
Щоб відправити коментар вам необхідно авторизуватись.