Закарпатка Ірина Галай, яка стала першою українкою, що підкорила Еверест, таки встановила нещодавно рекорд: хоча із-за несприятливих погодних умов так і не вдалося піднялася на вершину Лхоцзе, вона все ж стала першою українською жінкою у висотному альпінізмі, яка дійшла до висоти понад вісім тисяч без кисневої маски. Знаменита українська альпіністка розповіла про замерзаючий на Евересті чай, сотні «женихів» у базовому таборі і мільйонерів на вершині, – розповідає Segodnya.ua.
Ірина Галай уже увійшла в історію альпінізму: вона перша українка, якій підкорилася Вершина світу – гора Еверест. Це було в 2016 році, а днями вона повернулася із експедиції, в рамках якої хотіла стати другою жінкою в світі, яка зійде на сусідню з Еверестом гору Лхоцзе без використання кисневих балонів. Це – в так званій «зоні смерті», де людський організм не може повноцінно функціонувати через нестачу кисню. В редакції Segodnya.ua Ірина розповіла про підкорення найвищих вершин світу, галюцинації, трупи на Евересті, «високогірний ген», яскраві сни в горах і багато іншого.
– Ви повернулися з експедиції, розкажіть, куди вона була і чи успішно завершилася?
– Це була українська експедиція на Еверест (найвища вершина в світі, 8848 метрів – ред.) і Лхоцзе (№4 у світі, 8516 метрів – ред.). Нас було п’ятеро: троє піднімалися на Еверест, двоє – на Лхоцзе. За півтори місяці ми повинні були акліматизуватися і піднятися на вершину. Хлопці успішно зійшли на Еверест. А у мене був дуже амбітний план: без кисневої маски піднятися на гору Лхоцзе. Успішно зійшовши на Еверест з киснем кілька років тому, у мене виник спортивний інтерес – чи вийде зробити це без нього? У підсумку я дійшла до висоти 8300, але сильно зіпсувалася погода. Довелося повернути назад: ніхто в цьому сезоні так і не підкорив цю вершину через погодні умови. Було просто аномально холодно! Але я показала, що можу дійти до висоти понад вісім тисяч без кисневої маски – це вперше з-поміж українських жінок у висотному альпінізмі сталося щось подібне.
Якби я піднялася на Лхоцзе без кисню, то стала б другою жінкою в світі, кому це вдалося. Раніше була дівчина з Австрії, але їй допомагали чотири шерпи! Не знаю, що вони там з нею робили. А взагалі, наша українська експедиція стала для всіх справжнім шоком на Базовому таборі. У нас були однакові костюми, куртки з написами «Українська експедиція».
– Не сподівалися на конкуренцію?
– Не в цьому справа. Просто з України ніхто не ходить так високо. Іноді ходять в комерційні експедиції, але роблять це, в основному, з гідами росіянами. А тут ми українською «бандою» приїхали. Раніше, в радянські часи, було популярно робити такі великі експедиції. Ми хочемо розвивати це в Україні – вже плануємо експедицію до Антарктиди. У висотному альпінізмі ми будемо №1. У мене брав інтерв’ю дуже відомий американський журнал про альпінізм, і для них це стало справжнім шоком. У них усі альпіністки не схожі на мене. Питають: «У вас там в Україні всі такі? Ви ж ходите в гори, а як тоді виглядають всі інші дівчата?». В підсумку, експедицію можна назвати успішною.
З негативу – у мене загинув товариш, прямо в наметі, від гірської хвороби. Вона у нього почалася через погану організацію. Ми піднялися до Четвертого табору на висоті 7800. Виявилося, що у нас немає табору! Шерпи, а це люди, які носять твої речі і допомагають формувати табір, – не зробили його. А у Рустема був тільки «базовий пакет»: тобто тільки те, що він взяв із собою у Базовому таборі на висоті 5300 метрів. А до всіх таборів, що далі, – Першого, Другого, Третього і Четвертого – йому доводилося нести їжу і намет самому. Він теж був без кисню. Взагалі, у цілому таборі було тільки двоє людей, які мали намір піднятися без кисню – він і я. Коли він піднявся до Четвертого табору – у нього не було намету. Він просто зайшов в перший, який побачив, а його звідти вигнали. Це на висоті 7800 метрів за температури в мінус 40, людина на вулиці без кисню! Моментальне переохолодження організму. Коли я його знайшла, він був настільки холодний, що по ньому можна було стукати палицею і чути дзвін. Я його забрала до себе в намет, який ми за годину ледве поставили через жахливу погоду. Вночі йому стало погано. Я вранці прокинулася і пішла на 8300, просто щоб поставити цю «відмітку» для себе, адже розуміла, що вершини не буде через негоду. А йому сказала спускатися вниз. Але вже на спуску ми дізналися – він помер від гірської хвороби.
