Попри намагання, бодай, щось змінювати, в Ужгороді залишаються острівці, непідвладні ані правовому, ані санітарному, ані цивілізаційному впливу. Цілком погоджуюся, що подібні "твердині духу" існують у більшості, і не лише українських міст. Проте наш "П’яний базар" (вагаюся, але пишу з великої літери)), схоже, може стати прикладом непохитності у сталості звичок!
У залежності від симпатій та брендових викликів дещо змінювалася атрибутика продавців, цілком оновлювався асортимент пропозицій, розширювався автопарк покупців. Проте "дух" торговиці залишається незмінним упродовж останніх десятиріч.
Якщо робляться навіси над прилавками, то так, щоб голови покупців обов’язково за них зачіпалися, а краплі під час дощу стікали за коміри та у сумки. Якщо прокладаються доріжки для пішоходів, то конче так, щоб спотикалися усі, хто йде… Невибагливий до якості сервісу споживач "проковтне" як неодмінну складову суттєво заниженої ціни на пропоновані товари. Адже відомо: "п’янчик" – найдешевший базар обласного центру Закарпаття.
Колоритна константа цього базару – валютники… Ні, так: Валютники! За сталою і дивною для багатьох традицією, тут цю компанію складають, в основному, представниці прекрасної половини людства. До слова, пані -колоритні і самодостатні і: віддають перевагу білому кольору волосся і рожевій помаді, влітку сидять на табуретках. Щоправда, місце їх діяльності – в акурат на повороті, а почасти – на проїжджій частині; машини з клієнтами зупиняються просто перед ними, не переймаючись тими, хто їде позаду… Проте й ці дрібниці давно перестали бентежити і оточуючих і, схоже, тих, хто за своїми посадовими обов’язками, мав би цікавитися законністю такого виду "хобі"…
У суботній штовханині автоармагедону на "п’янчику" (а правила дорожнього руху тут давно нікого не турбують) увагу привертають "мазератті", "бентлі" і "мерседеси". Навіть не ціною шикарних авто, а сміливістю і демократичністю водіїв, які ризикують пхатися у це авто-пекло… Осінь, закупки, "дешевизна"…
І, як апофеоз абсурдності, над людською суєтою, смородом у повітрі і брудом під ногами – патріотичні пісні… Кілька тижнів тому Спілка ветеранів Сколівщини зупинилася тут, вочевидь, для збору коштів… Поруч зі співочою спілкою – на звичних табуреточках – валютниці у темних окулярах, перед – єдині помітні слухачі, інваліди на милицях… Сюрреалізм сьогодення, в якому ніхто не переймається проблемами сусіда, перехожого, стороннього…
Залишити відгук
Щоб відправити коментар вам необхідно авторизуватись.