Паспорт в обмін на валюту

Цього тижня став свідком чудесної картини в центрі Ужгорода, коли до одного з валютників вишикувалася справжня черга охочих обміняти гроші. І, як свідчать очевидці, така ситуація спостерігається в усій країні. Навіть у тих містах, де, на відміну від обласного центру Закарпаття, міняйли вже давно зникли з вулиць, хлопці з грубецькими пачками купюр почали помаленьку повертатися на свої звичні «пости».

За офіційною статистикою, обсяги купівлі населенням готівкової іноземної валюти лише за один день, 23 вересня, зменшилися в більш ніж 4 рази. В принципі, цього й добивався Нацбанк, вводячи зміни в процедурі валютнообмінних операцій. Однак про ті незручності для населення й банків, а також наслідки, в тому числі й кримінального характеру, які можуть викликати такі трансформації, здається, не подумав ніхто.

Отже, відтепер згідно з розпорядженням головної фінансової установи країни, обмін валюти у сумі до 50 000 може здійснюватися лишень за наявності документа, що посвідчує особу. З останнім у перші дні після новації почався повний безлад, оскільки Нацбанк так до ладу й не пояснив, а який саме документ, окрім паспорта, може задовольнити забаганку. У принципі, й сьогодні достеменно не відомо, що це мають бути за папери. У Нацбанку кажуть: лише закордонний і внутрішній паспорти, а також ряд документів для іноземних громадян, що мають право мешкання в Україні. Одразу ж обмовлюся, що офіційних коментарів з цього та інших питань нам у Закарпатській філії Національного банку України дістати не вдалося. Працівниця порадила звертатися прямо до Києва. Не пішли на контакт із газетою й директори філій місцевих комерційних банків. Хтось посилався на зайнятість, інші прямо говорили, що не хочуть  коментувати такі ініціативи. Таки відчувається, що банкам, як, власне, й населенню, такі новації завдають лише зайвого клопоту. Але критикувати вищі органи державної влади ніхто не наважується.

Серед інших причин нововведення в Нацбанку називають прагнення унеможливити іноземцям купувати валюту в Україні. Мовляв, не відомо, як і де вони заробили тут наші українські гривні. Приміром, Олександр Дуби­хвіст, директор департаменту НБУ з управління валютним резервом, в коментарі пресі взагалі заявив: «Треба, щоб іноземці вели в Україні лише легальний бізнес. Він цю гривню заробив? Чи завіз сюди мішок наркотиків, продав та отримав гроші!?»

Отож відтепер закордонні гості будуть змушені чітко регламентувати свій гривневий бюджет в Україні, бо купити назад свою рідну валюту їм, найімовірніше, не вдасться. А от що завадить нечистим на руку гостям із закордону (власне, як і вітчизняному тіньовому сектору) обмінювати валюту через підставних осіб чи на чорному ринку – не зрозуміло. Проте далеко не лише іноземцям створили купу незручностей і ризику вітчизняні чиновники-фінансисти. Українці вже давно звикли не довіряти будь-яким інституціям – як державним, так і комерційним. А тому нині зовсім не поспішають зайвий раз давати на ксерокопіювання паспорт разом із пропискою та ідентифікаційний код. І з нашими співгромадянами важко не погодитися. Лише наївний може сліпо вірити в українській державі в таку річ, як банківська таємниця. Хто гарантує громадянам, що якийсь нечистий на руку касир чи банківський працівник вищого рівня не здасть усю інформацію про вас і суми, які ви час від часу обмінюєте, тим же представникам кримінального світу? Принаймні для останніх кращого інформатора, аніж працівник фінустанови, який, так би мовити, в обличчя й за паспортом знає, в кого і скільки грошей в кишені, не знайти. Або чи є гарантії, що Державна податкова адміністрація не знайде можливості змушувати банки надавати їй дані про осіб, що провадять валютні операції? Що взагалі заважає тому ж касиру через ваші ж паспортні дані обмінювати валюту для інших людей, які хочуть залишитися в тіні? І що стане на перепоні нечесним на руку банкірам брати на ваше ім’я кредити? Не важко пригадати – таке вже траплялося у філіях столичних банків на Закарпатті. Зазвичай за змовою працювала ціла група осіб, які різноманітними методами заволодівали ксерокопіями паспортних даних й оформляла на них кредити. Нині все набагато простіше – люди самі несуть документи в руки потенційних махінаторів.

Запитань багато, і дуже б хотілося знайти у всіх цих нововведеннях хоч якийсь позитив. Приміром, для української економіки. Однак ті ж банкіри стверджують, що ці зміни не на часі й українська фінансова система до них не готова. Так, за словами голови Асоціації українських банків Олександра Сугоняко, згадана постанова суперечить проголошеному державному курсу на лібералізацію валютного ринку: «Особ­ливо невчасно такий крок НБУ виглядає саме тепер, зважаючи на загальносвітову нестабільність на валютних та фінансових ринках». Асоціація, яка представляє 107 фінустанов, подала до суду. Розгляд справи запланований на 20 жовтня.

Однак чи не найбільший парадокс у тому, що своє незадоволення такими новаціями Нацбанку висловив і… Прем’єр-міністр України Микола Азаров. «Всі ці заходи не повинні обмежувати свободу людей. Якщо на цілком законних підставах отримана валюта, вона повинна обмінюватися без всяких обмежень», – сказав очільник уряду минулого вівторка. Натомість голова НБУ Сергій Арбузов стверджує, що в період дії нових правил обміну валюти Нацбанк заощадив вже півмільярда доларів. Та, незважаючи на це, із середовища головної фінансової установи країни вже лунають чутки, мовляв, вони таки підуть на поступки й дозволять обмінювати без паспорта суму до 8000 гривень.

А тим часом валютники переживають золоті часи, яких, напевно, не пам’ятають із сере­дини 90-х.
 Судячи з сигналів із інших областей, на вулицях з’явилися так звані лохотрони, коли при обміні людей нагрівають на величезні суми. Банки скуповують ксероксний папір з усіх усюд, а народ укотре в роздумах: кому краще довіритися – банкам і державі чи все тим же хлопцям із пачками грошей на руках. І, хай як дивно, найчастіше обирають останнє…

Андрій Ганусич,

Ужгород