– Що таке гірська хвороба?
– Це нереальний стан організму, коли ти сам не розумієш, що тобі погано. У тебе ейфорія, здається, що все в порядку. За такого ефекту ти не приймаєш медикаменти, адже все нібито о’кей. А насправді все дуже погано: починається страшний кривавий кашель, страждають легені, вони набрякають, як і головний мозок. На такій висоті рахунок йде на хвилини. Якщо не вколоти правильні ліки, то ти помираєш.
– Лікарів на Евересті нема?
– Тільки у Базовому таборі. Все, що вище… Вважається, що в альпінізмі кожен відповідає сам за себе і ніхто нікому не допомагає. Але ситуації бувають різні. Приміром, наші українські хлопці, спускаючись з Евересту, врятували китайця. Вони були на вершині, раптово зіпсувалася погода, почали сходити вниз. Побачили, що на снігу сидить чоловік. А очі у нього повністю покрилися льодом! Через вітер злетіла лижна маска, його шерпа пішов за нею і не повернувся. А він сидів цілу годину і чекав на висоті близно 8300 метрів. Наші хлопці його підняли на ноги і спустили до Четвертого табору. А повз пройшло багато людей, і ніхто не звернув увагу. У горах дуже важко самому, а комусь допомагати – ще більша проблема.
– Пройти повз – це одне, але як можна не пустити людину в намет?
– Я була шокована! Дуже багато в цій експедиції питань щодо організації. Я розумію зміни. Раніше шерпи любили гори, людей, альпінізм. А тепер отримали гроші і зрозуміли, що просто заробляють. А людське життя для них… ну, «мінус один». Це просто жах. Для мене це стало великим потрясінням. Зараз мені пишуть відомі радянські спортсмени, мовляв, «нарешті ти стала справжньою альпіністкою, адже коли втрачаєш товариша в експедиції, виходиш на новий, вищий рівень». Тому мені було важко спуститися, я була розбита морально. Коли ми піднімалися на Еверест, все було настільки «пухнасто», класно і легко, я навіть подумала, що всі 8-тисячники такі (вершин вище 8000 метрів в світі 14 – ред.). Але тоді у мене був професійний гід Віктор Бобок (перший українець, який підкорив найвищі вершини всіх континентів – ред.). Він мені все показував, казав «сядь», «встань», «стрибай». А тепер я була наодинці з собою. Тільки я і мій шерпа, більше нікого. І без кисню. Але я вважаю, що якщо «ген висоти» справді існує, то у мене він точно є. Дуже мало людей у світі можуть підніматися вище 8000 метрів без додаткового кисню. А я себе почувала чудово! Коли спустилася в Базовий табір, солідні словацькі альпіністи і лікарі казали, що я маю здати аналізи і вивести формулу, чому є люди, які можуть функціонувати на таких висотах, а є ті, що підходять до 7000 метрів і коліна у них підкошуються.
– А скільки ви перебували на висоті більше 8000 метрів в «зоні смерті»?
– Годин шість. І ночувала в наметі дві ночі на висоті 7800. Що теж дуже непросто. І, загалом, почувала себе нормально.
– Всі інші були з кисневими масками?
– Так. З Базового табору на висоті 5300 метрів лише шестеро піднімалися без кисню з 400.
– А як ви дізналися, що зможете без нього?
