Паска-Сонце: як печуть на Верховині (ФОТО)

Працювати над великоднім хлібом верховинські жінки починають іще вдосвіта – від замішування тіста має пройти щонайменше три години, аби до нього знову взялися вправні руки хазяйок. Відтак пухке, насичене гірським повітрям та теплом затишної хати тісто зустрічає новий день. Ми разом з ним вітаємо ранок у Міжгірському районі, в особливій точці на мапі не лише Закарпаття, а й усієї України. У прекрасній Колочаві, де цього Чистого четверга ми готуємо паску разом із горянками, які на ємність із тістом кладуть вербову гілочку – аби, як кажуть, «не втекло»…

Господиня цього дому, дружина майстра-столяра і пасічника,  усміхнена Марія Шимоня рецептів не приховує. «Що спершу? Ну, так треба зробити причину (так у нас то називається): розводимо дріжджі (у воді, або ж можна на сироватці, жентиці, як у нас говорять), додаємо муки (стільки, аби тісто було як на оладки), і збиваємо. Добре-добре треба збивати, і вистояти – дві-три годинки. А як та наша причина викисла (має вже такі бульбашки), далі даю пареного молока, вбиваю яєчка, додаю цукру, розвожу масло… То знову все збиваю, а, так, ще підсолюю. На такій причині виходить легесеньке-легесеньке тісто – он бачите яке».

Щодо інгредієнтів, то тут діє щирий хлібний принцип – відштовхуються не від борошна, а від інших складників тіста: відтак муки дають «скільки забере». «На таку піч, як наша, я беру три літри молока, літр сметани, півкіло цукру, 20 яєць, 3 пачки маргарину, потім ще трошки підливаю соняшниковою олією, коли підмішую…», – каже пані Марія, – «Я вже знаю, яке мені тісто має бути, м’якеньке, не дуже туге», – і жінка одразу демонструє: тісто, немов би живе, рухається під рукою і відстає від стінок таза, з якого, тим не менш, таки намагатиметься вибратись, підростаючи просто на очах…

Доки тісто відстоюється і дихає, хазяйка дбає про піч: вона має як слід нагрітися, аби прийняти паски. У Колочаві печуть дружньо: обійстя, що мають справжню піч, приймають в гості сусідів, і часто робота з хлібом для кількох родин триває й добу… Пані Люба, що саме прийшла по-сусідськи – на поміч та й із власним тістом – розповідає: завжди для пасок бралися найкращі продукти з тих, що можна знайти, аби тісто було здобне і багате. Наше ж тісто уже готове для формування. 

Хазяйка дбайливо змащує форми, і разом з Любою та Танею – невісткою –  викладає туди пружне тісто. Воно ледь-ледь підійде, і жінки візьмуться за оформлення. У Колочаві це роблять по-особливому – пишними виплетеними хрестами та вузликами. На оздоби тіста йде стільки ж, скільки на саму хлібину. «От се ми вже начинаємо качати хрести, щоби оздобити верх паски, робимо з тіста отакі кружечки, розкатуємо їх і будемо сплітати», – за руками хазяйки любо-дорого дивитися. «Марійко, а це у Вашій хаті так роблять, чи по всій Колочаві?» – «Ну, кожен робить по-своєму, в кого яка фантазія, хтось робить із прісного тіста, тими формочками оформляє, але все одно робить хрест. Та у нас отак звикли – щоби пишно, виплетені хрести, і,  бачите, то доволі скоро робиться», – не відволікаючись від роботи (а працювати треба швидко, бо тісто – живе), говорить пані Марія. І розповідає важливі передумови вдалої паски: зробити добре тісто й вчасно покласти в піч, «аби не переросла».

На кожному етапі пухкому, проте пружному тісту жінки дають подихати й трохи піднятися. Утім, роблять усе прудко. І – з усмішкою, із задоволенням. Увесь день зберігають якнайкращий настрій, це обов’язкова вимога. Снуючи між ємністю з тістом та столом, де розкладені дерев’яні дошки, Марійка приговорює: «Має бути у хаті спокій і радість, не треба бути сумному, коли паска печеться – треба бути веселому!». Колочавські господині вважають: лише так великоднє тісто вдасться, і благодать у домі важливіша за рецепти. Утім, способи приготування пасок верховинки таки передають від мами до доньки, від бабусі до онучки. Пані Марію вчила і бабка, і мати, а сьогодні їй допомагає невістка, яка так само ще в дитинстві навчилася пекти паски. Тетяна розповідає, що її бабуся чудово вміла оформляти паски – такими само плетеними хрестами. Ну а що ж потрібно, аби паска вдалася? «Вкласти в неї любов» – говорить жінка.