– Якраз це і хотіла дізнатися! Раніше на Еверест я піднімалася з киснем. Та ми почали його використовувати на висоті 7800 метрів. І до цієї позначки все було нормально. Коли ж мені дали кисень, я зрозуміла, що почуваєшся інакше: йдеш швидше, організм не стресує, дає тобі тепло. І стало нецікаво – не по-спортивному. З того часу мене не покидала думка, чи зможу піднятися на якусь вершину вище 8000 метрів без маски? В горах одразу видно різницю між людьми. Хлопці йдуть набагато повільніше, я ж доходжу до відміток на кілька годин раніше, ніж вони. Я швидша, і справа не в тренуваннях – вони не надто важать. Фізична підготовка (качаємося в залі, бігаємо) має значення до 7000 метрів. Далі – тільки морально-вольові якості, характер і індивідуальна переносимість висоти.
– А в чому полягає складність на такій висоті, важко йти?
– Через нестачу кисню в організмі починається «паніка». Людина стає слабкою. Повертаючись із експедиції, я зустріла в аеропорту Команду двох чехів, з якими ми були у Базовому таборі. Якби не їх куртки з написами, я б їх не впізнала! Кожен – мінус 20 кілограм, всі пальці на руках відрізані і перемотані. Виглядали, як пацієнти лікарні. А на Базовому таборі це були два серйозні і сильні альпіністи. На великій висоті в якийсь момент все відмовляє. Адже обмороження кінцівок не тільки від холоду відбувається. Коли піднімаєшся на велику висоту, мозок намагається себе зберегти – він вважає, що головний, і відключає всю периферію. До кінцівок надходить менше крові, адже без рук і ніг можна жити, а без мозку – ні. У нашій експедиції Тарас обморозив собі руки через гірську хворобу – вона у нього почалася вже на спуску, також у нього почалася сніжна сліпота. Спускаючись, він майже нічого не бачив. Такі речі дуже небезпечні з огляду на те, що зараз багато хто намагається відразу піднятися на Еверест. Дуже важливо спочатку ходити на нижчі висоти і дивитися, чи дійсно це під силу. Цей спорт дуже серйозний. Тут не буває, що ти побігав якийсь час – і готовий до марафону, тут не можна заздалегідь дізнатися про свій час і готовність. У висотному альпінізмі мова йде про життя і смерть.
До речі, Володимир Кличко якось побував у базовому таборі Евересту. І при зустрічі сказав: «Я не знаю, як ти піднялася на вершину. Мені так було погано. Це був жах». У нього велика м’язова маса, а м’язам потрібен кисень. А там – нестача кисню, тому і погано. Всім недобре, хто м’язистий. Альпіністи дуже сухі, «дрищі».
З Усиком. Ірина любить бокс і намагається не пропускати бої українців
– Який відсоток людей не хворіють на гірську хворобу?
– Невідомо. Важко вирахувати, так як мало людей взагалі ходять у гори. З тих, хто йдуть – приблизно 0,01%. Лікарі кажуть, що хвороба є у всіх. Просто по-різному проявляється. У когось це може бути просто головний біль зранку. А мій товариш Діма розповідав: «Я піднявся на 7000 метрів, ліг в намет, і поки мені не принесли кисень, я навіть поворухнутися не міг. У мене ноги не працювали. Як ти ходиш без кисню?».
Я зараз думаю над програмою «14 восьмитисячників без кисню». Зрозуміла, що можна сходити на 3-4 вершини за сезон. Тобто акліматизувалися на одній місяць, опісля можна поїхати на наступну гору, а там за 3-4 дні дістатися вершини. Перельотами можна прискорити. Але це дуже дорого: один переліт буде коштувати близько 25 тисяч доларів з вершини на вершину вертольотом. Та головна проблема – це батьки. Вони шоковані моїм спортом.
– Не звикли ще?
– Я думала, вже звикли. Але на цей раз у нас було дуже важке сходження. У одного з учасників сходження на Еверест помер шерпа. Як розповіли, він втомився і ліг відпочити, але вже не встав. Прямо на вершині, на «щаблях Гілларі», це 8790 метрів. З цього все почалося. Той був товаришем мого шерпи, який проплакав увесь день, почав мене бойкотувати усіма можливими способами. Ще погода щодня сильно псувалася – ми не розуміли, штурмувати вершину чи ні. Тільки виходиш, а за секунду все змінюється, повертаєш назад. Експедиція була складна, і хлопці на Евересті сильно постраждали.
Коли я піднімалася на Еверест два роки тому, я робила це з китайського боку. А цього разу був непальський – він набагато небезпечніший, тому що тут проходить льодовик Кхумбу – один з тих, що переміщаються найшвидше в світі. Щодня змінює форму, ти кожного разу піднімаєшся по ньому за новим маршрутом.
Льодовик Кхумбу на шляху до Другого табору Евересту
– Який цей льодовик?
– Величезні 2-3-метрові брили льоду на висоті 6000 метрів, і через них потрібно пройти, щоб дійти до Другого табору. Через них прокладають сходи над кількаметровими обривами! Льодовик постійно з’їжджає, змінює форму, шерпи прокладають нові сходи, прикріплені мотузками. Саме через це непальська сторона Евересту вважається небезпечною. На цьому льодовику в 2014 році загинуло 16 шерпів, які намагалися прокласти сходи. Багато льодових стін, на які потрібно підніматися.
– Шерпи піднімаються разом з альпіністами на вершину чи залишаються нижче?
– Піднімаються, для них це дуже важливо. Чим більше разів шерпа піднімався на Еверест, тим вища у нього потім зарплата. Навіть якщо клієнт не дійшов, він все одно підніметься на вершину, а потім вже повернеться за підопічним. У них якась нереальна сила. Не знаю, що це за народ. Вони мені постійно кажуть, що я в минулому житті теж була шерпою – я витримувала висоту і холод так само спокійно, як вони. Шерпи дуже сильні: тягнуть на собі нереальну кількість речей! П’ятидесятикілограмовий шерпа бере чи не таку ж вагу і несе її на вершину!
– Скільки їх взагалі, таких шерпів?
– Кожному альпіністу один шерпа – це стандарт. Але, за бажанням, можна брати двох, трьох, чотирьох. У них багато функцій. Вони ставлять табір, мають навіть помічників – шерпів, які допомагають шерпам. Кухня у Базовому таборі теж за ними. Це їхній заробіток на цілий рік, потім вони з цього живуть. Приїхати і підніматися без шерпи – це моветон. До тебе відповідно ставитимуться, можуть, як загиблого Рустема, вигнати з намету. Шерпу можна не використовувати, але найняти необхідно, заплатити гроші.
– За статистикою, на Еверест успішніше піднімаються жінки…
– Я не знаю, де всі ці жінки! У Базовому таборі я бачила 3-4 жінок. За моїм спостереженням, у жінок сходження відбувається спокійніше, у чоловіків – більше проблем, істерики. До прикладу, у наших хлопців сталася паніка з приводу вертольота. Вони спустилися у Другий табір на висоті 6400 і не змогли викликати вертоліт за страховкою. Той коштує 10 тисяч доларів, мабуть, страхова компанія не хотіла платити ці гроші і вигадувала різні «відмазки», щоб не надсилати транспорт. А хлопці і справді не могли спуститися по льодовику Кхумбу до Базового табору. Як це зробити, коли людина втратила зір? Для того і купуємо страховку, щоб нас забрали, якщо щось трапиться. Паніка була страшна, на увесь інтернет.
– На яку висоту може піднятися вертоліт?
– Ми познайомилися з одним італійським пілотом, який піднімається на 7000 метрів.
– На такій висоті на Евересті є місце для посадки?
– Він не сідає. До вертольоту кріпиться спеціальна корзина, пілот її опускає на тросах, туди пакують альпініста, якого необхідно евакуювати, і він з ним відлітає. Там схил і немамісця для посадки.
– Кажуть, гірська хвороба викликає галюцинації?
– Під час зимової експедиції на Нанга-Парбат (висота 8125 метрів, одна з найнебезпечніших для сходження вершин – ред.) в Пакистані піднімалися француженка і чех, обидва без кисню. Вони піднялися, але чех на висоті втратив зір. Вона довела його до табору на висоті 7800 і залишила в наметі. Почалася сильна негода, і їм довелося там заночувати. Вночі у француженки почалися галюцинації. Їй здалося, що прийшла жінка і каже: «Я тобі налию чаю, якщо ти знімеш взуття і віддаш мені». І вона на висоті 7800 зняла взуття, пройшлася по снігу і повністю відморозила ноги. Чех в результаті загинув. Вона його залишила, бо пішла за вертольотом, який їй теж здавався. Коли я йшла в експедицію, то найбільше боялася саме галюцинацій, щоб не почалося щось подібне на висоті. Але нічого не сталося.