Пасок у Колочаві завжди готують багато – на цілу піч, і щоби дарувати родичам та знайомим. Доки перше тісто вже перетворюється на вигадливе плетиво та підростає в своїх формах, інше дихає, очікуючи на вправні руки хазяйок. Біля яких, звісно, в’ється найменша у родині – теж Тетянка, у маму… Спеціально для дітей у Колочаві печуть «потята» – маленькі колачі у формі пташок. Технологія нескладна, але радості – чимало…

Марія, наповнивши тістом уже всі форми, береться саме за цей дитячий виріб. «У нас так заведено, мої батьки, мама моя в дитинстві нам таке робила, називається «потята», пташата тобто. То дітям дуже інтересно, вони дуже чекають такий празник, бо будуть паски пектися і будуть потята для них. Ото таку от закрутку робимо викачуємо тісто, а потім вузлика з нього – так робимо потята, а сирі квасолинки за очі, і от хвостика – ножем розчиняю».

Потята підуть до печі разом з пасками, але покладуть їх самі діти – на краєчку. Але перед тим, як поставити тісто в піч, його треба не лише мастити збитим яйцем (для того, аби мало блиск і золотавий колір)… Позаяк випікання – процес найвідповідальніший, господиня перевіряє, чи добре піч розжарена. Водночас важливо, аби не було і занадто гаряче… У Колочаві – свої методи це з’ясувати. Залишивши паски іще у літній кухні, господиня йде до печі з мисочкою борошна. «Я хочу провірити, чи не накалена сильно піч, і беру муки білої, кидаю туди. Дивлюся: якщо скоро згорає – значить треба ще почекати, якщо ні – то можна саджати. Але бачу, що треба ще маленько почекати, аби остила піч». Є ще один спосіб перевірити, чи готова піч прийняти паску: встромити у піч руку – якщо витримуєш порахувати до 14-ти, можеш саджати хліб…

…І от за пару хвилин з’ясовано: піч уже розжарена саме так, як треба… Хлібини вкладають одна за одною, хрестячи їх та сподіваючись, що все вдасться. Цю піч хазяїн збудував саме для того, аби пекти хліб та загалом готувати їжу так, як це завжди робили в Колочаві. Нині піч уперше випробовують для пасок. Олександр Шимоня каже: «Якщо продукт (ну, чи борщ, чи голубці, чи хліб) готується у печі, ця цегла, ця глина такою позитивною енергетикою заряджає, що як би людина не готовила, то їжа буде дуже велику користь мати і буде дуже смачна. А паски? Побачимо, що в жінок вийде!», – усміхається хазяїн.

У нетерплячому очікуванні минув час – піч жодного разу не відчиняють – і от уже можна милуватися гарячими пасками. Хазяйка не приховує: хвилювалася – надмір, але зараз – щаслива: паски – на диво! «Но дивіться: пройшло 45 хвилин і пасочка готова – легка, рум’яна, не згоріла і не така вже щоби світленька! Думаю, що непогана получилася, я задоволена!», – аж світиться Марійка, підкидаючи паску на руці. 

Останній штрих – змастити хлібини підсолодженою водою. А тим часом чимало радості – і в найменшої хазяйки. Ще б пак: піде до церкви із ошатною пасочкою, спеченою і оздобленою з такою любов’ю. А ще ж спеціально для неї з братом випекли отаких гарненьких пташок. Вона одразу взяла своє потятко (здавна ця випічка символізує привітання весни) до рук – так і кортить спробувати. Але каже: з’їсть його на Великдень, а поки розглядає очка-квасолинки та рум’яний хвостик…

Як би багато пасок напекти не задумали хазяйки, усю роботу мають завершити у Чистий четвер до вечірньої служби. Нашим господиням це вдалося, і на це свято, як і на ті Великодні, що були століття тому, у Колочаві будуть надзвичайні паски – паски по-верховинські, паски, як Сонце…

Побачити, як відбувався весь описаний вище процес, ви можете у фоторепортажі uzhgorod.in