– Чи правда, що в горах сняться дуже яскраві сни?
– Правда. Це науково доведено. Є якийсь чинник, що на великій висоті провокує яскраві сни. Вони – як фільми. Вранці прокидаєшся, і потрібен час, щоб прийти до себе, зрозуміти, що це був сон, а не по-справжньому. Дуже круті сни, як дійсність!
– Що вам снилося?
– Друзі, ми про щось з ними розмовляли, я сиділа з батьками. Снився мій ангел-охоронець, він зі мною теж балакав. Казав, що йому важко. Сни дуже різні, такий собі «міш-маш»: то ти в якомусь магазині, то в горах, то з друзями. Я дуже люблю дивитися фільми жахів. Взяла з собою в експедицію планшет і закачала туди нові серіали, типу «Екзорциста». Ми з хлопцями на них підсіли, вже вони мені говорили: «Включи нову серію!». І потім все це сниться, перетравлюється у голові.
– На якій максимальній висоті дивилися фільми?
– У Базовому таборі (5364 метри – ред.), а далі не брали, тому що ніде заряджати. У Базовому один раз в день вмикають генератори від сонячних батарей, і весь табір біжить до того намету, хто швидше встигне вставити в зарядку свій девайс!
– Як вам вдалося зробити фотосесію у вечірній сукні на Евересті?
– Ми це запланували заздалегідь. Тарас, учасник нашої експедиції, дуже любить знімати дівчат в сукнях у горах. Він і як гід, і фотографії у нього дуже класні. Він мені сказав: «Обов’язково візьми, зробимо фото на льодовику Кхумбу». І ми це зробили – було неймовірно! Температура близько мінус 20. Спочатку було холодно, але потім звикла. Попервах ходила босоніж, потім взула кросівки, бо ноги посиніли. Група альпіністів, що в цей час спускалася із Другого табору, теж почала знімати нас. Шок! Вони – в штурмових костюмах, ледь пересуваються від холоду, а тут бігає Іра в сукні.
У вечірній сукні на висоті близько 6000 метрів при мінус 20
– Жінок одиниці піднімаються, а чоловіків сотні. Дорогою на Еверест не кликали заміж?
– Часто, дуже часто кликали. Був один індус. Старий такий. Він казав, що якщо не стану першою українкою на Евересті, то повинна буду вийти за нього заміж. Так що у мене з’явилася додаткова мотивація підкорити вершину. З мене навіть хлопці в експедиції сміялися, що вибір прекрасний. В яку країну хочеш поїхати, вибирай з тієї нареченого. Жартували, що саме тут дівчатам потрібно знайомитися з женихами-іноземцями. Десь близько 300 чоловіків було у базовому таборі і 4 жінки.
– Якою є вершина Еверест? Можна дістати телефон і зробити селфі?
– Можна, якщо телефон працює. З «айфону» проблема – якщо дуже холодно, вони вимикаються. Ну, а якщо китайські телефони – то працюють, бачила, як китайці фотографувалися. Як є сили, то можна з собою принести фотоапарат або попросити шерпу, щоб ніс. А вершина – це майданчик близько 20 квадратних метрів, сніг, багато непальських різнокольорових прапорців. Вони зв’язані, і кожен підкорювач щось туди дов’язує своє.Та й усе, там нічого нема і довго не пробудеш. Я була довше, ніж хлопці, – близько 20 хвилин. Хлопці хвилин 10, відразу почався шторм. А я встигла зателефонувати, випити чаю.
На вершині Евересту з шерпою
– Звідки на вершині Евересту чай?
– За нами піднявся альпініст Влад Мороз, у нього з собою був термос. Він нам налив на вершині.
– Наливаєш у чашку на Евересті, і довго чай теплий?
– Моментально стає холодним! Навіть на Ельбрусі (5642 метри – ред.) Я на себе розлила чай, і на штанах був уже лід. Виходить, що він тільки-но долетів до штанів – і замерз. На Ельбрусі я була взимку.
– А як телефонувати з Евересту?
– Супутниковий телефон.
– Спускатися важко?
– Так, тому що ти вже виклав всі свої сили на підйом. Дуже багато людей, коли спускаються, сідають і сидять. Так як страхові мотузки прикріплені до поручнів, то, щоб обійти «відпочиваючих», потрібно знімати страховку, обходити і знову чіплятися за поручні. Це дуже нервує.
– Правда, що дорогою на Еверест дуже багато трупів?
– З того боку, де я була – дуже багато. Після 8600 майже на кожному метрі лежить труп. І я думаю, що шерпи знімають їм страховку. Шерпам простіше, щоб тіло злетіло в прірву, ніж його зносити вниз. Шерпи – буддисти, вони дуже спокійно ставляться до смерті. Мовляв, в наступному житті поживе.
Тіло Джорджа Меллорі – першого альпініста, що спробував зійти на вершину. Він пропав в 1924 році, тіло до виявлення пролежало на горі 75 років. Фото Getty
– Вам страшно було?
– Я була готова до цього. Коли піднімалася, то вже знала про ці трупи. Моїм батькам багато «доброзичливців» поскидали відео звідти. А вони вже мені все це пересилали. Мовляв, дивись, що тебе чекає. Але коли ти вночі піднімаєшся, то на це не звертаєш увагу, а дивишся під ноги. А донизу йдеш такий втомлений, що вже все рівно. Головне, спуститися самому і не лежати поруч з ними. Зараз обговорювати ту картину якось не по собі. А там ти абстрагуєшся від усього. Розумієш – це гора, вона забрала своє. Це антураж Евересту. Без нього Еверест буде не такою страхітливою горою смерті, яка забирає безліч життів.
Ірина Галай. У 2016 році стала першою українкою на вершині Евересту
– Це правда, що на Евересті багато сміття?
– Просто звалище: балони, старі намети, рюкзаки, об’єктиви фотоапаратів… Багато людей приносять з собою речі, які не можуть підняти вгору і спустити вниз, от і залишають. Я нічого не залишаю, з собою все ношу.
– Ви підкорювали Еверест вночі, чому?
– Тому що з останнього табору ти за день не встигнеш піднятися на вершину і в будь-якому разі йтимеш уночі. Виходиш десь, приміром, об 11 вечора і о 6 ранку – на вершині. Краще спускатися, коли світить вниз, а не навпаки.
– Чому?
– Концентрація. Коли спускаєшся вниз, то вже втомлений, ноги заплітаються і робиш багато помилок. Тому треба дивитися уважно, куди ступаєш. Можна підвернути ногу, яка залишить тебе там назавжди.
– Підкорювачі Евересту втрачають до 20 кг за сходження. Ви скільки втратили?
– Я набрала три кіло. Це нонсенс, про який всім розповідає мій гід. Всі втрачають вагу, а у мене сталося навпаки.
Американські журналісти не вірили, що така красуня підкорить Еверест
– А що їдять при сходженні?
– Майже нічого. Після 7000 метрів вже нічого не лізе. В основному п’ють чай, дуже солодкий. А я беру з собою фармацитрон. Від нього дуже добре засинаєш, або якщо за день десь протягнуло, то ударна доза вітаміну С класно допомагає прийти в норму. Я їла на 7800 м солодке печиво і «гірську їжу». Вона продається в спеціальних пакетах. Гречка може бути, рис з куркою. Зроблені за спеціальною технологією, спресовані. Заливаєш гарячою водою, 20 хвилин тримаєш і їж. Там більше 1000 калорій, щоб добре насититися. Але частіше не їдять, а п’ють. Ми сніг на спеціальних газових грілках гріємо, він тане – і так отримуємо питну воду.
– В якому одязі піднімаються на Еверест?
– Це великий пуховий скафандр. Він дуже теплий. Можна вдягати куртку і штани, але комбінезон тепліший. Рукавиці повинні бути дуже теплими, подвійними. І особливо важливе взуття. Черевики важать близько 5 кг, важко в них ходити. І комбінезон також важкий. Тому я попросила шерпа, щоб заніс моє взуття на 7000 м, щоб ноги не втомилися. А сама йшла в легшому взутті і в теплих шкарпетках.
До речі, одяг для експедиції замовляла з Мюнхена. У нас в Україні теж є магазини, але проблема знайти мій розмір. В основному чоловічий продається, великий.
– Який бюджет експедиції на Еверест?
– У середньому – 50 тисяч доларів. Це по системі «все включено». Туди входять і шерпи, і кисень, і проживання, і харчування в базовому таборі. 10 000 доларів – дозвіл на підйом теж входить в цю суму. Шерпи отримують від 4 до 10 тисяч. Вони допомагають альпіністам піднятися на вершину, несуть речі, кисень. Самі обов’язково в кисневій масці, оскільки відповідають за свого підопічного. Наприклад, мій шерп був 12-й раз на Евересті. Працюють вони приблизно до 30 років.
Володарка Евересту на білборді
На Евересті можна зустріти дуже багато багатих людей, у яких є все, що вони хочуть. Їм нудно в житті, то й лізуть. Один китаєць прилетів в базовий табір на вертольоті. А туди потрібно йти пішки, щоб акліматизуватися. Йому стало погано. Він взяв вертоліт і полетів до Лхаси, потім полетів до Пекіна, потім повернувся в базовий табір. І каже шерпі: «Коли йдемо?» У підсумку, йому принесли 12 балонів кисню і він йшов з ними з базового табору в супроводі восьми шерпів. Настільки йому потрібно було підкорити Еверест. Готовий був заплатити будь-які гроші. Один переліт на вертольоті коштує 30 тисяч доларів. А він літав через день. Є такі люди. Їм просто хочеться похвалитися перед кимось: ось я там був. І я думаю, що багато смертей саме через таких людей.
– Як виглядає маршрут на Еверест?
– Прилітаєш в Катманду. Кілька днів для акліматизації, потім перелітаєш до Лукли, це аеропорт в горах на висоті 2600 м. Звідти починаєш підніматися до базового табору (5350 м). Це 70 км. Дорога займає близько восьми днів. У непальських селах є притулки, де ночуєш і їш. Приходиш до базового табору, там кілька днів. Потім переходиш в перший табір – це 5950 м. Там ніч ночуєш і йдеш до другого табору (6400 м) – тут ночуєш дві ночі і спускаєшся знову на базу. Потім чотири дні у базовому, згодом знову піднімаєшся до першого, опісля до другого, до третього (7150 м) – ночуєш і спускаєшся у базовий. Потім йдеш відпочивати нижче базового, де є дерева, щоб організм подихав киснем. Потім повертаєшся на базовий і починаєш штурм. Звідти до вершини чотири дні, назад – два.
Катманду. Зупинка дорогою на Еверест
– Що б ви порадили початківцям-мандрівникам?
– У першу чергу звернути увагу на взуття. Мене в цьому сезоні дуже порадували устілки з підігрівом, на акумуляторах. Мені порадили друзі-мисливці. Вони працюють тільки годину, батарея сідає на холоді. Але за цей час вони зігрівають ноги і дають сили. Вранці прокидаєшся замерзлим, і ногам йти холодно. Додаткове тепло дуже важливе. А ще у іспанців підгледіла, вони купують такі пакети, які вшиваються в куртки, з водою і трубочкою. Ця вода гріє спину і її пити можна.
– Що у вас було в рюкзаку?
– Термос, косметичка, павербанк. Косметичка важлива, там же вітер, мороз, сонце. Тому потрібно мати купу різного захисту. Та всі хлопці у нашій групі користувалися моєю косметичкою.
– У світі є кілька вершин, що не скорені досі. Чому?
– Напевно, виною складність маршруту. Але пройде час і люди все одно туди доберуться. Думаю, якби була гора заввишки 11 000 м або 20 000 м, все одно знайшовся б хтось в світі, хто підкорив би її.
– Які у вас подальші плани?
– Ще не вирішила, хотілося б використати акліматизацію, яка є. Веду розмови на роботі, з батьками, щоб відпустили знову в гори!
На вершині найвищого вулкана світу Охос-Дель-Саладо, 6893 метри
Залишити відгук
Щоб відправити коментар вам необхідно авторизуватись.